Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.02.2025 року у справі №504/3085/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 504/3085/20

провадження № 61-17178сво23

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В.,

Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року у складі судді Барвенко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук О. С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину, встановлення факту, що має юридичне значення, визнання об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності з визначенням часток.

Позов мотивований тим, що з 2008 року до початку вересня 2020 року

вона проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, від цих відносин у них народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 2012 році вона набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер 5122786400:02:001:2890, площею 0,1200 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

У 2014 році вона зі своїм цивільним чоловіком - ОСОБА_4 розпочали будівництво житлового будинку на вказаній земельній ділянці. Зведення житлового будинку фактично було завершено наприкінці 2015 року-початку

2016 року, а з початку 2018 року почалося внутрішнє оздоблення будинку. В їх родини виникли фінансові труднощі, які були пов`язані з будівництвом вказаного будинку, у 2018 році ними прийнято спільне рішення розпочати продаж незавершеного будівництвом будинку разом із земельною ділянкою.

Вона працювала на трьох роботах, її чоловік постійно був у відрядженнях по роботі, тому часу для вирішення юридичних питань щодо продажу будинку у них не було. Унаслідок вищевказаних обставин, 01 вересня 2018 року вона видала довіреність на право продажу вказаної земельної ділянки рідній сестрі свого цивільного чоловіка - ОСОБА_3 . Проте, продаж будинку виявився ускладненим через не введення його до експлуатації.

Станом на кінець грудня 2019 року житловий будинок був повністю готовий для проживання і їх родина переїхала мешкати в цей будинок. Наприкінці літа

2020 року відносини у родині погіршились, вона почала орендувати квартиру, забрала дітей та проживала окремо від цивільного чоловіка.

07 вересня 2020 року у нотаріуса вона дізналась про те, що 20 жовтня 2018 року ОСОБА_3 на підставі довіреності від її імені здійснила відчуження земельної ділянки на користь своєї та ОСОБА_4 матері - ОСОБА_2 . Продаж земельної ділянки відбувся за 295 300 грн.

Проте вона грошових коштів не отримувала, крім того, вони мали намір відчужити, у тому числі будівлі незвершеного будівництва.

При укладенні цього правочину існувала зловмисна домовленість, направлена на те, щоб позбавити її та дітей права на земельну ділянку і незавершене будівництвом домоволодіння.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 10 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 , яка діяла від її імені на підставі довіреності від 01 вересня 2018 року, та ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі під номером 2004;

- застосувати наслідки недійсності правочину;

- встановити що вищевказаний об`єкт незавершеного будівництва зведений у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

- визнати незавершене будівництво (житловий будинок), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада

2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений

20 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 01 вересня 2018 року, та ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі під номером 2004. Застосовано наслідки недійсності правочину, повернуто земельну ділянку з власності ОСОБА_2 у власність

ОСОБА_1 . Роз`яснено, що відповідно до абзаців 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок), який знаходиться на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зведений у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , відчужила за договором купівлі-продажу спірну земельну ділянку своїй матері - ОСОБА_2 , за ціною, яка не відповідає її ринковій вартості станом на момент вчинення оспорюваного правочину, у той період часу, коли подружні стосунки позивача з ОСОБА_4 , який є сином ОСОБА_2 та рідним братом ОСОБА_3 , погіршилися.

Повірена - ОСОБА_3 приховала від нотаріуса наявність незавершеного будівництвом об`єкту нерухомого майна на спірній земельній ділянці. ОСОБА_8 зазначений правочин не схвалювала й грошових коштів від продажу своєї земельної ділянки ОСОБА_1 не отримувала. Оспорюваний правочин був вигідний лише одній стороні договору, відбулось переоформлення спірного майна, яке у майбутньому могло би бути предметом поділу майна, набутого за час фактичних шлюбних відносин чоловіка та жінки.

ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_1 за довіреністю, продаючи земельну ділянку позивача своїй матері, усвідомлювала, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя. Таким чином, у цьому випадку наявні ознаки використання сторонами оспорюваного правочину «права на зло».

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність умислу у діях представника ОСОБА_1 , домовленості сторін оспорюваного договору з метою переслідування власних інтересів родини ОСОБА_9 у цілому, усупереч інтересам ОСОБА_1 . За таких обставин, районний суд зробив висновок про визнання недійсним оспорюваного договору та застосував наслідки недійсності правочину, повернувши земельну ділянку з власності ОСОБА_2 у власність

ОСОБА_1 .

Оскільки наявність незавершеного будівництвом житлового будинку станом на 2014-2015 роки документально доведена інформаційним висновком від 02 лютого 2021 року центру експертних досліджень «АРІАДНА», факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у цей період сторонами не заперечувався, суд першої інстанції задовольнив вимогу у частині встановлення факту, що об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) зведений у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги у частині визнання об`єкту незавершеного будівництва (житловий будинок), який знаходиться на спірній земельній ділянці, об`єктом права спільної сумісної власності, оскільки позивачем не надано ні технічного паспорту на незавершене будівництво, ні висновку про ступінь готовності об`єкту до експлуатації.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року у частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки залишено без змін. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року у частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про встановлення факту будівництва на земельній ділянці за час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про встановлення факту будівництва на земельній ділянці за час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вірним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу та зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у власність позивача, оскільки ОСОБА_3 відчужила від імені ОСОБА_1 спірне нерухоме майно з порушенням прав останньої, так як повіреним укладено оспорюваний правочин не в інтересах довірителя - ОСОБА_1 .

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційних скарг щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та вказав, що відповідачі реалізували своє право на доступ до суду, надали письмові пояснення, представник ОСОБА_2 приймав участь в останньому судовому засіданні та надав усні пояснення. Твердження ОСОБА_3 про те, що її було обмежено у доступі до правосуддя у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи є необґрунтованим, оскільки в клопотанні було зазначено про зайнятість її представника в іншому судовому засіданні. Будь-яких доказів цього не надано. Крім того, ОСОБА_3 мала можливість прийняти участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, водночас таким правом не скористалася.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимоги про встановлення факту будівництва на земельній ділянці у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , дійшов висновку про те, що позивачкою у цій частині обрано неефективний спосіб захисту прав, оскільки до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно, як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Посилався на постанови Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388 цс 15.

ОСОБА_1 рішення районного суду в апеляційному порядку не оскаржила і зі змісту постанови апеляційного суду вбачається, що рішення районного суду у частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимоги про визнання об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності

не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючисьна неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючисьна неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 судові рішення у касаційному порядку не оскаржила. Зі змісту наведених касаційних скарг убачається, що судові рішення у частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності і постанова апеляційного суду, якою скасовано рішення районного суду та відмовлено ОСОБА_1

у задоволенні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення,

у касаційному порядку не оскаржені. Тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України касаційному перегляду підлягають вимоги про недійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину.

У лютому 2025 рокунадійшло клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відносно ОСОБА_3 , оскільки нею було подано підроблену довідку від 18 жовтня 2018 року, згідно з якою на спірній земельній ділянці відсутні будівлі та споруди.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Комінтернівського районного суду Одеської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено частину другу статті 389 ЦПК України, частину третю статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 у вищевказаній справі. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено частину другу статті 389 ЦПК України,

частину третю статті 411 ЦПК України.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2025 року вищевказану справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 мотивована тим, що суди у порушення вимог закону не звернули уваги на те, що позивачем добровільно видано нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважено представника розпоряджатися спірною земельною ділянкою. Видаючи довіреність, позивач усвідомлювала, що наділила представника ОСОБА_3 правом продажу земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Факт видачі зазначеної довіреності на розпорядження земельною ділянкою позивачем не оспорюється. Довіреність була чинною на день укладення договору купівлі-продажу та була відкликана лише в 2020 році. Позивач не повідомляла про втрату своїх правовстановлюючих документів, а віддала оригінали документів на земельну ділянку ОСОБА_3 для здійснення продажу спірної земельної ділянки, що свідчить про її намір вчинити саме продаж такого майна.

Факт продажу нерухомого майна представником ОСОБА_3 своїй матері за заниженою, як вважає позивач, вартістю не доводить наявність зловмисної домовленості між вказаними особами, що узгоджується з відповідними правовими висновками Верховного Суду. Крім того, належними доказами підтверджено, що вартість спірної земельної ділянки становить 295 300 грн. До компетентних органів будь-яких заяв від позивача щодо незгоди з вартістю майна подано не було.

Сам по собі факт родинних відносин сторін правочину у спірних правовідносинах не свідчить про його недійсність. Позивачем не доведено, що відповідачі отримали особисту вигоду від укладення оспорюваного правочину. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, також не є підставою для визнання його недійсним.

У справі відсутні докази наявності злочинного умислу щодо спірної земельної ділянки зі сторони ОСОБА_3 та отримання нею вигоди у зв`язку з укладанням оспорюваного договору.

Крім того, суди не встановили негативних наслідків для довірителя ОСОБА_1 , оскільки її незгода щодо укладеного правочину купівлі-продажу полягає у тому, що у неї була відсутня воля на відчуження земельної ділянки, проте це не є підставою для визнання довіреності недійсною.

Позивачем отримано 10 000 доларів США за продаж земельної ділянки, які було передано особисто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що не заперечує позивач. У справі наявна виписка із банківського рахунку, яка свідчить, що позивач додатково отримувала кошти за земельну ділянку.

ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна, яка згідно з умовами договору передала кошти та отримала земельну ділянку. Судами не враховано, що позивач із сім`єю проживала у квартирі, а перейшла проживати у будинок лише наприкінці 2019 року, тобто після того, як ОСОБА_2 побудувала на спірній земельній ділянці будинок. ОСОБА_2 не були оформлені документи на цей будинок, оскільки позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що не можуть визнаватися недійсними правочини за правилами статті 232 ЦК України, вчинені представником з перевищенням повноважень, оскільки необхідною ознакою правочину, вчиненого унаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є те, що представник діє в межах наданих йому повноважень. Тому суд фактично задовольнив позов на підставі двох взаємовиключних між собою підстав.

Наданий до суду першої інстанції позивачем, як доказ існування об`єкту незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці, лист від 08 лютого

2021 року № 1021-21 не містить відомостей щодо його засвідчення, способу отримання.

Інформаційний висновок центру експертних досліджень «АРІАДНА» від 02 лютого 2021 року не є належним доказом, оскільки не містить інформацію щодо предмета доказування, він не є висновком експерта.

Суд першої інстанції не мав права закривати 08 квітня 2021 року підготовче провадження, оскільки на вказану дату представником позивача була подана відповідь на відзив без підтвердження відправки її копії сторонам. Представники відповідачів, адвокати Лисогор В. В. та Радулов В. В. з`явились у судове засідання у призначений час, але у приміщення суду допущені не були працівниками суду у зв`язку із карантинними заходами.

Отже, відповідачі були позбавлені можливості подати свої заперечення на відповідь на відзив. Судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального законодавства щодо складання повного тексту оскарженої постанови, а саме постанова ухвалена 05 жовтня 2023 року, а повний текст складено майже через 1 місяць - 03 листопада 2023 року.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що позивачем добровільно видано нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважено представника розпоряджатися спірною ділянкою. Видаючи довіреність, позивач усвідомлювала, що наділила представника ОСОБА_3 правом продажу земельної ділянки будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Факт видачі зазначеної довіреності на розпорядження земельною ділянкою позивачем не оспорюється. Позивач не повідомляла про втрату своїх правовстановлюючих документів, а віддала оригінали документів на земельну ділянку ОСОБА_3 для здійснення продажу спірної земельної ділянки, що свідчить про її намір здійснити продаж ділянки.

Відсутні належні докази існування між відповідачами злочинного умислу щодо земельної ділянки та отримання ними будь-якої вигоди у зв`язку із укладанням оспорюваного договору.

Позивач отримала грошові кошти за відчужену земельну ділянку. На спірній земельні ділянці будинок побудовано саме ОСОБА_2 , хоча вона і не оформила на нього документи.

Не можуть визнаватися недійсними правочини на підставі положень статті 232 ЦК України, вчинені представником з перевищенням повноважень, оскільки необхідною ознакою правочину, вчиненого унаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є те, що представник діє в межах наданих йому повноважень.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У січні 2024 року ОСОБА_3 подала відзив, в якому фактично підтримала доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

У січні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив, в якому фактично підтримала доводи касаційної скарги ОСОБА_3 .

У січні 2024 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук О. С. подала відзив, в якому фактично підтримала доводи касаційних скарг ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

Фактичні обставини справи, встановлені судом

За час проживання однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у них народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки

від 10 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю. Г., набула у власність земельну ділянку, площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

18 квітня 2012 року ОСОБА_1 виданий державний акт серії ЯЛ №751562 на право власності на вищевказану земельну ділянку.

Сторонами не оспорюється, що ОСОБА_3 є сестрою ОСОБА_4 ,

а ОСОБА_2 є їх матір`ю.

01 вересня 2018 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_3 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М., зареєстровану у реєстрі за № 2057, якою уповноважила повіреного продати за ціну та на умовах, що були сторонами попередньо обговорені, земельну ділянку, площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

01 вересня 2018 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_3 довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М., зареєстровану у реєстрі за № 2056, на уповноваження повіреного продати за ціну та на умовах, що були сторонами попередньо обумовлені, земельну ділянку, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 .

20 жовтня 2018 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності від 01 вересня 2018 року, здійснила продаж земельної ділянки, площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 ,

за ціною 295 300 грн.

Згідно з інформаційним висновком Центру експертних досліджень «АРІАДНА»

від 02 лютого 2021 року зведення житлового будинку на земельній ділянці, площею 0,1200 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , розпочато на початку 2012 року,

а основні будівельні роботи завершені у 2014-2015 роках.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючі справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що слід відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19).

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, викликана тим, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку про те, що при визнанні недійсним договору купівлі-продажу суд апеляційної інстанції, з посиланням на статтю 232 ЦК України, вважав, що ОСОБА_2 діючи на підставі довіреності, відчужила за договором купівлі-продажу квартиру, при цьому довіритель ОСОБА_1 зазначений правочин не схвалював, грошових коштів від продажу своєї квартири не отримував. ОСОБА_2, як представник ОСОБА_1 за довіреністю від 25 вересня

2012 року, продаючи квартиру позивача своєму чоловікові - відповідачу ОСОБА_4, усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя.

Крім того, ціна квартири, визначена у договорі купівлі-продажу, не відповідає її ринковій вартості, що підтверджується довідкою суб`єкта оціночної діяльності, який попередньо оцінив квартиру у 288 000 грн.

Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів, які були оцінені судом апеляційної інстанції, свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_2, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_1, з іншою особою її чоловіком ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири, оскільки про це свідчить те, що договір укладався близьким родичем, а кошти за договором передані не були.

Наведене давало суду апеляційної інстанції підстави для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_1.

Проте, у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі

№ 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), на яку є посилання в касаційних скаргах, зазначено, що: «відповідно до тлумачення статті 232 ЦК України під зловмисною домовленістю потрібно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тож в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї зі сторін правочину діяв представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), на яку є посилання в касаційних скаргах, зроблено висновки, що: «для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України потрібно встановити умисел у діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Водночас не має значення, чи одержав учасник такої домовленості будь-яку вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позову за статтею 232 ЦК України потрібно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій «зловмисність» не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи завдання шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розбіжність між волею довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя».

Обов`язковими ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисної змови між представником потерпілої сторони правочину і другою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень (див.: постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 541/2700/16-ц (провадження № 61-46787св18), від 08 лютого 2021 року у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19)).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 (провадження № 61-11856св21) зауважено, що для задоволення позову

згідно зі статтею 232 ЦК України має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Укладення договору купівлі-продажу, у ситуації коли від імені продавця діє представник (мати відповідача), саме по собі не свідчить, що мала зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем (син представника)

(див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц (провадження № 61-30808св18).

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступлення від висновків,викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі

№ 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19), і зробити висновок про те, що укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник, із іншою стороною - покупцем (родичем представника продавця) саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника з покупцем, умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам продавця.

Неотримання продавцем коштів за договором купівлі-продажу, укладеним продавцем від імені якого діяв представник, не свідчить про недійсність договору, оскільки невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі) (див.: постанову Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див.: постанову Верховного Суду

від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження

№ 61-37390свп18)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див.: постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження

№ 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див.: постанову Верховного Суду

від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша

статті 232 ЦК України).

Відповідно до тлумачення статті 232 ЦК України під зловмисною домовленістю потрібно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. В основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України потрібно встановити умисел у діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Водночас не має значення, чи одержав учасник такої домовленості будь-яку вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позову згідно зі статтею 232 ЦК України потрібно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій «зловмисність» не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи завдання шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розбіжність між волею довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя».

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), на які міститься посилання у касаційних скаргах.

Обов`язковими ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисної змови між представником потерпілої сторони правочину і другою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень (див.: постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі

№ 541/2700/16-ц (провадження № 61-46787св18), від 08 лютого 2021 року у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19)).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 (провадження № 61-11856св21) вказано, що для задоволення позову

за статтею 232 ЦК України має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Укладення договору купівлі-продажу, у ситуації коли від імені продавця діє представник (мати відповідача), саме по собі не свідчить, що наявна зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем (син представника) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц (провадження № 61-30808св18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18 (провадження

№ 61-5932сво22) зазначено, що: «з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Отже, тлумачення вказаних норм права свідчить про те, що для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї зі сторін правочину діяв представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Суди у порушення вищезазначених положень закону не врахували, що укладення договору купівлі-продажу, у ситуації коли від імені продавця діє представник (сестра відповідача), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем (матір`ю відповідача).

Разом з тим невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного правочину, у тому числі посилання ОСОБА_1

на неотримання коштів за спірним договором купівлі-продажу, само по собі також не може бути правовою підставою для визнання відповідного правочину недійсним, оскільки не свідчить про його недійсність, так як невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі правочину, не є підставою для визнання його недійсним.

Таким чином, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 діяла всупереч інтересам довірителя, ОСОБА_1 , а також наявність зловмисної домовленості представника позивачки з ОСОБА_2 і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 . Також, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці ОСОБА_2 при укладенні спірного правочину.

Нотаріально посвідчена довіреність від 01 вересня 2018 року позивачем видана на ім`я ОСОБА_3 добровільно, на день укладення останньою договору купівлі-продажу земельної ділянки не скасована, ОСОБА_1 не оспорювалася,

у встановленому законом порядку судом недійсною не визнавалась.

Отже, суди не врахували, що нотаріально посвідченою довіреністю від 01 вересня 2018 рокупозивач уповноважила ОСОБА_3 бути її представником і надала їй права щодо продажу спірного майна будь-якій особі на власний вибір, укладати договір купівлі-продажу, отримати належні їй грошові кошти (а.с. 47, т. 1).

У зазначеній довіреності відсутні обмеження щодо повноважень чи обов`язок представника погоджувати будь-які дії з позивачем.

Крім того, відсутні докази на підтвердження того, що у представника

позивача - ОСОБА_3 та у ОСОБА_2 був відсутній реальний намір укласти і виконати спірний правочин.

Таким чином, позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що є її процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України), існування при укладенні спірного правочину зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і недобросовісності дій останньої та виникнення через це несприятливих наслідків для ОСОБА_1 , як довірителя.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі

№ 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19), оскільки укладення договору купівлі-продажу у ситуації, коли від імені продавця діє представник, із іншою стороною - покупцем (родичем представника продавця) саме по собі не свідчить, що мала зловмисна домовленість представника з покупцем, умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам продавця.

Щодо позовної вимоги до представника за довіреністю - ОСОБА_3 .

Заявляючи вимогу про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, ОСОБА_1 зазначила відповідачем не лише покупця - ОСОБА_2 , а й ОСОБА_3 , яка діяла на підставі виданої позивачем довіреності. За таким складом відповідачів суд задовольнив вказану позовну вимогу. Верховний Суд з цим не погоджується.

Видача довіреності є одностороннім правочином. ОСОБА_1 не заявляла вимог про визнання недійсним одностороннього правочину - видачу довіреності.

У статті 237 ЦК України закріплено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Отже, у справі за позовом сторони, від імені якої договір вчиняв представник, про визнання недійсним договору, належним відповідачем є інша сторона оспорюваного договору ( ОСОБА_2 ) а не представник ( ОСОБА_3 ). До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17, провадження № 61-329св19.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, а тому у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 має бути відмовлено саме з цієї правової підстави.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

Відповідно до частин першої та другої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (у тому числі, якщо підписана чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Верховний Суд не встановив порушень, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі, тому клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Висновки про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Укладення договору купівлі-продажу у ситуації, коли від імені продавця діє представник, із іншою стороною - покупцем (родичем представника продавця) саме по собі не свідчить, що мала зловмисна домовленість представника з покупцем, умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам продавця.

Неотримання продавцем грошових коштів за договором купівлі-продажу, укладеним продавцем, від імені якого діяв представник, не свідчить про недійсність договору, оскільки невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків недійсного правочину з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні в позові у цій частині.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків недійсного правочину і відмову у задоволенні цих позовних вимог, слід змінити розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь: ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 261,20 грн та у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 681,60 грн, а всього 2 942,80 грн; ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 261,20 грн та у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 681,60 грн,

а всього 2 942,80 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 листопада

2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року

у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь:

ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 261,20 грн та у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 681,60 грн, а всього 2 942 (дві тисячі дев`ятсот сорок дві) грн 80 коп.; ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору, понесені

у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 261,20 грн

та у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 681,60 грн, а всього 2 942 (дві тисячі дев`ятсот сорок дві) грн 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. І. Гулько

Судді: А. І. Грушицький

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська