Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 399/17/24

провадження № 61-6380св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Супрун Леонід Вікторович, на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2024 року у складі судді Лях М. М.

та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня 2024 року у складі суддів Чельник О. І., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - ГУ ПФУ в Кіровоградській області), Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ( далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області).

ОСОБА_1 просила встановити факт належності їй, ОСОБА_1 , архівної довідки, виданої Онуфріївською районною радою Кіровоградської області

07 червня 2019 року № 77/01-14, яка підтверджує її стаж роботи в колгоспі імені ХХV з`їзду Комуністичної партії Радянського Союзу далі - КПРС), що знаходився в селі Куцеволівка Олександрійського району Кіровоградської області.

В обґрунтування заяви посилалася на те, що з 1991 року по 1999 рік вона працювала в колгоспі імені ХХV з`їзду КПРС, що знаходився в селі Куцеволівка Олександрійського району Кіровоградської області. 04 жовтня 2023 року заявник звернулась до ГУ ПФУ в Кіровоградській області із заявою щодо оформлення пенсії за віком та перевірки документів, які зможуть підтвердити її трудовий стаж. Дана заява була передана до ГУ ПФУ в Тернопільській області за територіальністю. Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 11 жовтня

2023 року №112150000306 їй було відмовлено у призначенні пенсії, оскільки період роботи з 1991 по 1999 року у колгоспі імені ХХV з`їзду КПРС не може бути зарахований до її стажу у зв`язку з наявністю розбіжностей у зазначенні її особи з паспортними даними, зокрема в архівній довідці від 07 червня 2019 року №77/01-14 заявника зазначено як « ОСОБА_1 » замість правильного « ОСОБА_1 ».

Посилаючись на зазначені обставини просила суд встановити факт належності їй архівної довідки, виданої Онуфріївською районною радою Кіровоградської області 07 червня 2019 року №77/01-14, щодо її стажу роботи в колгоспі імені ХХV з`їзду КПРС, що знаходився в селі Куцеволівка Олександрійського району Кіровоградської області.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2024 року у відкритті провадження відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки заявник не згодний з рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії № 112150000306 від 11 жовтня 2023 року, у даному випадку має місце спір про право.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд, врахувавши, що у даній справі є відмова органів ГУ ПФУ в Тернопільській області у призначенні заявнику пенсії, про що свідчить рішення від 11 жовтня 2023 року №112150000306, залишив без змін рішення суду першої інстанції, погоджуючись з його висновком про наявність між заявником та органами ПФУ спору про право.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Супрун Л. В., засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня

2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 квітня 2024 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.

03 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 10 жовтня 2025 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначила, що задоволення заяви про встановлення належності їй архівної довідки не призведе до спору між органом владних повноважень та фізичною особою, а лише допоможе їй в оформленні пенсії.

Так, звернувшись до відповідного ПФУ з метою оформлення пенсії, працівниками останнього було встановлено, що стаж роботи не дозволяє їй оформити пенсію за віком через відсутність необхідного страхового стажу, зокрема через неправильність запису її імені та по-батькові в архівній довідці № 77/01-14 від 07 червня 2019 року, який не відповідає запису її даних в паспорті громадянина України.

Тобто, працівниками ПФУ зазначено лише про перешкоди в оформленні пенсії і жодним чином не оспорено таке право заявника.

Позиція інших учасників справи

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом на подання відзиву у встановлений строк Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відмовляючи у відкритті провадження, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що із вказаної заяви вбачається спір про право, тому вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Такі висновки судів є помилковими з огляду на таке.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У частині першій статті 1 ЦК України вказано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження про встановлення належності їй відповідних правовстановлюючих документів. Встановлення даного факту заявнику необхідно у зв`язку із відмовою органами ПФУ у призначенні їй пенсії за віком згідно з рішенням

№ 112150000306 від 11 жовтня 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Водночас відповідно до частини третьої статті 315 ЦПК України справи про встановлення належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц вказувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 522/7723/23.

Також у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі

№ 733/324/21, від 25 листопада 2020 року у справі № 636/4087/19 та

від 05 лютого 2025 року у справі № 595/1959/23 вказано, що заява про встановлення факту належності документів, серед іншого, трудової книжки та довідок про уточнення стажу роботи, в яких по-батькові заявника вказано неправильно, за загальним правилом можуть бути предметом розгляду суду у порядку, передбаченому главою 6 розділу IV ЦПК України.

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, поданої в порядку окремого провадження у зв`язку з наявністю спору про право.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі(частина шоста статті 411 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги із скасуванням оскаржених судових рішень та направлення справи на розгляд до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на розгляд до суду першої інстанції.

Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Супрун Леонід Вікторович, задовольнити частково.

Ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2024 року та постанову Кропивницього апеляційного суду від 03 квітня

2024 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік