Історія справи

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 607/3221/15-ц

провадження № 61-5047св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 червня 2016 року у складі судді Сташків Н. М. та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Жолудько Л. Д., Гірського Б. О., Демковича Ю. Й. та касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Жолудько Л. Д., Гірського Б. О., Демковича Ю. Й.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про зобов'язання вчинити дії та зобов'язання припинити дію, яка порушує право.

Позовна заява мотивна тим, що 20 березня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було підписано кредитний договір № 1901/0308/71-029, згідно з умовами якого вона отримала споживчий кредит у розмірі 33 000,00 доларів США з метою придбання квартири. Між сторонами було укладено також іпотечний договір від 20 березня 2008 року, згідно з умовами якого вона передала в іпотеку банку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.

05 червня 2012 року ПАТ «Сведбанк» було здійснено відступлення прав вимоги за указаним кредитним договором та договором іпотеки на користь ПАТ «Дельта Банк». 08 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» було здійснено відступлення прав вимоги за спірними кредитним договором та договором іпотеки на користь ПАТ «Альфа-Банк». Позивач зазначала, що про вказані правочини про відступлення прав вимоги за спірними договорами ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» її повідомляли, однак не надали копій відповідних договорів, на підставі яких право вимоги за кредитним договором від 20 березня 2008 року та відповідним договором іпотеки перейшло до ПАТ «Альфа-Банк».

Посилаючись на те, що позивач зверталася до ПАТ «Альфа-Банк» з вимогою щодо надання вищевказаних документів, однак банк їх не надав, тому просила суд: зобов'язати ПАТ «Альфа-Банк» надати їй указані документи та зобов'язати ПАТ «Альфа-Банк» припинити вчиняти дії, які порушують її права, а саме - вимагати виконати зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи ОСОБА_1 в частині задоволення позову про зобов'язання ПАТ «Альфа-Банк» надати їй документи на підтвердження переходу права вимоги від ВАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» та від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Альфа-Банк» за договором кредиту від 20 березня 2008 року, суд першої інстанції виходив із того, що оригінали вказаних документів було надано для огляду в судовому засіданні, копії яких було вручено представнику позивача. Тобто відповідач надав всі докази на підтвердження того, що зобов'язання за кредитним договором приймається належним кредитором.

Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ПАТ «Дельта-Банк» припинити висувати до неї будь-які вимоги та претензії щодо виконання нею зобов'язань за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із безпідставності позову в цій частині.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2016 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30 червня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано ПАТ «Дельта Банк» надати ОСОБА_1 належно засвідчені копії таких документів: договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» з актом приймання-передачі прав вимоги до цього договору із зазначенням розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором (з тіла, відсотків, пені) на момент передачі прав вимоги; договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» з актом приймання-передачі прав вимоги до цього договору із зазначенням розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором (з тіла, відсотків і пені) на момент передачі прав вимоги; договору генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій ПАТ «Альфа-Банк» від 05 жовтня 2011 року № 61 з додатком до неї; виписки з кредитного рахунку позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029 про рух коштів за весь період його існування з моменту видачі кредиту на дату відступлення права вимоги за договором між ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Альфа-Банк».

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Альфа Банк» у дохід держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що позивач за змістом пункту 23 частини першої статті 1 та пункту 8 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживачем. Банк не надав позивачу документів, які підтверджують виконання договору, учасником якого вона є, чим порушив її права як споживача банківських послуг.

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з рішення міськрайонного суду.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення міськрайонного суду в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання припинити дію, яка порушує право, та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, задовольнивши частково позовні вимоги про зобов'язання надати документи на підтвердження переходу прав вимоги за кредитним договором, безпідставно залишив без змін рішення міськрайонного суду в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання припинити дію, яка порушує право. Позивач вважає, що суди не звернули увагу на те, що вказані вимоги взаємопов'язані та підлягають задоволенню.

У листопаді 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення міськрайонного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав ПАТ «Альфа-Банк» надати документи, які не є підтвердженням переходу права вимоги за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029.

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк», в якому зазначила, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення в частині задоволення позову, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка їх регулює. Рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що 20 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 1901/0308/71-029 згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 33 000,00 доларів США з метою придбання квартири АДРЕСА_1, яку вона 20 березня 2008 року передала в іпотеку іпотекодержателя ПАТ «Сведбанк» з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 1901/0308/71-029.

05 червня 2012 року листом № SDК/250512-2315/1 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що ПАТ «Сведбанк» відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 20 березня 2008 року на користь ПАТ «Дельта Банк».

18 червня 2012 року листом за № 40882-23-б/б ОСОБА_1 повідомлено про те, що ПАТ «Дельта Банк» відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 20 березня 2008 року на користь ПАТ «Альфа-Банк».

ОСОБА_1 22 грудня 2014 року звернулася до ПАТ «Альфа-Банк» з письмовою вимогою, в якій просила у порядку передбаченому частиною другою статті 527 ЦК України надіслати на її адресу належним чином завірені копії таких документів: правочину про відступлення прав за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк»; правочину про відступлення прав за іпотечним договором від 20 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк»; акту приймання-передачі документів від первісного кредитора до нового кредитора; платіжного документа, виданого ВАТ «Сведбанк», який би підтверджував суму отриманого ОСОБА_1 кредиту відповідно до умов кредитного договору від 20 березня 2008 року; договору на відкриття та обслуговування поточного рахунку НОМЕР_1 від 20 березня 2008 року, укладеного між нею та ВАТ «Сведбанк»; розрахунок суми її заборгованості за кредитним договором від 20 березня 2008 року на дату укладення правочину між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» про відступлення права вимоги за даним кредитним договором; ліцензії, яка посвідчує право ПАТ «Альфа Банк» на здійснення операцій з іноземною валютою, а також надіслати на її адресу документ, який би посвідчував загальну суму сплачених нею коштів на виконання зобов'язання за договором від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029 та загальну суму заборгованості за даним договором.

Згідно з листом-відповіддю від 22 січня 2015 року № 5552-23.1-б/б ПАТ «Альфа-Банк» ОСОБА_1 було роз'яснено, що копії договору купівлі-продажу та акти прийому-передачі не можуть бути їй надані, оскільки містять відомості щодо інших клієнтів, які становлять банківську таємницю, а інформація щодо нарахування та погашення кредитних коштів відображена у довідці про рух коштів, яку можна отримати у найближчому відділенні ПАТ «Альфа Банк».

Судом установлено, що відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» з актом приймання-передачі прав вимоги до цього договору, вбачається, що до ПАТ «Дельта Банк» від ПАТ «Сведбанк» перейшло право вимоги за укладеними між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 кредитним договором та договором іпотеки від 20 березня 2008 року. Згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» з актом приймання-передачі прав вимоги до цього договору, вбачається, що до ПАТ «Альфа-Банк» від ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за укладеними між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 кредитним договором та договором іпотеки від 20 березня 2008 року.

Відповідно до генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 05 жовтня 2011 року № 61 ПАТ «Альфа-Банк» має право на здійснення валютних операцій згідно з додатком.

Таким чином, суду надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що право вимоги за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», перейшло до ПАТ «Альфа-Банк».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Частиною другою статті 527 ЦК України передбачено, що кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

22 грудня 2014 року ОСОБА_1 надіслала до ПАТ «Альфа-Банк» письмову вимогу боржника щодо надання їй доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, в якій просила надіслати на її адресу належним чином завірені копії таких документів.

Оскільки ПАТ «Альфа-Банк» їй було відмовлено та не надано передбачену законом інформацію, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині та зобов'язав ПАТ «Альфа-Банк» надати документи на підтвердження переходу права вимоги від ВАТ «Сведбанк» до ПАТ «Альфа-Банк», а також виписки про рух коштів за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов'язання ПАТ «Альфа-Банк» припинити вчиняти дії, які порушують її права, а саме вимагати виконати зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що право вимоги ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029 підтверджено належними та допустимими доказами у справі, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції та міськрайонного суду в незміненій частині не спростовують, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходить за межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подані касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду та рішення міськрайонного суду в незміненій частині - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 червня 2016 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило