Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.09.2020 року у справі №759/13952/18

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 759/13952/18

провадження № 61-13364 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чібісов Геннадій Олександрович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що вона є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Вказувала, що у визначений законом шестимісячний строк звернутись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини вона не мала змоги, оскільки про смерть батька дізналася лише 25 березня 2018 року. Незважаючи на те, що вона проживала поруч з батьком, ніхто з рідних не повідомив її про смерть батька.

Зазначала, що у серпні 2016 року помер її чоловік - ОСОБА_5 і весь цей час вона перебувала у хворобливому та пригніченому стані, від'їздила до Чернігівської області, де поховано чоловіка, що також є поважною причиною пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

Крім того, додала, що вона є інвалідом І групи по зору та має право на обов'язкову частку у спадщині відповідно до вимог статті 1241 ЦК України.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чібісова Г. О. від 08 серпня 2018 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька - ОСОБА_4,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із пропуском встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Вважала, що вказані нею обставини є достатніми підставами для визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті батька, ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року у складі судді П'ятничук І. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, ОСОБА_1 пропустила строк для подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з поважних причин, оскільки не була обізнана про його смерть. Також судом враховано, що позивач є інвалідом І групи по зору, що по суті є обставиною, яка позбавляє її можливості самостійно вчинити дії щодо подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька. Тому, ураховуючи положення статтей 1269, 1270, 1272 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Суд першої інстанції не врахував, що необізнаність ОСОБА_1 про смерть батька не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому апеляційний суд зауважив, що на час відкриття спадщини після смерті батька позивач проживала зі спадкодавцем в одному будинку АДРЕСА_2 в сусідніх під'їздах, а отже мала об'єктивну можливість дізнатися про його смерть. Посилаючись як на поважну причину пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини на те, що вона перебувала у хворобливому та пригніченому стані внаслідок смерті чоловіка, який помер у серпні 2016 року, позивач, разом з тим, не надала належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження стану свого здоров'я, за наявності якого протягом встановленого законом строку вона не могла вчинити дій, спрямованих на прийняття спадщини.

Також апеляційний суд зауважив, що незважаючи на інвалідність І групи по зору, позивач мала можливість вільно пересуватись, адже виїздила до Чернігівської області до місця поховання свого чоловіка, вади зору, зокрема, не перешкоджали позивачу отримати обов'язкову частку у спадщині після смерті її матері, тому висновки суду першої інстанції про те, що позивач не мала можливості самостійно вчинити дії щодо подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька не знайшли свого підтвердження. Таким чином, ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановленийзаконом строк, отже, не виконала свій процесуальний обов'язок щодо доведення тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, тому апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 -подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року й залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказувала на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 759/13952/18 із Святошинського районного суду м. Києва.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, апеляційний суд неповно встановив фактичні обставини справи, не взяв до уваги дійсний стан здоров'я позивача на час відкриття спадщини, не дав належної оцінки довідці некомерційного комунального підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Святошинського району м. Києва від 30 квітня 2020 року, відповідно до якої позивач знаходиться на Д-обліку, є інвалідом І групи по зору та потребує сторонньої допомоги. За станом здоров'я позивач нікуди самостійно не виходила, тому, незважаючи на те, що проживала з батьком в одному будинку, не могла об'єктивно знати про його смерть, факт якої від неї замовчувався.

Апеляційним судом не враховано, що пропуск строку для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька є незначним та складає близько чотирьох місяців. Судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідач ОСОБА_2 є його онуком.

Відповідно до пенсійного посвідчення позивач є пенсіонером з 14 жовтня 2014 року та інвалідом І групи за загальним захворюванням по зору (а. с. 7, т. 1).

ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали в одному багатоквартирному будинку АДРЕСА_2: ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає у квартирі АДРЕСА_3; ОСОБА_4 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4, а ОСОБА_2 - у квартирі АДРЕСА_5.

Із заяви ОСОБА_4 до Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 13 січня 2015 року вбачається, що останній звертався до правоохоронних органів з приводу того, що його донька ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_6 (а. с. 96-97, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Відповідно до копій товарних чеків та квитанцій ОСОБА_2 оплачено вартість проведення поховання ОСОБА_4 (а. с. 34-36, т. 1).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 0,0700 га, розташовану по АДРЕСА_1.

20 жовтня 2017 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, до нотаріальної контори звернувся онук спадкодавця - ОСОБА_2, на підставі заяви якого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чібісовим Г. О. заведено спадкову справу до майна померлого.

13 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чібісова Г. О. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Листом від 18 квітня 2018 року № 44/02-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чібісов Г. О. повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до вимог частини 1 статті 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини встановлюється у шість місяців з часу відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

12 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баландіної Т. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, яка залишилась після смерті її батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказана заява була направлена приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Чібісову Г. О., який 08 серпня 2018 року виніс постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із пропуском встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Із матеріалів спадкової справи після померлого ОСОБА_4 убачається, що 21 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чібісовим Г. О. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із земельної ділянки, площею 0,0700 га, розташованої по АДРЕСА_1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною 1 статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Згідно з частиною 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені позивачем причини не є об'єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини необізнаність ОСОБА_1 про смерть батька.

Апеляційним судом враховано, що на час відкриття спадщини позивач проживала зі спадкодавцем в одному будинку АДРЕСА_2 в сусідніх під'їздах, а отже мала об'єктивну можливість дізнатися про смерть свого батька.

Наявність у позивача інвалідності І групи по зору також не може бути віднесено до об'єктивних та непереборних труднощів, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Апеляційний суд зауважив, що незважаючи на інвалідність І групи по зору, позивач мала можливість вільно пересуватись, адже виїздила до Чернігівської області до місця поховання свого чоловіка, який помер у серпні 2016 року, вади зору не перешкоджали позивачу вчинити дії, спрямовані на отримання обов'язкової частки у спадщині після смерті її матері, тому відсутні підстави вважати, що наявність у позивача інвалідності І групи по зору унеможливила самостійно вчинити дії щодо подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.

Посилаючись на те, що вона перебувала у хворобливому та пригніченому стані внаслідок смерті чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, позивач, разом з тим, не надала належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження стану свого здоров'я, за наявності якого протягом встановленого законом строку вона не могла вчинити дій, спрямованих на прийняття спадщини після смерті батька.

Довідка некомерційного комунального підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1" Святошинського району м. Києва від 30 квітня 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 знаходиться на Д-обліку та потребує сторонньої допомоги, не свідчить про такий стан позивача на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та протягом строку, встановленого для прийняття спадщини після його смерті.

Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові. Крім того, у вказаній справі фактичні обставини відмінні від обставин справи, яка переглядається.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович