Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.05.2019 року у справі №592/14785/18

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 592/14785/18

провадження № 61-8567св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенко В. І.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з 18 серпня 2012 року

по 13 лютого 2015 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач з вересня 2014 року і по теперішній час проживає у м. Краснодар, Російська АДРЕСА_1 . Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 травня 2017 року було оголошено у розшук відповідача у зв`язку з наявною заборгованістю по аліментам.

23 червня 2018 року між нею та відповідачем в особі представника

ОСОБА_5 укладено договір про припинення права на аліменти у

зв`язку з набуттям у власність квартири, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , за умовами якого визначено місце проживання дітей разом з матір`ю. ОСОБА_2 , будучи батьком дітей, зовсім не цікавиться дітьми, їхнім фізичним, моральним, духовним розвитком, не бажає спілкуватися з ними, не знає їх інтересів, бажань, прагнень, матеріально не утримує, що ставить під сумнів бажання виконувати свої батьківські обов`язки по вихованню дітей.

Посилаючись на указані обставини, позивач просила суд позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дочок: ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно доньок: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що є підстави для застосування до відповідача крайнього заходу, такого як позбавлення батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки він протягом тривалого часу не займається вихованням своїх дітей, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не проявляє до дітей батьківської уваги та турботи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 січня 2019 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, щовідсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відносно малолітніх дочок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Відзив учасників справи на касаційну скаргу не подано

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що з 18 серпня 2012 року ОСОБА_2 перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу мають доньок: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 лютого 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 було розірвано.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 травня 2017 року оголошено розшук відповідача ОСОБА_2 у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів.

23 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , укладено договір про припинення права на аліменти у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, за умовами якого відповідач передав у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у рівних частинах квартиру, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , взамін припинення права на аліменти, які ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати згідно зі статтею 181 СК України та рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 березня 2016 року.

Згідно з довідкою від 14 вересня 2018 року № 274/01-66 Сумського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 33 «Маринка» вбачається, що її доньки: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 є вихованками вищевказаного закладу. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в дошкільний заклад приводить мати ОСОБА_2 та бабуся ОСОБА_10 . На батьківських зборах, святах, розвагах завжди присутня мати дітей.

Відповідно до висновку про можливість позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Служби у справах дітей Сумської міської ради від 21 січня 2019 року, Служба у справах дітей Сумської міської ради вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява

від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява

№ 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов`язків та те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач навмисно ухилявся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська