Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.02.2021 року у справі №344/21193/19
Постанова КЦС ВП від 24.01.2022 року у справі №344/21193/19

Постанова

Іменем України

24 січня 2022 року

м. Київ

справа № 344/21193/19

провадження № 61-814св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Івано-Франківська міська рада,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2020 року в складі судді Домбровської Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради та просив скасувати запис про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради на земельну ділянку площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтував тим, що вказана реєстрація права власності порушує його право на отримання у користування частини зазначеної земельної ділянки. Він є власником частини домоволодіння на АДРЕСА_1 , доступ до якого проходить виключно через спірну земельну ділянку.

Вказана земельна ділянка (кадастровий номер 2610100000:05:001:0180) була сформована на підставі державного акту № 2319 від 30 серпня 1994 року, який вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2017 року у справі № 344/13230/17 визнано підробленим документом. Крім того, на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2018 року в справі № 344/4381/18 спірна земельна ділянка була визнана речовим доказом у кримінальному провадженні і на неї було накладено арешт.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при проведенні державної реєстрації права власності територіальної громади міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради на земельну ділянку площею 0,0472 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:05:001:0180, не було допущено порушень закону, оскільки вказану реєстрацію було проведено на виконання заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року в справі № 344/4776/18, яке набрало законної сили.

Відмова в державній реєстрації прав допускається з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (за наявності зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно). Однак це правило не застосовується у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 344/21193/19 встановлено, що земельна ділянка вибула з володіння Івано-Франківської міської ради незаконним шляхом та рішенням суду повернута законному власнику, тобто фактично у спірних правовідносинах відбулося поновлення прав власника земельної ділянки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що апеляційний суд щодо розгляду частини позовних вимог застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 915/1377/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 686/23251/16-ц, від 08 серпня 2019 року в справі № 922/1276/18, від 07 листопада 2018 року в справі № 916/749/17, від 09 вересня 2020 року в справі № 308/9895/16-ц.

Посилався на відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, пов`язаних зі скасуванням запису про реєстрацію права власності територіальної громади на земельну ділянку комунальної власності, через яку в особи проходить доступ (прохід, проїзд) до належного їй майна та частина якої є його обслуговуючою територією.

Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначав, що спеціалістами Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради було проведено виїзне обстеження суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 та встановлено, що заїзд і доступ до належного йому домоволодіння можливий зі сторони АДРЕСА_3 через спірну земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:05:001:0180. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Він звертався до компетентного органу за отриманням у користування частини спірної земельної ділянки, тому мав правомірні очікування на реалізацію такого права та «законне сподівання» на передачу частини спірної земельної ділянки у користування.

Наявність оскаржуваного запису про реєстрацію права власності порушує його права на отримання частини спірної земельної ділянки для обслуговування належного йому майна. Реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем дозволяє йому вчиняти будь-які дії з обслуговуючою територією його помешкання та проїздом до нього.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду.

24 червня 2021 року справа № 344/21193/19 надійшла до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з його участю відсутні, оскільки немає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень в цій справі.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 є власником частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року у справі №3447/4776/18, яке набрало законної сили, задоволено позов Першого заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та частково задоволено позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 .

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2610100000:05:001:0180, проведену державним реєстратором ДП «Діпромісто» (тепер ДП «Сетам») Цалин Ю. В. 18 лютого 2017 року за № 19134276 (об`єкт нерухомого майна 1179227626101) на підставі підробленого державного акту № 2319 від 30 серпня 1994 року.

Визнано недійсним та скасовано договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 0472 га на АДРЕСА_4 від 13 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Квочак Л. Т., як такий, що порушує публічний порядок (нікчемний правочин).

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2610100000:05:001:0180, проведену 13 березня 2017 року за № 19406515 приватним нотаріусом Квочак Л. Т. на підставі укладеного договору № 924 від 13 березня 2017 року.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради земельну ділянку площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку (кадастровий номер 2610100000:05:001:0180).

На підставі вказаного рішення 23 липня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гелеван В. В. проведено державну реєстрацію права власності на зазначену в рішенні земельну ділянку за територіальною громадою міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Аналіз вищенаведених норм права вказує на те, що рішення суду є правовстановлюючим документом.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про таку відмову (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), тобто виключно у спосіб та з підстав визначених цим Законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, законних підстав для відмови територіальній громаді міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради в державній реєстрації права власності на спірну земельну ділянку на момент її проведення не існувало.

Державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб`єкта владних повноважень.

Встановивши, що при проведенні державної реєстрації права власності територіальної громади міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради на земельну ділянку площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 на виконання заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року в справі № 344/4776/18, яке набрало законної сили, державним реєстратором не було допущено порушень закону, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Правильними також є висновки судів про те, що відповідач не позбавлений можливості захистити свої права шляхом укладення договору про встановлення земельного сервітуту.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 915/1377/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 686/23251/16-ц, від 08 серпня 2019 року в справі № 922/1276/18, від 07 листопада 2018 року в справі № 916/749/17, від 09 вересня 2020 року в справі № 308/9895/16-ц, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко