Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.03.2020 року у справі №199/7894/19

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 199/7894/19

провадження № 61-4206св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, прокуратура Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року в складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, прокуратури Дніпропетровської області, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь за рахунок коштів Державного бюджету 600 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 13 лютого 2017 року слідчим Соборного відділу поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Абрамовою О. В. відносно нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 122 КК України.

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2018 року його визнано невинуватим та виправдано з підстав відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України. В подальшому ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2018 року вищевказаний вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року кримінальне провадження відносно нього закрито з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 284 КПК України, у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.

Посилаючись на те, що протягом 26 місяців, зокрема з 13 лютого 2017 року по 08 квітня 2019 року, він перебував під слідством та судом, внаслідок чого зазнав душевних страждань, приниження честі, гідності та ділової репутації, істотне погіршення стану здоров'я, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що підстави, визначені статтею 2 Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" для відшкодування позивачу моральної шкоди відсутні. Суд не встановив факт порушення органом державної влади законних прав та інтересів ОСОБА_1.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому судом зазначено, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з нереабілітуючих підстав не дає право останній на відшкодування шкоди у розмірах і порядку, передбаченому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 404/6160/16-к (провадження № 13-22кс19), в якій вказано, що суд після оголошення заяви потерпілого про відмову в підтриманні приватного обвинувачення надає можливість висловити правову позицію його учасникам, але їх думка жодним чином немає значення для постановлення ухвали про закриття провадження. Тобто, якщо кримінальне провадження закривається у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності в обов'язковому порядку потрібна згода обвинуваченого.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У квітні 2020 року Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області та прокуратура Дніпропетровської області подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області мотивований тим, що шкода відшкодовується у випадках, прямо передбачених законом. Враховуючи, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено відшкодування шкоди у випадку закриття кримінального провадження у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення, оскаржувані судові рішення є законними. Відмова потерпілого від обвинувачення є нереабілітуючою підставою для закриття провадження. Таким чином, особа, яка підозрювалась чи обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, не має права на відшкодування шкоди, яка була завдана їй в процесі притягнення її до кримінальної відповідальності.

Відзив прокуратури Дніпропетровської області мотивований тим, що право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" виникає у випадку повної реабілітації особи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року, яка набрала законної сили, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12017040650000522, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України, закрито з підстав пунктом 7 частини 1 статті 284 КК України, у зв'язку з відмовою потерпілого ОСОБА_2 від обвинувачення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Відповідно до статті 2Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених статті 2Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з пунктом 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

У справі, що переглядається, суди встановили, що кримінальне правопорушення відносно ОСОБА_1, передбачене частиною 1 статті 122 КК України, закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 КК України у зв'язку з відмовою потерпілого ОСОБА_2 від обвинувачення.

За таких обставин, суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшли правильного висновку, що у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні підстави, визначені Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", для такого відшкодування.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з вказаним висновком судів, оскільки положення статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", в яких міститься вичерпний перелік підстав для здійснення відшкодування шкоди, завданої діями вказаних органів, не передбачають відшкодування у випадку закриття кримінального провадження у зв'язку відмовою потерпілого від обвинувачення.

Враховуючи, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв'язку відмовою потерпілого від обвинувачення не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, а тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди за статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Посилання ОСОБА_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 404/6160/16-к (провадження № 13-22кс19), яку на думку позивача, не врахував суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи, є безпідставними, оскільки у вказаній постанові вирішено виключну правову проблему щодо участі прокурора при здійсненні публічного обвинувачення і жодних висновків або правових позицій щодо наявності підстав для відшкодування шкоди особі, стосовно якої закрито кримінальне провадження за нереабілітуючими підставами, у вказаній постанові не зроблено.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов