Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.08.2023 року у справі №748/1127/21
Постанова КЦС ВП від 23.08.2023 року у справі №748/1127/21

Постанова

Іменем України

23 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 748/1127/21

провадження № 61-3386св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4950/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_2 та передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1200 га із кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 для індивідуального садівництва із земель державної власності на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

На підставі цього наказу, 16 липня 2018 року внесено відомості про спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 жовтня 2018 року № 6976, земельну ділянку із кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником спірної земельної ділянки вказаний ОСОБА_1 .

Прокурор зазначав, що оскаржуваний наказ прийнятий всупереч вимог статей 21 58 60 84 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 88 89 Водного кодексу України (далі - ВК України).

Згідно з інформацією Інституту водних проблем і меліорації Національної академії наук України від 30 квітня 2021 року № 228/06 земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 знаходиться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро і відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги (ПЗС) уздовж річки Річище щонайменше має становити 100 м.

Відповідно до інформації Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року № 1036 встановлено, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро) та належить до водного об`єкту загальнодержавного значення.

Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка незаконно відведена у власність ОСОБА_2 та в подальшому перейшла у власність ОСОБА_1 за рахунок земель водного фонду на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25?4950/14-18-сг, яке прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та порушенням вимог закону.

На підставі наведеного, прокурор просив:

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25?4950/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:6035);

скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Реуса Р.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11 жовтня 2018 року, індексний номер 43456606 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035;

усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

Чернігівський районний суд Чернігівської області протокольною ухвалою від 20 липня 2021 року задовольнив заяву заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури про залучення до участі у справі правонаступника, замінив позивача з Чернігівської обласної державної адміністрації на Михайло-Коцюбинську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2021 року, у складі судді Кухти В. О., позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25?4950/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:6035).

Скасовано рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Реуса Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11 жовтня 2018 року, індексний номер 43456606 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035.

Усунено перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор належними та допустимими доказами підтвердив, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, що відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду та повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро), тому наявні правові підстави для визнання незаконним і скасування оскаржуваного наказу та задоволення похідних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом спору є як наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4950/14-18-сг, яким передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6035, так і обставини надання у приватну власність земельної ділянки водного фонду, як визначено у позові, для індивідуального садівництва ОСОБА_2 .

Отже, прокурором у цій конкретній справі помилково визначено статус ОСОБА_2 як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки вирішення вказаних позовних вимог по суті безпосередньо стосується прав, законних інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , якій оспорюваним наказом було передано спірну земельну ділянку у власність і яка була первісним власником спірної земельної ділянки, проте апеляційний суд не має процесуальних повноважень щодо залучення до участі в справі інших осіб як відповідачів (співвідповідачів) чи заміни неналежного відповідача, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Апеляційний суд зауважив, що залучення ОСОБА_2 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є можливим тільки у разі коли рішення у справі може вплинути на її права або обов`язки щодо однієї зі сторін правочину, проте предмет спору безпосередньо впливає на права та обов`язки ОСОБА_2 , яка після передачі їй у власність спірної земельної ділянки уклала договір купівлі?продажу цієї земельної ділянки з ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі перший заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить скасувати постанову апеляційного суду і передатисправу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14?317цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14?2цс21).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Заявник у касаційній скарзі вказує на те, що власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оскаржуючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, оспорюючи договори або інші правочини, та вимагати повернути таку ділянку. Належним відповідачем у такому спорі є особа, права на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

Також заявник зазначав, що ОСОБА_2 під час розгляду справи не скористалась своїми правами та можливістю подавати документи, докази, висловлювати аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову, участі у розгляді справи не брала.

Крім того вказував, що за результатами розгляду Верховним Судом аналогічних вимог про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування, суд дійшов висновку, що він не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Таким чином, оскільки визнання незаконним та скасування наказу про надання у власність спірної земельної ділянки не є ефективним способом захисту, зокрема задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, тому судове рішення про задоволення позову в цій справі не вирішує питання про права та обов`язки першого набувача спірної земельної ділянки, а стосується виключно усунення перешкод, які чиняться відповідачем ОСОБА_1 .

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22).

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2023 року поновлено провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 28 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,1200 га за рахунок земель запасу для індивідуального садівництва на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (за межами населеного пункту) та передати дану земельну ділянку у власність. До заяви додано проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру.

05 липня 2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області винесено наказ № 25-4950/14-18-сг, яким:

затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва ОСОБА_2 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області;

надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:6035) для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43456606 від 12 липня 2018 року 11:56:36 зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6035, наданої для індивідуального садівництва, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

10 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , був укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 травня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, індексний номер 43456606 від 10 жовтня 2018 року.

На підтвердження позовних вимог прокурором додано до позовної заяви:

інформацію Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року № 1036, згідно з якою спірна земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро);

інформацію Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 30 квітня 2021 року № 228/06 про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 знаходиться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду;

інформацію Деснянського басейного управління водних ресурсів від 16 січня 2021 року про те, що згідно з Публічною кадастровою картою України земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 знаходиться у водозбірному басейні річки Дніпро; згідно з картою Google вона розташована в безпосередній близькості від водного об`єкта «р. Речище», має прямий гідрологічний зв`язок з водами річки Дніпро та з врахуванням вимог пункту 3 статті 5 ВК України належить до водних об`єктів загальнодержавного значення; Паспорт водного об`єкта, проект землеустрою на встановлення прибережної захисної смуги «р. Речище» на замовлення Деснянського БУВР не розроблявся, на погодження не надавався; через відсутність будь-якої інформації, відображеної або задокументованої на будь-яких носіях, управління не може повідомити про приналежність вищезазначеної земельної ділянки до земель водного фонду.

За даними Державного водного кадастру річка Річище за класом об`єкту гідрографії є малою річкою, площа водозбору 1 тис. кв. км, належить до району басейну річки Дніпро.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає неповністю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що прокурором помилково визначено статус ОСОБА_2 як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки вирішення вказаних позовних вимог по суті безпосередньо стосується прав, законних інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , якій оспорюваним наказом було передано спірну земельну ділянку у власність і яка була первісним власником спірної земельної ділянки.

Натомість Верховний Суд неповністю погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи таке.

Щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

Як зазначалося вище, звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив, зокрема, визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25?4950/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:6035).

Разом з тим, відповідачами у позові зазначено ОСОБА_1 та Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

ОСОБА_2 зазначена як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до Закону, має право й зобов`язаний визначати суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17).

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2023 року у справі № 911/2619/19 зробив висновок, що «визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказано, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо відповідача належного. Вказані висновки суду касаційної інстанції мають універсальний характер, тобто можуть застосовуватись судами у будь-якій категорії спорів.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 642/6181/16-ц).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою річки Дніпро і відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги (ПЗС) уздовж річки Річище щонайменше має становити 100 м, проте Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, не будучи законним розпорядником земель водного фонду, змінило цільове призначення спірної земельної ділянки із земель водного фонду на землі для індивідуального садівництва.

З огляду на вказане прокурор для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду звернувся до суду з декількома вимогами, серед яких була також заявлена вимога про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном на підставі статті 391 ЦК України, тобто з негаторним позовом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Так, у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14?473цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14?740цс19) та інших Велика Палата Верховного Суду виснувала, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державна реєстрація права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, й таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14?452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інші).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14?452цс18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Таким чином, належним відповідачем у такому спорі є особа, яка порушує права позивача, тобто останній володілець спірної земельної ділянки, який перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження земельною ділянкою.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 150).

Водночас рішенням, за результатами розгляду негаторного позову, не буде вирішуватися питання про права та обов`язки первісного набувача права власності на спірну земельну ділянку, оскільки наказ повернути земельну ділянку власнику адресується останньому володільцю, на якого покладається обов`язок виконати рішення суду. В той же час, оскільки суд має надати правову оцінку наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року у мотивувальній частині, а рішення може в подальшому вплинути на правовідносини між первісним набувачем та останнім володільцем, то первісний набувач може бути залучений як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовними вимогами, зокрема, щодо скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження такою земельною ділянкою правильно визначив правовий статус ОСОБА_2 у цій справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки рішення впливає на її права та інтереси як первісного набувача такої ділянки у правовідносинах з її останнім володільцем.

Відтак, вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Реус Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10 жовтня 2018 року, індексний номер 43456606, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 з одночасним припиненням його речових прав на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035 та усунення перешкоди у здійсненні Михайло?Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення територіальній громаді в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області не можуть розглядатись як похідні від вимог про визнання незаконним і скасування наказу щодо виділення та передачі у власність цієї земельної ділянки, а тому підлягають вирішенню по суті, що апеляційним судом враховано не було.

Схожого висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 748/1230/21 (провадження № 61-4608св22), прийнятої у аналогічній справі.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд не навів жодного обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цією земельною ділянкою.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42)).

Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява № 20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Оскаржена постанова апеляційного суду у вказаній частині не відповідає вимогам щодо мотивованості та обґрунтованості судового рішення.

Крім того, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14?ц (провадження №14-256цс18)).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконним та скасування оскарженого наказу прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судове рішення в цій частині необхідно залишити без змін.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

При новому розгляді справи в частині вирішення позовних вимог щодо скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цією земельною ділянкою, апеляційному суду необхідно на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів встановити правовий статус спірної земельної ділянки відповідно до вимог закону, що регулює спірні правовідносини, розглянувши справу з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази у їх сукупності, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 січня 2022 рокув частині вирішення позовних вимог щодо скасування рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Реуса Романа Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10 жовтня 2018 року, індексний номер 43456606, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035; усунення перешкод у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6035, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської областіскасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк