Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.08.2018 року у справі №404/1320/17

Постанова

Іменем України

21 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 404/1320/17-ц

провадження №61-27972св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»»,

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 вересня

2017 року у складі судді Павелко І. Л. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Суровицької Л. В., Авраменко Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 31 січня 2017 року у розмірі 62 091,34 грн.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору від

09 вересня 2013 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_1, остання отримала кредит у розмірі 5 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Неналежне виконання позичальником умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 вересня

2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору,тому в межах заявлених вимог позов задоволенню не підлягає.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 25 жовтня

2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що заява-анкета позичальника без підписання відповідачем та довідки про умови кредитування не є підтвердженням кредитного договору між сторонами. Самі Умови та Правила надання банківських послуг, які теж не підписані відповідачем, не містять відомостей щодо розміру процентної ставки та розміру неустойки за порушення умов договору.

Апеляційний суд також вказав на відсутність в справі доказів щодо отримання відповідачем кредитної картки. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором від 31 січня 2017 року та виписка з особового рахунку не є належним доказом кредитних правовідносин між сторонами, оскільки банком не надано жодних первинних бухгалтерських документів щодо отримання відповідачем кредитної картки саме на умовах, за якими розраховано заборгованість.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд не оцінив надані позивачем докази на підтвердження доводів позовної заяви у їх сукупності, розгляну справу при неповному встановленні фактичних обставин справи, не врахував презумпцію правомірності правочину та звільнив відповідача від майнової відповідальності, чим порушив права позивача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі у даній справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суд установив, що відповідач ОСОБА_1 заповнила бланк заяви-анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг без дати та номеру затвердження таких правил та умов у «ПриватБанку», без зазначення повної назви юридичної особи у відповідності до Статуту юридичної особи, де повідомила про своє місце проживання, місце роботи, наявність майна, контактні телефони, розмір доходу та банком було зазначено види банківських послуг. Пам'ятка клієнта вручена не було, про що не зроблено відмітку у вказаній заяві-анкеті.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Положенням статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд дійшов виснвоку про недоведеність позовних вимог, оскільк позивач не надав належних доказів на підтвердження факту існування договірних відносин з відповідачем,.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (частина перша статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами частини четвертої статті 10 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред'явлення позову, визначено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60 131-132 137 177 179 185 194 212-215 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред'явлення позову, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Суд зіслався на відсутність доказів щодо відкриття карткового рахунку на ім'я відповідача, договору про відкриття кредитної лінії, правила користування кредитною карткою, з якою ознайомлено відповідача, доказів про отримання кредитної карки, доказів про ознайомлення відповідача саме з цим текстом Умов кредитування та умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року.

При цьому, суд не дав оцінки наданим позивачем розрахунку заборгованості та виписці по руху коштів, згідно із якими неодноразово вносились кошти за кредитним договором від 09 вересня 2013 року та не з'ясував, чи не свідчать такі дії про укладення між сторонами договору

( а. с. 3, 109-114).

Наведене дає підстави для висновку, що спір фактично не вирішено.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 вересня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області

від 25 жовтня 2017 року скасувати.

Справу в передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик