Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.05.2018 року у справі №521/6215/13

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 521/6215/13

провадження № 61-301св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

представник позивача - Туфекчі Інна Федорівна,

відповідач - ОСОБА_5

представник відповідача - ОСОБА_6

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 березня 2014 року в складі судді Роїк Д. Я. та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року в складі колегії суддів: Варикаші О. Д., Станкевича В. А., Ступакова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір від 10 липня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 17 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, при цьому відповідач порушив умови договору та зобов'язання належним чином не виконав.

У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором у відповідача станом на 1 квітня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 80 308 грн 06 коп., яка складається із: 14 560 грн 32 коп. - заборгованість за кредитом; 12 845 грн 98 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 375 грн 80 коп. - заборгованість за комісією за користування кредитом; 48 225 грн 58 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 1.5.20 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - фіксована частина; 3 800 грн 38 коп. - процентна складова.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів обставин, на які посилався як на обґрунтування своїх вимог.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 січня 2015 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 березня 2014 року скасовано, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 642 грн 80 коп., яка складається з наступного: 14 560 грн 32 коп. - заборгованість за кредитом; 12 845 грн 98 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 14 560 грн 32 коп - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн - штраф (фіксована частина); 3 800 грн 38 коп. - штраф (процентна складова).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року рішення апеляційного суду Одеської області від 28 січня 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, що апеляційний суд не надав належної оцінки наданому позивачем до позовної заяви розрахунку кредитної заборгованості станом на 1 квітня 2013 року, не перевірив, чи не входить до вказаної заборгованості сплачена відповідачем на виконання судового наказу заборгованість та чи не є заявлена позивачем сума заборгованості подвійним стягненням за той же період, за який відповідачем заборгованості була погашена.

На виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року з урахуванням положень частини четвертої статті 338 ЦК України 2004 року рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 березня 2014 року змінено в мотивувальній частині. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, проте апеляційний суд не погодився в повній мірі з мотивувальною частиною рішення.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, порушує питання про скасування судових рішень із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги положення статей 598, 599-601, 604-609 ЦК України, статей 5, 10, 11, 60 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 10 липня 2008 року між сторонами був укладений договір, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 17 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту до 9 липня 2012 року.

21 липня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 23 790 грн 98 коп. за кредитним договором від 10 липня 2008 року.

25 вересня 2009 року Малиновським районним судом м. Одеси видано судовий наказ про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2010 року судовий наказ скасований.

Не зважаючи на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» 18 лютого 2010 року отримало судовий наказ, після чого він наданий до державної виконавчої служби та 8 квітня 2010 року відкрито виконавче провадження з його виконання.

15 квітня 2010 року державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження стосовно ОСОБА_5

14 вересня 2010 року державним виконавцем складений акт про добровільне виконання рішення, яким встановлено, що боржником сплачена заборгованість в повному обсязі до закінчення строку, наданого державним виконавцем на добровільне виконання, тому виконавчий збір не стягується.

15 вересня 2010 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, якою встановлено, що борг та витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, відповідачем сплачені в повному обсязі, знятий арешт з усього належного ОСОБА_5 майна, знята заборона на відчуження майна, виконавче провадження з примусового виконання судового наказу закінчено, виконавчий документ повернено до Малиновського районного суду м. Одеси.

Відповідно до судового наказу з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто: заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 790 грн 98 коп.; витрати зі сплати державного мита у розмірі 118 грн 95 коп. та витрати зі сплати інформаціно-технічного забезпечення в розмірі 15 грн.

Постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ПАТ КБ «ПриватБанк» не оскаржувало, будь-яких претензій з приводу виконання судового наказу не висувало.

8 квітня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року у розмірі 80 308 грн 06 коп. та судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України 2004 року сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмета спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмета спору.

Проте всупереч вимогам цієї статті позивач не повідомив суд про звернення 21 липня 2009 року до суду із заявою про видачу судового наказу, задоволення заяви, видачу судового наказу та його скасування.

На виконання судового наказу від 25 вересня 2009 року року, який скасований ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2010 року, 8 квітня 2010 року відкрито виконавче провадження, що призвело до стягнення з ОСОБА_5 кредитної заборгованості у сумі 23 790 грн 98 коп., судових витрат та витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення.

Судом витребувано із Першого Малиновського ВДВС Одеського міського управління юстиції матеріали виконавчого провадження, відкритого Першим Малиновським ВДВС Одеського МУЮ з примусового виконання судового наказу, виданого Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 23 924 грн 93 коп., в якому містяться належним чином завірені копії квитанцій, які підтверджують сплату ОСОБА_5 грошових коштів на погашення кредитної заборгованості протягом 2008, 2009, 2010 років.

ОСОБА_5 не було відомо про те, що 21 липня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу, також відповідачу не було відомо про відкриття виконавчого провадження на виконання судового наказу про стягнення заборгованості.

Відповідач добровільно виплачувала грошові кошти банку, в тому числі й після відкриття виконавчого провадження, про яке їй відомо не було.

Суд критично поставився до розрахунків заборгованості, наданих банком, та доводів представника позивача стосовно зарахування всіх платежів, які були проведені відповідачем.

Згідно з платіжним дорученням від 20 вересня 2010 року з ОСОБА_5 стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3 510,93 грн.

Зазначене платіжне доручення відсутнє в розрахунках заборгованості, представником позивача стосовно цього були надані пояснення про те, що кошти на рахунок банку не зараховані, відповідно вони не містяться у розрахунках заборгованості, наданих банком.

Відповідно до частини третьої статті 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З урахуванням того, що зазначені грошові кошти були виплачені 20 вересня 2010 року, на час розгляду справи, тобто через три з половиною роки після платежу, банком було нараховано заборгованість, яка не враховує 3 510 грн 93 коп.

Позивач перерахунок заборгованості з урахуванням зазначених обставин не зробив, позовні вимоги не уточняв, відповідно надані позивачем розрахунки заборгованості не відповідають дійсності та не враховують всіх платежів відповідача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції відмовив у позові ПАТ КБ «ПриватБанк».

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, зазначав, що всупереч положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 2.4.2.3.3 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем повідомлення про сплату заборгованості представник позивача у судовому засіданні суду не надав, в матеріалах справи немає будь-яких повідомлень, листів ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу відповідача з повідомленням про наявність заборгованості та вимогою дострокового повернення усієї суми кредиту.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на час подання позову взагалі не звертався з будь-якою вимогою до боржника, відповідно позовні вимоги є передчасними.

При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», однак не погодився в повній мірі з мотивувальною частиною рішення суду з тих підстав, що розрахунок позивача спростовується матеріалами виконавчого провадження, відповідно до яких на час закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу про стягнення з відповідача кредитної заборгованості (яка включала всю заборгованість станом на 14 липня 2009 року та стягнута судовим наказом) на користь позивача, станом на 15 вересня 2010 року відповідачем борг сплачений в повному обсязі, і, зокрема, сума за тілом кредиту, яку вказує в уточненому розрахунку позивач.

На підставі наведеного апеляційний суд вважав, що позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог (наявність кредитної заборгованості у відповідача), а відповідачем доведено ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх заперечень (сплата кредитної заборгованості в повному обсязі та відсутність кредитної заборгованості).

За таких обставин відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості, яка вже була стягнута судовим наказом від 25 вересня 2009 року та сплачена відповідачем у повному обсязі, що підтверджується доказами в справі, зокрема, актом державного виконавця від 14 вересня 2010 року про добровільне виконання судового рішення, постановою державного виконавця від 15 вересня 2010 року про закінчення виконавчого провадження, яку ПАТ КБ «ПриватБанк» не оскаржувало.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик