Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №296/13144/15ц

Постанова

Іменем України

24 січня 2018 року

м. Київ

справа № 296/13144/15-ц

провадження № 61-667св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - кооператив «Ритм» по виготовленню радіоелектронної апаратури,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира у складі судді Бондарчука В. В. від 06 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Косигіної Л. М., Худякова А. М., Григорусь Н. Й. від

19 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до кооперативу «Ритм» по виготовленню радіоелектронної апаратури про визнання договору укладеним та дійсним, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2013 року між сторонами був укладений письмовий договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 123,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого позивач повинен був сплатити відповідачу 428 839 грн 20 коп. протягом п'яти днів з дня укладання зазначеного договору. Сторони домовилися про те, що нотаріальне посвідчення зазначеного договору повинно відбутися не пізніше десяти днів з дня його укладання. На виконання спірного договору позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 428 839 грн 20 коп., що підтверджується відповідними розписками. Проте, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення даного договору. 24 червня 2013 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу щодо належного оформлення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, проте відповіді так і не отримав.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати укладеним та дійсним спірний договір та визнати за ним право власності на нежитлові приміщення загальною площею 123,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 06 червня

2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження ухилення відповідача від укладення спірного договору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не наведено перелік доказів, якими необхідно підтверджувати факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, оскільки ним надано суду вимогу, яку отримано відповідачем. При цьому судами неправильно застосовано статтю 220 ЦК України, оскільки законодавство не вимагає встановлення системності ухилення сторони договору від його нотаріального посвідчення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 06 листопада

2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені

(ст. 89 ЦПК України), обґрунтовано виходили із того, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору купівлі-продажу від 07 червня 2013 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилилявся від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена. Натомість, визнання відповідачем позову спростовує доводи позивача про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості його посвідчити нотаріально.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішеньне дають підстав для висновку про неправильне застосування судаминорм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 06 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О.В. Білоконь

С. Ф. Хопта