Історія справи

Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 524/10298/15-ц

провадження № 61-1515 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2016 року у складі судді Хіль Л. М.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 21 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 10 982 грн 68 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 24 вересня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 141 041 грн 32 коп.

З урахуванням стягнутої рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22 жовтня 2013 року суми боргу та уточнених позовних вимог,

ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 61 742 грн 59 коп., а також судові витрати.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 2 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 61 742 грн 59 коп. за кредитним договором від 21 квітня 2006 року та судові витрати у розмірі 1 218 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору тягне цивільно-правову відповідальність, яка передбачена статтями 525, 526, 625, 1049,

1050 ЦК України.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2, оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 2 серпня 2016 року визнано неподаною та повернуто апелянту на підставі статтей 121, 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою).

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач у наданий йому строк не усунув недоліків апеляційної скарги, а саме не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги або не надав документу про звільнення від його сплати. Рекомендований лист, яким направлено ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, повернуто до суду «за закінченням терміну зберігання», інших засобів зв'язку ОСОБА_2 надано не було, що вважається судом як відмова останнього від її отримання.

У касаційній скарзі, поданій у листопада 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2 ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а посилання апеляційного суду на те, що суд розцінив факт неотримання відповідачем ухвали суду, як відмову від її отримання, є таким, що не ґрунтується на процесуальному законі.

28 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу

V ЦПК України, в редакції, чинній на час звернення заявника з апеляційною скаргою, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Положення статті 121 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) щодо повернення заяви (апеляційної скарги) застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали про усунення недоліків. За змістом наведених норм закону, повернення заяви (апеляційної скарги) з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Встановлено, що ОСОБА_2 копію ухвали апеляційного суду

від 13 жовтня 2016 року не отримав, оскільки згідно з довідкою поштового відділення конверт повернувся до суду «за закінченням терміну зберігання», отже, від виконання її вимог заявник не ухилявся, тому посилання апеляційного суду на те, що він не виконав вимоги ухвали, є передчасним.

Згідно з положенням частини п'ятої статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Апеляційний суд, застосувавши положення частини п'ятої статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) та вважаючи, що копія ухвали вручена ОСОБА_2 належним чином у зв'язку з його відсутністю за відповідною адресою, помилково ототожнив поняття повернення конверту «за закінченням терміну зберігання» та відсутністю адресата за вказаною ним адресою.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 406 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді В. С. Висоцька С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик