Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2020 року у справі №753/11597/18

Постанова

Іменем України

18 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 753/11597/18

провадження № 61-4582св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Валприм",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С.

Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Валприм" (далі - ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм") про визнання частини договору купівлі-продажу квартири недійсною та переведення прав покупця за договором купівлі-продажу.

Позов обґрунтовував тим тим, що 09 липня 2015 року він та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Кошти, отримані від продажу квартири, 09 липня 2015 року перераховані на рахунок банку - Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ
"Банк "Фінанси та Кредит").

Того ж дня, одразу після зарахування коштів на рахунок банку, відповідач зняв із нього готівку у розмірі 299 000,00 грн та попросив позивача поставити на заяві на видачу готівки № 25 свій підпис.

Решта коштів залишена на рахунку банку для придбання позивачем нової квартири.

18 вересня 2015 року позивач вирішив придбати квартиру АДРЕСА_2.

З цією метою укладено договір купівлі-продажу з ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм".

Проте, допомагаючи позивачу у придбанні цієї квартири, відповідач зазначив себе її покупцем.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, серії НАР № 634176 від 18 вересня 2015 року в частині, що стосується покупця, та перевести права покупця за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, серії НАР № 634176 від 18 вересня 2015 року, з ОСОБА_2 на ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 27 вересня 2019 року у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач не надав доказів того, що йому належали кошти в розмірі 1 644 180,84 грн, які були перераховані ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм", а також доказів того, що відповідач діяв від імені або в інтересах позивача під час укладення договору купівлі-продажу квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції адвокат Махмудова О. С. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою 17 лютого 2020 року апеляційну скаргу адвоката Махмудової О. С. в інтересах ОСОБА_1 задовольнив, скасував рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року.

Ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, серії НАР № 634176 від 18 вересня 2015 року в частині, що стосується покупця.

Перевів права покупця за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, серії НАР № 634176 від 18 вересня 2015 року з ОСОБА_2 на ОСОБА_1.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 24 000,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 36 000,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції свій висновок мотивував тим, що ОСОБА_1 довів обставини, на які він посилався як на підставу позовних вимог.

У свою чергу, відповідач не довів будь-якими допустимими засобами доказування, що на час придбання спірної квартири, він мав в наявності кошти в розмірі 1 644
180,84 грн; не здійснив жодних повноважень покупця за угодою: не знявся з реєстрації за своїм місцем проживання, не зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі.

Суддя Київського апеляційного суду Лапчевська О. Ф. не погодилась із рішенням та виклала окрему думку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 березня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 1 пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду, неправильно застосував норми матеріального права, а саме -частину 1 статті 215, статтю 217 ЦК України; не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц; порушив норми процесуального права, оскільки не врахував, що тягар доказування покладається на сторону, яка звернулась з позовом; відповідач не повинен доводити правомірність та підстави набуття ним права власності на кошти в розмірі 1 644 180,84 грн.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 09 липня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О. Л., за реєстровим № 1964.

Згідно з пунктом 2 договору, квартира належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Підприємства київських теплових мереж м. Києва 16 липня 1993 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 16 липня 1993 року за № 59, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 23 липня 1993 року та записаного у реєстрову книгу за №
4665.

Продаж квартири, за домовленістю сторін, вчинено за суму 2 070 000,00 грн, що на момент укладення та підписання цього договору відповідає еквіваленту 92 000,00 дол. США, яку покупець сплатив на банківський рахунок продавця до підписання цього договору (пункт 4 договору).

Кошти в сумі 2 070 000,00 грн перераховані 09 липня 2015 року на рахунок банку ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", який був відкритий на ім'я ОСОБА_1 08 липня 2015 року.

Відчуживши цю квартиру, позивач мав намір придбати нову, у зв'язку із чим 18 вересня 2015 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 із ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм".

ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм" та ОСОБА_2 18 вересня 2015 року уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 2.1. договору, ціна квартири становить 74 062,20 дол. США, що згідно з курсом долара США у відношенні до української гривні становить 1 644
180,84 грн.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що квартира АДРЕСА_2 придбана за кошти, які він отримав від продажу попередньої квартири за договором від 09 липня 2015 року. Через свій похилий вік та стан здоров'я, у здійсненні продажу попередньої та придбанні спірної квартири, йому допомагав відповідач, який є його племінником. Проте, придбаваючи спірну квартиру, племінник зазначив себе її покупцем.

Відповідач не довів будь-якими допустимими засобами доказування, що на час придбання спірної квартири, він мав в наявності кошти в розмірі 1 644 180,84
грн; не здійснив жодних повноважень покупця за угодою: не знявся з реєстрації за своїм місцем проживання, не зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 1 пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення місцевого суду про відмову у позові, суд апеляційної інстанції свій висновок мотивував тим, що ОСОБА_1 довів обставини, на які він посилався як на підставу позовних вимог.

У свою чергу, відповідач не довів будь-якими допустимими засобами доказування, що на час придбання спірної квартири, він мав в наявності кошти в розмірі 1 644
180,84 грн; не здійснив жодних повноважень покупця за угодою: не знявся з реєстрації за своїм місцем проживання, не зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

З огляду на статі 626 627 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог статі 626 627 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК Україниобов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

За змістом частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно встановив, що ОСОБА_1 відчуживши квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності, мав намір придбати нову квартиру, у зв'язку із чим 18 вересня 2015 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 із ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм"; реалізовуючи свої обов'язки як продавця попередньої квартири, позивач виселився з неї, та у встановленому законом порядку знявся з реєстрації; реалізовуючи свої права як покупець спірної квартири, позивач вселився в неї, у встановленому законом порядку зареєстрував своє місце проживання, та почав користуватися квартирою, якою користується по теперішній час, на підставі чого дійшов висновку про обгрунтованість та доведеність позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у справі № 428/10638/16-ц і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, враховуючи конкретні обставини справи та фактично-доказову базу з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли

з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третьої особи - ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним та визнання права власності на квартиру, Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_4, а рішення Апеляційного суду Луганської області від 29 листопада 2017 року залишив без змін.

У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивачем не доведена наявність іншого джерела отримання грошових коштів на купівлю квартири (власні збереження, заробітна плата, доходи від будь-якої діяльності та інше).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи конкретні обставини справи та фактично-доказову базу, виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та доведеними.

Наведене дає підстави для висновку, що фактичні обставини правовідносини у справі, яка переглядається та у справі № 428/10638/16-ц не є подібними.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16-ц.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська