Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2020 року у справі №205/2227/17

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 205/2227/17

провадження № 61-3513св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

за первісним позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом та скасування рішення приватного нотаріуса:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, державний нотаріус Другої дніпровської державної нотаріальної контори Тамаря Яна Володимирівна,

за зустрічним позовом про визнання права власності на нерухоме майно:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,Дніпровська міська рада,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, державний нотаріус Другої дніпровської державної нотаріальної контори Тамаря Яна Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року в складі судді: Скрипник К. О.,та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н.

М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, скасування рішення приватного нотаріуса.

Первісний позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_5.

Спадкоємцями після його смерті є дружина ОСОБА_6 та діти: ОСОБА_1, ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, спадкоємцями після її смерті є її діти, позивачі по справі, які проживали та були зареєстровані зі своїми батьками по день їх смерті за адресою: АДРЕСА_1.

28 березня 2017 року позивачі звернулися до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після смерті батьків, а саме, будинок АДРЕСА_2. Проте при перевірці інформації про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було виявлено, що за вказаною адресою міститься реєстрація права власності за ОСОБА_3, на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, зареєстрованого 29 грудня 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І. А. У зв'язку з чим постановою від 30 березня 2017 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва на спадщину за законом на спірне домоволодіння. Однак, вказана державна реєстрація порушує право позивачів на отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно, оскільки цивільна справа, як наслідок судове рішення, яке було надано приватному нотаріусу та слугувало підставою державної реєстрації в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили:

визнати в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності за кожним по Ѕ частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м;

скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 18404635, індексний номер: 33274302 від 29 грудня 2016 року, на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1138494512101, за ОСОБА_3.

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Дніпровської міської ради, треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко І. А., державний нотаріус Другої дніпровської державної нотаріальної контори Тамаря Я.

В., про визнання права власності на нерухоме майно.

Зустрічний позов мотивований тим, що влітку 2016 року ОСОБА_3 мав на меті придбати у власність земельну ділянку в Новокодацькому районі м. Дніпра. В мережі "Інтернет" він знайшов відповідне оголошення, зателефонував та домовився про зустріч. Наступного дня зустрівся з ОСОБА_7, уточнивши всю інформацію передав йому необхідні документи. Згодом при зустрічі ОСОБА_7 передав йому рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, з яким 27 грудня 2016 року він звернувся до приватного нотаріуса ДМНО Зайченко І. А. для реєстрації відповідного права власності, яке було зареєстровано, про що видано витяг. Маючи на руках всі документи, які підтверджують право власності відповідач почав будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. За вказаною адресою були руїни, одна розвалена стіна та навколо були дерева.

ОСОБА_3 просив:

визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності за кожним на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 18404635, індексний номер: 33274302 від 29 грудня 2016 року, на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1138494512101, за ОСОБА_3.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

домоволодіння АДРЕСА_2 належало на праві власності ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 січня 1994 року, виданого Другою дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 1-465, зареєстроване в КП "ДМБТІ" ДОР та записано в реєстрову книгу № 569 за реєстровим № 60. Після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, як спадкоємці першої черги за законом мають право на спадкування кожний по 1/3 частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2. Після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, відкрилася спадщина на 1/3 частину спірного будинку, тобто спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_1, ОСОБА_2 мають право на спадкування кожний по 1/6 частині вищезазначеного домоволодіння. Враховуючи, що позивачами, як спадкоємцями за законом, вжито усіх передбачених законом заходів для прийняття спадщини, але у встановленому законом порядку останні спадщину отримати не мають можливості, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, та матері ОСОБА_6, право власності на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м та визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, та матері ОСОБА_6, право власності на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м, та первісні позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30 березня 2017 року відмовлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 у видачі на їх ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_2, у зв'язку з реєстрацією вищезазначеного домоволодіння за іншою особою, оскільки при перевірці інформації про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, було виявлено, що за адресою: АДРЕСА_2, міститься реєстрація за ОСОБА_3 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, зареєстрованого приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І. А (Т. 1, а. с.147 на звороті, 148). 29 грудня 2016 року рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33274302, приватний нотаріус ДМНО Зайченко І. А. зареєструвала спірний житловий будинок за ОСОБА_3, на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, суддя Остапенко Н. Г., справа № 205/8250/16,2/205/4132/16, рішення набрало чинності 12 грудня 2016 року (Т. 1, а. с. 24). В матеріалах справи міститься копія рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року у справі № 205/8250/16 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання договору дійсним та визнання права власності, яким визнано виконаним та дійсним договір купівлі-продажу будинку загальною площею 95,25 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, укладений 07 серпня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 та визнано за ОСОБА_3 право власності на вищезазначений будинок (Т. 2, а. с. 23-24). На підставі даного рішення 29 грудня 2016 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірний будинок. Разом з тим, згідно листа Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року, відповідно до даних автоматизованої системи документообігу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська станом на 24 липня 2018 року позовних заяв від ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання договору дійсним до суду не надходило, за єдиним унікальним номером 205/8250/16, який зазначений на копії рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, зареєстровано справу між іншими сторонами щодо іншого предмету спору (Т. 2. а. с. 40).

Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судом перевірено зміст рішення по справі № 205/8250/16, яка перебувала в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, наявне в Єдиному державному реєстру судових рішень, та з'ясовано, що воно ухвалювалось по справі за іншим позовом та між іншими особами, а саме, АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_9 про стягнення заборгованості. Отже, дані докази та встановлені обставини свідчать про те, що рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року по справі № 205/8250/16, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірний будинок, в дійсності не ухвалювалось, відтак неіснуюче рішення суду не може бути визнано підставою для визнання права власності за останнім на майно;

тому суд першої інстанції вважав за необхідне скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 18404635, індексний номер: 33274302 від 29 грудня 2016 року, на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1138494512101, за ОСОБА_3, як таке, що прийнято всупереч чинному законодавству. ОСОБА_3 не мав права подавати приватному нотаріусу заяву про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, а нотаріус не мала законних підстав здійснювати таку реєстрацію на підставі неіснуючого рішення суду, не перевіривши відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, що відкриті для загального доступу на офіційному веб-порталі судової влади, щодо наявності в Реєстрі електронної копії такого рішення, відповідності його за документарною інформацією та реквізитами, який виник у державних реєстраторів після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 08 вересня 2016 № 594, а саме: 14 вересня 2016 року;

відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. ОСОБА_3 не доведено, що діями позивачів порушуються його законні права та інтереси, які би підлягали судовому захисту.

Крім того, встановлені обставини, а саме те, що судове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірне домоволодіння, в дійсності не ухвалювалось, відтак неіснуюче рішення суду не може бути визнано підставою для визнання права власності за ОСОБА_3. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що немає законних та правових підстав для визнання права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_3, у зв'язку із чим зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.

Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_6 та їх діти ОСОБА_1, ОСОБА_2, які прийняли спадщину вчасно, шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, оскільки проживали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем на момент його смерті. ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, як спадкоємці першої черги за законом, мають право на спадкування та успадкували кожний по 1/3 частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6. Після її смерті відкрилася спадщина на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_1, ОСОБА_2, які прийняли спадщину фактично, оскільки постійно проживали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини;

доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 купував не будинок, а зруйноване домоволодіння, де відбудував новий будинок, в якому наразі ведеться реконструкція, колегія суддів відхилила, оскільки на підтвердження зазначених доводів не надано жодних доказів, крім того, судом першої інстанції неодноразово роз'яснювалося про необхідність надати суду належним чином посвідчену копію рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, однак належним чином посвідчену копію рішення з печаткою суду так і не було надано;

доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачами жодного документу про підтвердження права власності спадкодавця на будинок або земельну ділянку спростовується матеріалами справи, зокрема свідоцтвом про право на спадщину за законом (том 1, а. с.17);

доводи апеляційної скарги, що судом не враховано повні витрати на будівництво, адже будинок будувався заново необґрунтовані, оскільки обов'язок доказування лежить на учасниках процесу, чим ОСОБА_3 не скористався та не надав відповідних доказів на підтвердження зазначених обставин;

апеляційний суд вказав, що відмовляючи в задоволені зустрічних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не доведено, що діями позивачів порушуються його законні права та інтереси, які би підлягали судовому захисту.

Крім того, встановлені вище обставини, а саме, що судове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірне домоволодіння, в дійсності не ухвалювалось, відтак неіснуюче рішення суду не може бути визнано підставою для визнання права власності за ОСОБА_3 та наявних будь-яких порушених його прав.

Тому колегія суддів повністю погодилася з висновком суду першої інстанції в цій частині.

Аргументи учасників справи

21 лютого 2020 року ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_4, у якій просив скасувати оскаржені рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

на момент відкриття спадщини, спадкодавцям - ОСОБА_5, а в подальшому ОСОБА_6 належало майно, яке складалось лише з дерев'яного житлового будинку АДРЕСА_2, житловою площею 29,7 кв. м, тобто зовсім інше майно, і яке є спадковою масою, ніж на яке позивачами заявлені позовні вимоги. Про це свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 січня 1994 року, видане Другою дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим №1-465;

суди взагалі не звернули на увагу і не дали належної оцінки всім існуючим в матеріалах справи доказам, як і наданого позивачами звіту про оцінку майна, а саме: житловому будинку, загальної площею 48,50 кв. м, житловою площею 29,70 кв. м з господарчими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

за клопотанням представника ОСОБА_3 Ленінським районним судом м.

Дніпропетровська постановлена ухвала від 15 лютого 2018 року, якою витребувало з КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" ДОР інформацію стосовно всіх зареєстрованих прав (історію) на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Проте, вимоги суду першої інстанції були проігноровані, інвентаризаційна справа щодо вказаного нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, так і не була надана. Суд першої інстанції ніяк не відреагував на ігнорування його вимоги щодо витребування доказів й продовжив розгляд справи. Таким чином, суд першої інстанції не ознайомився з інвентаризаційною справою щодо нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, а тому не встановив хто є власником майна, технічні характеристики будинку, яка площа новозбудованої будівлі, і взагалі не встановив інформацію щодо новобудови.

тому суди не надали оцінки всім наданим позивачами та існуючими в матеріалах справи доказам, та взагалі залишили поза увагою беззаперечні факти, які спростовують позовні вимоги, зокрема, свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 січня 1994 року, видане Другою дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим №1-465, та звіт про оцінку майна від 16 травня 2017 року.

не взяли до уваги суди й інші обставини справи, на які неодноразово наголошувалось, зокрема, про те, що на місці земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, фактично були руїни, навколо яких росли дерева. Як такого будинку, який передбачає можливість нормального проживання людей не існувало, а відтак відсутність спадкової маси, а саме будинку АДРЕСА_2, яка довгі роки не оброблялась і була місцем звалищ та відходів місцевих мешканців, притулком для бомжів та гризунів, ОСОБА_3 побудований повністю новий будинок, з зовсім іншими технічними характеристиками, ніж який би міг належить позивачам у разі його існування. На сьогоднішній час, ОСОБА_3 став жертвою шахраїв, які за неіснуючим рішенням суду зареєстрували за ним побудований будинок, а суди попередніх інстанції "формально" розглядаючи справу, позбавили ОСОБА_3 та його сім'ю права власності на будинок, і за позивачами визнали право власності на майно, що не належало їх батькам і не може належати їм.

У липні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказують, що позивачами, як спадкоємцями за законом, вжито усіх передбачених законом заходів для прийняття спадщини, але у встановленому законом порядку вони спадщину отримати не мають можливості, судом першої інстанції з яким погодився апеляційний суд визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, та матері ОСОБА_6, право власності по Ѕ частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 95,25 кв. м та житловою 52,68 кв. м, а тому первісні позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими. Рішення Ленінського районного суду м.

Дніпропетровська від З0 листопада 2016 року по справі № 205/8250/16,. на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірний будинок, в дійсності не ухвалювалось, а відтак неіснуюче рішення суду не може бути підставою для визнання права власності на майно. ОСОБА_3 не мав права подавати приватному нотаріусу заяву про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, а нотаріус не мала підстав здійснювати реєстрацію на підставі неіснуючого рішення суду, не перевіривши відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, що відкриті для загального доступу на офіційному веб-порталі судової влади, щодо наявності в Реєстрі електронної копії такого рішення.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що батьками ОСОБА_1, ОСОБА_2 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які перебували у зареєстрованому шлюбі.

Домоволодіння АДРЕСА_2 належало на праві власності ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 січня 1994 року, виданого Другою дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 1-465, зареєстроване в КП "ДМБТІ" ДОР та записано в реєстрову книгу № 569 за реєстровим № 60.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5. Після його смерті відкрилася спадщина на право на домоволодіння АДРЕСА_2.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 були його дружина ОСОБА_6 та їх діти - позивачі по справі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, які прийняли спадщину вчасно, шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, оскільки проживали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем на момент його смерті.

Згідно довідки про склад сім'ї № 39 від 05 грудня 2016 року КП "Жилсервіс 2" за адресою: АДРЕСА_1 (раніше пл. Дзержинського) зареєстровано місце проживання, зокрема, ОСОБА_2 з 14 серпня 1979 року по 20 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 з 27 липня 1999 року по 04 серпня 2016 року, ОСОБА_5 з 14 травня 1971 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 з 14 травня 1971 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6. Після її смерті відкрилася спадщина на право на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2.

Другою дніпровською державною нотаріальною конторою заведені спадкові справи № 1011/2016 після смерті ОСОБА_5 та № 1012/2016 після смерті ОСОБА_6, згідно яких з заявами про прийняття спадщини після смерті батьків звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30.03.2017 року відмовлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 у видачі на їх ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_2, у зв'язку з реєстрацією зазначеного домоволодіння за іншою особою, оскільки при перевірці інформації про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, виявлено, що за адресою: АДРЕСА_2, міститься реєстрація за ОСОБА_3 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

29 грудня 2016 року рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33274302, приватний нотаріус ДМНО Зайченко І. А. зареєструвала спірний житловий будинок за ОСОБА_3, на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, яке набрало чинності 12 грудня 2016 року.

В матеріалах справи міститься копія рішення Ленінського районного суду м.

Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року у справі № 205/8250/16 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання договору дійсним та визнання права власності, яким визнано виконаним та дійсним договір купівлі-продажу будинку загальною площею 95,25 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, укладений 07 серпня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 та визнано за ОСОБА_3 право власності на зазначений будинок.

Згідно листа Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року відповідно до даних автоматизованої системи документообігу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, станом на 24 липня 2018 року, позовних заяв від ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання договору дійсним до суду не надходило, за єдиним унікальним номером 205/8250/16, який зазначений на копії рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, зареєстровано справу між іншими сторонами щодо іншого предмету спору.

Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судом перевірено зміст рішення по справі № 205/8250/16, яка перебувала в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, наявне в Єдиному державному реєстру судових рішень та з'ясовано, що воно ухвалювалось по справі за іншим позовом та між іншими особами, а саме, АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_9 про стягнення заборгованості.

Суди встановили, що рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року по справі № 205/8250/16, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірний будинок, в дійсності не ухвалювалось, відтак неіснуюче рішення суду не може бути визнано підставою для визнання права власності за останнім на майно.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно статті 524 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_5) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Відповідно до частини 1 статті 1277 ЦК України (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_6) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Згідно статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що "у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування".

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із вимогою про визнання в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, права власності за кожним по Ѕ частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м;

позовні вимоги пред'явлені до ОСОБА_3, який не є спадкоємцем ні після смерті ОСОБА_5, ні після смерті ОСОБА_6. Таким чином ОСОБА_3 є неналежним відповідачем за позовною вимогою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом;

орган державної влади та орган місцевого самоврядування до участі у справі співвідповідачем за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не залучені. Тому у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, права власності за кожним на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м, належить відмовити, оскільки вони пред'явлені до неналежного відповідача;

в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29 грудня 2016 року, на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м за ОСОБА_3, слід відмовити, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 2-7055/12 (провадження № 61-1322св18) вказано, що "з позовом про визнання права власності може звернутися особа, яка вже є власником майна, проте її права не визнаються іншої особою (особами). Стаття 392 ЦК України, у якій регламентується, зокрема, визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тобто, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статті 328 ЦК України".

Суди встановили, що рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірне домоволодіння, в дійсності не ухвалювалось. ОСОБА_3 не доведено, що діями позивачів порушуються його законні права та інтереси, які би підлягали судовому захисту.

За таких обставин суд зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання права власності за ОСОБА_3.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 328 ЦК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в частині задоволення первісних позовних вимог не відповідають висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18). З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18), колегія суддів вважає, що судові рішення в частині задоволення первісних позовних вимог ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; судові рішення в частині задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог; оскаржені рішення у частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 залишити без змін.

ОСОБА_3 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 671,22
грн та за подання касаційної скарги у розмірі 6 228,30 грн. З урахуванням часткового задоволення касаційної скарги, відмови в задоволенні первісних вимог та залишення без змін судових рішень в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, то з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 належить стягнути по 3 633,17
грн з кожного.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, державний нотаріус Другої дніпровської державної нотаріальної контори Тамаря Яна Володимирівна, про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності за кожним на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м; скасування рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірини Анатоліївни про державну реєстрацію права власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 18404635, індексний номер: 33274302 від 29 грудня 2016 року, на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1138494512101, за ОСОБА_3, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, державний нотаріус Другої дніпровської державної нотаріальної контори Тамаря Яна Володимирівна, про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності за кожним на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м та скасування рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірини Анатоліївни про державну реєстрацію права власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 18404635, індексний номер: 33274302 від 29 грудня 2016 року, на житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею - 95,25 кв. м та житловою - 52,68 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1138494512101, за ОСОБА_3, відмовити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у частині відмови в задоволенні позовних вимогОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Дніпровської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, державний нотаріус Другої дніпровської державної нотаріальної контори Тамаря Яна Володимирівна, про визнання права власності на нерухоме майно, залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_1 3 633,17 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги.

Стягнути на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 3 633,17 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук