Історія справи

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 620/810/17

провадження № 61-45135ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Акціонерна компанія «Харківобленерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 6 лютого 2018 року в складі судді Яценко Є.І. та постанову Апеляційного суду Харківськоїої області від 14 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Сащенко І.С., Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення з роботи № 4/290К від 1 грудня 2017 року й поновити його на роботі; визнати незаконними дії відповідача щодо щорічного навчання з питань охорони праці та скасувати протоколи перевірки його знань з питань охорони праці від 26 квітня 2017 року та 19 липня 2017 року; зобов'язати відповідача провести йому навчання перед перевіркою знань з питань охорони праці з додержанням нормативного документу з охорони праці; визнати незаконними дії відповідача в частині зміни періодичності перевірки знань з технічної експлуатації і пожежної безпеки з одного року на три роки на один раз на два роки; визнати, що відповідач порушив його конституційне право на рівноправність з іншими працівниками на навчання перед перевіркою знань в центрі підготовки персоналу; скасувати наказ № 1368 від 4 грудня 2013 року про затвердження «Положення про організацію проведення перевірки знань працівників АК «Харківобленерго»; встановити в судовому засіданні суми позбавлених його премій за наслідками незадовільних перевірок знань з питань охорони праці у 2016-2017 роках; визнати порушення відповідачем статті 121 КЗпП України з приводу гарантій і компенсації при службових відрядженнях; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, встановивши конкретну суму в судовому засіданні, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, встановивши конкретну суму в судовому засіданні, суму позбавлених премій у 2016-2017 роках, встановивши конкретну суму в судовому засіданні, моральну шкоду в розмірі 20000 грн; встановити в діях відповідача наявність ознак кримінальних правопорушень відповідно до статей 161, 172, 366 КК України, постановити про це окрему ухвалу та направити її до правоохоронних органів.

В обґрунтування позову зазначав, що він працював електромонтером з обслуговування обладнання підстанції «Руновщина». Наказом № 4/290К від 1 грудня 2017 року його було звільнено з даної посади за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України). Дане звільнення вважає незаконним та таким, що відбулося під тиском керівництва Лозівського ВРЕМ.

Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 6 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимого відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що подання позивачем заяви про звільнення та погодження її відповідачем вказує на досягнення домовленості на звільнення працівника за угодою сторін.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2018 року рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 6 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

27 вересня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив поновити йому строк на касаційне оскарження, скасувати рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 6 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій діяли упереджено, що проявилося в наступному: були неналежно оцінені надані позивачем докази, не заслухані свідки про виклик яких просив позивач. Зазначає, що звільнення було примусовим та мало дискримінаційний характер; наказ про звільнення підписано неуповноваженою особою, для його отримання позивачу не було оформлене відрядження, тому для його отримання він прибув на своє робоче місце. Посилається на дотримання строку на звернення до суду. Вказує, що посадова інструкція затверджена з порушенням законодавства, представник відповідача діяв без повноважень, не розглянута позовна вимога про стягнення коштів за час затримки видачі трудової книжки (Стаття 235 КЗпП України).

8 листопада 2018 року від АК «Харківобленерго» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 Відповідач у своєму відзиві вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій - ухваленими з дотриманням матеріального та процесуального права. Зазначає, що подання ОСОБА_4 заяви про звільнення згодою сторін свідчить про досягнення домовленості на звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП, одностороння відмова від такої домовленості не передбачена законодавством. Вказує, що позивачем не доведено вчинення на нього психологічного тиску щодо написання вищевказаної заяви чи прояву упередженості та дискримінаційного підходу щодо нього. Посилається, що наказ про звільнення позивача підписано уповноваженою особою, яка діяла відповідно до посадової інструкції, затвердженої відповідно до законодавства. Затримка видачі трудової книжки виникла з вини позивача, розрахунок при звільненні був проведений своєчасно та в повному обсязі. Позовні вимоги про порушення трудових прав у 2015-2017 роках вважає заявленими з пропуском строку. Також зазначає, що перейменування відповідача не пов'язане зі зміною його організаційно-правової форми, тому довіреність на представництво його інтересів є чинною.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року ОСОБА_5 поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судом встановлено, що з 5 вересня 2005 року ОСОБА_4 працював в АК «Харківобленерго» на посаді електромонтера з обслуговування підстанцій 3 групи кваліфікації Харківського ВРЕМ, а з 20 серпня 2009 року - на посаді електромонтера з обслуговування підстанцій 3 групи кваліфікації Лозівського ВРЕМ. 20 липня 2017 року ОСОБА_4 була написана заява про звільнення за угодою сторін. 1 грудня 2017 року був виданий наказ № 4/290к про припинення трудового договору з ОСОБА_4 за згодою сторін відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що в суді першої та апеляційної інстанції справа розглядалась упередженим судом, суд вважає такі твердження позивача безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях статті 20 ЦПК України, в редакції, що була чинною на час розгляду судами попередніх інстанцій зазначеної справи. Жодних переконливих доказів та підтвердження обставин, які б викликали сумнів у об'єктивності та неупередженості суддів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_4 не навів.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої та апеляційної інстанції безпідставно відхилили його клопотання про виклик свідків на підтвердження доводів позовної заяви, є безпідставними з огляду на наступне.

Одним із визначальних засад цивільного судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій), які розкривають зміст зазначеного принципу судочинства та обов'язку доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом першої та апеляційної інстанції розглядались клопотання ОСОБА_4 про виклик свідків та були відхилені як такі, що не стосуються предмета доказування у даній справи.

За відсутності належного обґрунтування підстав виклику свідків в судове засідання з урахуванням заявлених позовних вимог, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправомірно відхилили клопотання позивача про виклик свідків, є безпідставними.

Що стосується посилань ОСОБА_4 на вчинення звільнення під тиском та внаслідок застосування дискрімінаційного підходу, то суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що такі доводи є недоведеними, а перевірка знань працівника з охорони праці прямо передбачена Законом України «Про охорону праці», «Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці», наказами Держнаглядохоронпраці.

Наказ про звільнення ОСОБА_4 підписаний директором по кадрам та соціальним питанням АК «Харківобленерго» ОСОБА_6, що діяла відповідно до наданих їх повноважень згідно до пункту 3.7 її посадової інструкції, затвердженої наказом АК №234 від 26 березня 2015 року.

Доводи позивача про те, що Посадова інструкція по кадрам та соціальним питанням АК «Харківобленерго» затверджена з порушенням законодавства є надуманими та заснованими на суб'єктивному його тлумаченні.

Згідно частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про відсутність службового відрядження для отримання трудової книжки не ґрунтуються на законі, оскільки згідно положень «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, метою такого відрядження є виконання службового доручення. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку про відсутність вини відповідача у затримці видачі трудової книжки.

Стаття 233 КЗпП України встановлює тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Посилаючись на порушення трудових прав відповідачем у 2016-2017 роках, позивач не довів поважності причин пропуску встановленого законом строку.

Доводи касаційної скарги щодо надання доказів апеляційному суду представником відповідача без повноважень спростовуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей, виданими на ім'я ОСОБА_7

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Статтею 212 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду судами попередніх інстанцій) встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду судами попередніх інстанцій) щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду судами попередніх інстанцій), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи ОСОБА_4 про порушення судами норм процесуального права під час розгляду справи не є підставою для скасування чи зміни правильних по суті судових рішень судів попередніх інстанцій з одних лише формальних міркувань, оскільки не призвели до ухвалення незаконних рішень (частина друга статті 412 ЦПК України).

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 6 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківськоїої області від 14 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк