Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2021 року у справі №520/15095/19
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №520/15095/19

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 520/15095/19

провадження № 61-8137св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлана Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., Князюка О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Савченко С. В., Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест») про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов обґрунтований тим, що 15 листопада 2006 року між нею та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 15к-6, за яким банк надав у тимчасове користування позивачці грошові кошти у сумі 132 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між нею та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» також укладено іпотечний договір, за яким позивачка передала в іпотеку банку як іпотекодержателю нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

У червні 2019 року позивачка дізналася, що банк уклав з ТОВ «ФК «Алькор Інвест» договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором та про прийняття приватним нотаріусом Савченко С. В. рішення про державну реєстрацію прав та їх бтяжень, індексний номер: 47327703, від 12 червня 2019 року, відповідно до якого було зареєстроване право власності на квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

На момент укладення договору іпотеки законодавство України не передбачало можливості реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. У цьому випадку підставою для передачі права власності в позасудовому порядку міг бути лише окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який повинен був укладений між сторонами та посвідчений нотаріально.

Оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя між позивачем та правонаступником банку ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (або з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит») не укладався, дії приватного нотаріуса Савченко С. В. щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на предмет іпотеки суперечать нормам цивільного законодавства.

Вважає відсутніми підстави для виникнення у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Уточнивши позов, просила: визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47327703, від 12 червня 2019 року, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Савченко С. В., про реєстрацію за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47327703, від 12 червня 2019 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Савченко С. В., про реєстрацію за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції виходив з того, що іпотечним договором не передбачена можливість переходу права власності на предмет іпотеки шляхом перереєстрації права власності. Відсутній окремо укладений між сторонами та нотаріально посвідчений у позасудовому порядку договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки. Також суд першої інстанції врахував, що у квартирі, яка є предметом іпотеки, була зареєстрована малолітня дитина.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що на момент вчинення приватним нотаріусом Савченко С. В. нотаріальної дії чинним був Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Проте суд не виклав висновки, чи є правовою підставою задоволення позову положення Закону № 1304-VII.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» задоволено частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 березня 2020 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 березня 2020 року посилання на порушення прав неповнолітніх дітей, які проживають у спірній квартирі разом з ОСОБА_1 .

Доповнено резолютивну частину рішення абзацом третім такого змісту:

«Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав № 31975449 про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (код ЄДРПОУ 39306471)».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що для переходу права власності на предмет іпотеки необхідно укласти окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Такий договір між позивачем та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (або з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит») не укладався. Суд першої інстанції на підставі доказів у справі, досліджених належним чином, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Водночас суд першої інстанції помилково зазначив про порушення прав неповнолітніх дітей, які проживають у спірній квартирі разом з ОСОБА_1 . Отже, суд неправильно обґрунтував підстави для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити шляхом виключення із мотивувальної частини рішення висновків про порушення прав неповнолітніх дітей, які проживають у спірній квартирі разом з ОСОБА_1 .

Позивачка у позові заявила вимогу про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, провадження № 14-536цс18, вказано, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є саме скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18).

З огляду на статтю 5 ЦПК України (щодо ефективного способу захисту) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 квітня 2021 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 4.2 іпотечного договору цей договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя згідно з частиною третьою статті 36 Закону України № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження про задоволення в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що для переходу права власності на предмет іпотеки є необхідним укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, є помилковими, оскільки суперечать частині третій статті 36 Закону № 898-IV.

Суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми Закону

№ 1304-VII.

Оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та відповідно до умов іпотечного застереження, добровільно погоджених сторонами, норми Закону № 1304-VII не застосовуються до спірних правовідносин та не розповсюджуються на примусову реалізацію майна.

Підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації щодо іпотечного майна відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у приватного нотаріуса не було.

Суд апеляційної інстанцій не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц; у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року, провадження № 6-969цс16; у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року № 355/385/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 607/4911/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15, від 27 грудня 2018 року у справі № 638/14123/14-ц.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у грудні 2021 року, ОСОБА_1 заперечує проти доводів ТОВ «ФК «Алькор Інвест», просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду розгляду справ у подібних правовідносинах.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а також відповідне застереження в іпотечному договорі, не є згодою іпотекодавця на відчуження предмета іпотеки відповідно до Закону № 1304-VII.

ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не довело підстави для державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ним як правонаступником іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 2.2 договору про відступлення права вимоги новий іпотекодержатель набуває права первісного іпотекодержателя в день укладення договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до пункту 4.1 цього договору. У матеріалах справи відсутні відомості про момент виникнення права вимоги у відповідача як нового іпотекодержателя.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 листопада 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 15к-6, згідно з яким банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 132 900,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом - 12% річних.

Відповідно до кредитного договору цільове призначення кредиту - для придбання трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Позичальник зобов`язався повністю повернути кредитні кошти до 15 листопада 2026 року.

15 листопада 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір до кредитного договору № 15к-6, посвідчений приватним нотаріусом Калашник О. В.

Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з кредитного договору, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, передбачених цим договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: трикімнатну квартиру та об`єкти функціонально пов`язані з цим нерухомим майном, загальною площею 69,7 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з підпунктом 2.1.5 іпотечного договору у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань, а також в інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у порядку, передбаченому цим договором та/або чинним законодавством.

Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані (підпункт 2.1.10).

У разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право реалізувати його відповідно до вимог цього договору (підпункт 2.1.14).

Відповідно до підпункту 2.1.15 іпотечного договору іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов договору про іпотечний кредит, у тому числі, але не обмежуюючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати щомісячних ануїтентних платежів, несвоєчасного повернення сум зобов`язань за кредитним договором, у тому числі кредиту, процентів, неустойки. Право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває також, якщо відповідно до підпункту 5.2.4 договору про іпотечний кредит заявить іпотекодавцю вимогу повернути кредит та сплатити проценти до настання строку, зазначеного у пункті 1.2 договору про іпотечний кредит, а іпотекодавець не виконає зазначене зобов`язання.

Пунктом 4 іпотечного договору встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з підпунктом 4.2 іпотечного договору звернення стягнення за цим договором здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або іпотекодержателем самостійно на підставі цього договору, або за виконавчим написом нотаріуса, або на підставі рішення суду.

Відповідно до підпункту 4.3.3 іпотечного договору задоволення вимог іпотекодержателя може бути здійснено згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеному у цьому підпункті 4.3.3, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність у рахунок виконання зобов`язання за договором про іпотечний кредит у порядку, визначеному статтею 37 Закону № 898-IV. Це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

23 квітня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест»укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «Алькор Інвест» прийняло від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та набуло права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, укладеними, зокрема, з ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12 червня 2019 року трикімнатна квартира, загальною площею 69,7 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві власності ТОВ «ФК «Алькор Інвест»(а. с. 15). Підставою виникнення права власності зазначено: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 0500036728216, видане 03 травня 2019 року, видавник: Укрпошта;

лист-вимога, серія та номер: 21, виданий 26 квітня 2019 року, видавник: ТОВ «ФК «Алькор Інвест»; договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 312, виданий 23 квітня 2019 року, видавник: Кисельова О. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; іпотечний договір до кредитного договору № 15к-6 від 15 листопада 2006 року, серія та номер: 3524, виданий 15 листопада 2006 року, видавник: ОСОБА_2 , приватний нотаріус; висновок про вартість об`єкта незалежної оцінки, серія та номер: б/н, виданий 04 червня 2019 року, видавник: ТОВ «Експертна оцінка майнових прав».

Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47327703, від 12 червня 2019 року, приватний нотаріус Савченко С. В.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV (тут і далі у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору станом на 12 травня 2006 року) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги

за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частини перша та третя статті 33 Закону № 898-IV).

Згідно зі статтею 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно зі статтею 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Отже, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 310/2400/18, провадження № 61-21539св19, від 07 грудня 2022 року у справі № 522/18222/19, провадження № 61-6444св22 та у багатьох інших.

Така позиція відповідає усталеній практиці розгляду подібних справ Великою Палатою Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19, на яку заявник посилається у касаційній скарзі, зазначено, що відповідно до Закону № 898-IV способами звернення стягнення на предмет іпотеки є: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Також у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем на нього права власності відповідно до статті 37 Закону передбачає винятково позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі № 369/238-15-ц, пункти 6.1-6.2 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15, пункт 51 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц).

У пункті 4 «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» іпотечного договору, укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Алькор Інвест», та ОСОБА_1 , сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Відповідно до підпункту 4.3.3 іпотечного договору задоволення вимог іпотекодержателя може бути здійснено згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеному у цьому підпункті 4.3.3, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність у рахунок виконання зобов`язання за договором про іпотечний кредит у порядку, визначеному статтею 37 Закону № 898-IV. При цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, сторони в іпотечному договорі обумовили право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону № 898-IV, на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

У зв`язку з переходом усіх прав та обов`язків, як за основним, так і за іпотечним договорами, на підставі відповідних договорів про відступлення права вимоги, ТОВ «ФК «Алькор Інвест», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулося до державного реєстратора приватного нотаріуса Савченко С. В. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 .

Отже, висновки судів, що іпотечним договором не передбачена можливість переходу права власності на предмет іпотеки шляхом перереєстрації права власності та відсутність окремого укладеного між сторонами та нотаріально посвідченого у позасудовому порядку договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання права власності на предмет іпотеки, є помилковими.

Верховний Суд звертає увагу, що такі висновки суд першої інстанції зробив на підставі неповної копії договору іпотеки, у якій немає пункту 4 іпотечного договору (застереження про задоволення вимог іпотеко держателя), що випливає з матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами не було укладено окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на викладене оскаржувані судові рішення ухвалені з помилковим тлумаченням норм матеріального права.

Проте позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII згідно з підпуктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) (далі - Закон № 1023-XII) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, згідно із Законом № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19).

Закон № 1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без його згоди на таке відчуження.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не надавала іпотекодержателю згоди на звернення стягнення на її квартиру.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на квартиру, загальною площею 69,7 кв. м, житловою площею 40,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка використовується як місце постійного проживання позивачки та її сім`ї, на підставі Закону № 1304-VII не може бути примусово звернено стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно), у тому числі шляхом реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест», як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

З огляду на це у державного реєстратора - приватного нотаріуса Савченко С. В. не було підстав для проведення державної реєстрації права власності на цю квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Водночас Верховний Суд зазначає, що з огляду на пункт 1 Закону № 1304-VII дія цього Закону лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 виклав правовий висновок, відповідно до якого мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника)

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Зазначений Закон унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Вказане узгоджується з правовим висновком щодо застосування положень цього Закону, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження

№ 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.

Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника, що на спірні правовідносини не поширюється дія підпункту 1 пункту 1 статті 1 Закону № 1304-VII. Заявник зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. На підтвердження цього, заявник посилається на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року № 355/385/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 607/4911/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15.

Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20, вже вирішувалось питання різного підходу до кваліфікації звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі як добровільного чи примусового стягнення (відчуження без згоди власника)).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на квартиру, яка підпадає під дію Закону № 1304-VII , не може бути примусово звернуто стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно), у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання позичальником (іпотекодавцем) умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Отже, висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях про те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 1304-VII, є правильними.

Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми статей 36, 37 Закону № 898-I та неправильно визначили підставу для задоволення позову.

Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни судових рішень з мотивів, наведених у цій постанові, з огляду на неправильне тлумачення судами норм статей 36, 37 Закону № 898-IV.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки результат розгляду справи залишається незмінним, то правових підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року в незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко