Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2018 року у справі №753/7841/15

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 753/7841/15-ц

провадження № 61-5329св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Волошиної В. М.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 28 березня 2003 року під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 на її ім'я було отримано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з недосягненням між ними згоди про спосіб поділу придбаної у шлюбі квартири, яка є спільним сумісним майном, з урахуванням тієї обставини, що їх син страждає на хронічну хворобу алергічного походження, потребує особливих умов догляду, просила відступити від начала рівності часток подружжя у спільному майні, та зменшити частку ОСОБА_4 до ? частини квартири АДРЕСА_1. Враховуючи те, що відповідач забезпечений іншим житлом, просила передати їй у власність спірну квартиру, вартістю 83 611,47 грн з покладенням на неї обов'язку компенсувати

ОСОБА_4 вартість його частки у розмірі 20 902,86 грн. При поділі майна просила врахувати також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли на підставі кредитної угоди від 19 квітня 2004 року в сумі 25 800 грн та за договором позики у сумі 12 500 грн.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня

2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів обставин, на які посилався як на обґрунтування своїх вимог, які б давали підстави вважати, що є обставини для відступлення від начала рівності часток подружжя.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 ? частини боргових зобов'язань за кредитною угодою № 7 «Про пільгове довготермінове кредитування житлового будівництва» від 02 липня 2002 року в сумі 2 900 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що майно, нажите за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю та кожен з подружжя має рівні права володіння, на підставі чого суд визнав право власності по ? частини за кожним, та врахувавши боргове зобов'язання, яке виникло в інтересах сім'ї, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача ? частини такого зобов'язання.

У грудні 2016 рокупредставник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

30 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 квітня 2001 року, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня

2011 року.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У період шлюбу сторони набули майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка складається із двох кімнат жилою площею 29,7 кв. м, загальною площею 64,9 кв. м.

Свідоцтво про право власності на вказану квартиру видано 28 березня

2003 року на ім'я позивача ОСОБА_2

Відповідно до довідки форми № 3 від 28 листопада 2014 року № 1405, виданої ЖЕД № 205, у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та її син ОСОБА_5

Судом встановлено, що з 08 жовтня 2015 року у спірній квартирі зареєстровано також малолітнього сина позивача ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до частини першої статті 22 КпШС 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до частини першої статті 28 КпШС 1969 року в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною першою статті 29 КпШС 1969 року, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Судом встановлено, що спірну квартиру було придбано за рахунок кредитних коштів.

Так, 02 липня 2002 року між Київською міською державною адміністрацією (кредитор) та ОСОБА_2 ( позичальник) згідно з пунктом 20 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584, було укладено кредитну угоду № 7 про пільгове довготермінове кредитування житлового будівництва.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 кредитної угоди управління, яке виступає розпорядником кредитних коштів на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25 грудня 2001 року № 2787 та рішення Київської міської Ради від 20 грудня 2001 року № 162/1596, надало позичальнику кредит в розмірі 72 098,90 грн на 30 років до 10 квітня 2033 року на фінансування будівництва житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян, а позичальник зобов'язався дотримуватись цільового призначення кредиту та у встановлені строки вносити визначені цим договором суми коштів до повного погашення своїх зобов'язань щодо повернення кредиту зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 3 % річних.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня 2011 року у справі про розірвання шлюбу встановлено, що сторони припинили сімейні стосунки з березня 2011 року.

Отже, ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що майно, нажите за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю та кожен з подружжя має рівні права володіння, встановивши відсутність підстав для відступу від начала рівності часток подружжя, дійшов обґрунтованого висновку про визнання права власності по ? частини за кожним. Крім того, встановивши, що вказане боргове зобов'язання виникло в інтересах сім'ї, враховуючи те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що після розірвання шлюбу він брав участь у поверненні кредитних коштів, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача ? частини боргових зобов'язань за кредитною угодою від 02 липня 2002 року.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.М. Коротун

В. П. Курило