Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.05.2018 року у справі №300/790/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2019 року

м. Київ

справа № 300/790/17

провадження № 61-20984св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 листопада

2017 року у складі судді Софілканич О. А. та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року у складі суддів Мацунича М. В., Кожух О. А., Куштана Б. П.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом допублічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк"), в якому просив визнати недійсними кредитний договір, укладений 24 травня 2007 року між ним та ВАТ "Електрон Банк ", правонаступником, якого є ПАТ "ВіЕс Банк", та додаток №2 від 01 квітня 2008 року і додаткову угоду №3 від 29 липня 2010 року.

Позов мотивовано тим, що оспорюваний правочин вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, умови договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перед укладенням кредитного договору позичальнику не було надано інформацію передбачену статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Крім того, кредитний договір суперечить Правилам, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року.

Встановлена банком умова щодо обов'язку сплати позичальником комісії є такою, що суперечить вимогам частини 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Відповідач ввів позичальника в оману та не надав йому відомості, необхідні при укладенні договору.

Посилаючись на наведене, позивач вважає, що оспорювані рамкова угода та договір про надання траншу, мають бути визнані судом недійсними в силу положень статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та частини 1 статті 230 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Воловецького районного суду від 22 листопада 2017 року, залишеного без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що матеріали справи не містять жодних доказів стосовно наявності в діях банку умислу на обман позивача при укладенні оспорюваних договорів. Під час реалізації позивачем прав позичальника, як споживача фінансової послуги на отримання кредиту не було порушено чи обмежено його права на свободу вибору, не порушено свободи волевиявлення. Позивач мав можливість відмовитися від наданої банком послуги та скористатися послугами інших банків. Принципів нерівності сторін у кредитному договорі не встановлено та права позичальника на одержання перед укладенням кредитного договору необхідної, доступної, достовірної та своєчасно інформації про умови кредитування не обмежено, а відтак і не встановлено порушень споживача в розумінні статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" при укладанні кредитного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено зібраних у справі доказів та не враховано, що банком перед укладенням кредитного договору не було надано позичальнику інформацію, передбачену статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів", не повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Умови договору є несправедливими згідно статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Крім того, кредитний договір суперечить Правилам, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року. Банк допустив нечесну підприємницьку діяльність та ввів позичальника в оману. Судами попередніх інстанцій не застосовано пункт 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", статтю 207 ЦК України та положення Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов'язання має виконувати належним чином відповідно до умов та вимог Статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно о звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 215 ЦК Українивстановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Статтею 215 ЦК України.

Частиною 1 статті 230 ЦК Українипередбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (Частиною 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.

За змістом статті 230 ЦК Україниу взаємозв'язку із загальним засадами цивільного судочинства щодо змагальності сторін, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК Українита статтями 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього, правильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

У пункті 10.5 кредитного договору сторонами обумовлено, що підписанням даного договору позичальник підтвердив, що перед його укладенням банк повідомив позичальника у письмовій формі про умови кредитування у банку.

Згідно пункту 16 заяви про надання кредиту ОСОБА_1 підписуючи її підтвердив, що з умовами кредитування у ВАТ "Електрон Банк" ознайомлений письмово та з ними згодний.

Під час укладення оспорюваних договорів сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними.

Позивач погодився на отримання кредиту та був ознайомлений з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підписи позивача в договорі свідчать про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені, що спростовує доводи про ненадання йому інформації, як споживачу послуг, про умови кредитування і сукупну вартість кредиту. Банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, у додатках до договору споживчого кредиту міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Отримавши кредит, ОСОБА_1 виконував його умови.

Отже, матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанції обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману.

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши, при цьому характер правочину і всі його істотні умови.

Факт підписання кредитного договору та додаткових угод до нього не оспорювався під час розгляду інших справ за позовом банку до ОСОБА_1, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 20 травня 2013 року з ОСОБА_1, ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором від 24 травня 2007 року у розмірі 442674,72 грн.

На стадії виконання вказаного судового рішення між сторонами укладено мирову угоду, яка визнана ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 24 липня 2014 року.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 травня 2007 року звернуто стягнення на належне ОСОБА_1 нерухоме майно - житловий будинок в АДРЕСА_1, та земельну ділянку за цією ж адресою.

Під час розгляду вказаних цивільних прав ОСОБА_1 не заперечував факт підписання оспорюваного кредитного договору.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Обґрунтовуючи свої доводи про несправедливість умов договору, позивач посилався на те, що пунктами 6.2,6.3 кредитного договору встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення, а аналогічної відповідальності для банку не передбачено.

Разом з тим, вказані умови договору не можна вважати несправедливими, оскільки встановлена відповідальність у вигляді пені за кожен день прострочення відповідає правовій природі пені, визначеної частиною 3 статті 549 ЦК України, а її розмір визначено у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України, що не може вважатися несправедливим.

Доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року є необґрунтованими, оскільки вказана постанова набрала чинності з 05 червня 2007 року, тобто затверджені у ній правила набули чинності після укладення спірного кредитного договору, а тому їх дія на спірні правовідносини не поширюється.

Рішення судів у цій справі ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, їх зміст і мотиви, в тому числі щодо правової оцінки доводів позивача та доказів, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 листопада

2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська