Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №756/2903/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 756/2903/23

провадження № 61-11701св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічним позовом - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва, в складі судді Жука М. В., від 30 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Шкоріної О. І., Стрижеуса А. М., від 01 липня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно.

2. Позов мотивований тим, що 25 жовтня 2021 року позивач уклав з ОСОБА_2 договір позики № 25/10/21, за умовами якого передав у позику 445 200 грн, що на день укладення договору було еквівалентно

16 800 дол. США, які позичальник зобов`язався повернути не пізніше 28 жовтня 2022 року.

3. З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики

№ 25/10/21 ним з ОСОБА_3 укладений договір застави транспортного засобу, предметом якого є автомобіль марки Lexus, модель RX 350, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, колір чорний, д.н.з. НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 .

4. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 станом на 23 лютого 2023 року має прострочену заборгованість в розмірі 16 800 дол. США,

ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики № 25/10/21 від 25 жовтня 2021 року у розмірі

16 800 дол. США та звернути стягнення на предмет застави, а саме: транспортний засіб марки Lexus, моделі RX 350, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, колір чорний, д.н.з. НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 , шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

5. У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання удаваним договору позики, визнання кредитного договору та договору застави недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію прав.

6. Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що маючи заборгованість перед найнятими працівниками в розмірі 5 500 дол. США, він уклав договір позики від 25 жовтня 2021 року № 25/10/21 з компанією «Юзайм», жодних правовідносин з ОСОБА_1 не мав, умови договору з ним не погоджував, а замість ОСОБА_1 договір підписала інша особа.

7. ОСОБА_2 стверджував, що за договором він отримав 257 000 грн, а інша частина зазначеної у договорі суми - це комісія за надання кредиту та витрати, пов`язані з укладенням договору.

8. Оскільки була домовленість укласти договір кредитування, а не договір позики, то ОСОБА_2 вважав, що спірний договір укладений ним під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, у зв`язку з чим просив суд:

- визнати укладений 25 жовтня 2021 року з ОСОБА_1 договір позики № 25/10/21 удаваним, визнавши цей договір кредитним;

- визнати недійсним кредитний договір від 25 жовтня 2021 року, укладений ним з ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір застави транспортного засобу від 25 жовтня 2021 року на транспортний засіб марки Lexus, моделі RX 350, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, колір чорний,

д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 29431633 від

25 жовтня 2021 року.

Короткий оскаржуваних судових рішень

9. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада

2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 01 липня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16 800 дол. США, що станом на день ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ становить 611 103,36 грн заборгованості за договором позики від 25 жовтня 2021 року

№ 25/10/21.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики

від 25 жовтня 2021 року № 25/10/21 в розмірі 16 800 дол. США, що станом на день ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ становить 611 103, 36 грн, перед ОСОБА_1 , звернуто стягнення на предмет застави, а саме транспортний засіб марки Lexus, модель RX 350, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 , шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

10. Задовольняючи первісний позов, та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав на доведеність факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики, отримання ОСОБА_2 у борг грошових коштів у розмірі, еквівалентному

16 800 дол. США, та невиконання зобов`язання щодо їх повернення.

11. При цьому суд вважав, що належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо існування будь-яких інших правовідносин, чи укладення правочину на вкрай невигідних для позичальника умовах, або одержання меншої грошової суми, ніж зазначено у договорі,

ОСОБА_2 не надано. З огляду на вказане, суд дійшов висновку про недоведеність вимог зустрічного позову та обґрунтованість первісного позову.

12. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів не спростований належними та допустимими доказами.

13. Обравши способом захисту своїх прав визнання договору позики недійсним, позивач за зустрічним позовом, в силу положень ЦПК України щодо змагальності сторін, зобов`язаний був довести правову та фактичну підстави своїх вимог.

14. Проте, обґрунтовуючи недійсність договору позики його укладанням під впливом тяжкої обставини, й одночасно удаваністю цього договору, який укладений нібито з наміром приховати кредитний договір, позивач за зустрічним позовом не врахував, що невідповідність волевиявлення внутрішній волі, як умова визнання договору вчиненим під впливом тяжкої обставини, виключає одночасну кваліфікацію такого договору удаваним, оскільки у такому випадку обидві сторони виявляють вільне волевиявлення, яке направлено на досягнення певного правового ефекту, але в той же час сторони домовляються про інші правові наслідки.

15. Водночас в порушення статей 79 81 ЦПК України ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту як укладання оспорюваного договору під впливом тяжкої обставини, так і з наміром (у обох сторін договору), приховати інший договір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. У серпні 2024 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2024 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 756/2903/23, які у грудні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

19. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1046 1049 1051 ЦК України у подібних правовідносинах.

21. Також вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що він отримав грошові кошти від співробітника кредитної компанії «Юзайм» ОСОБА_4 , а не від ОСОБА_1 . Крім того, він у повному обсязі здійснив розрахунок за кредитним договором шляхом передачі коштів ОСОБА_4 , а суди не врахували показання свідка щодо підтвердження цих обставин.

23. Вказує, що не брав участі на стадії підготовчого провадження, оскільки не отримував судових повісток, внаслідок чого був позбавлений можливості подати заяву про проведення експертизи удаваного договору позики.

24. Звертає увагу, що неодноразово подавав різні клопотання (про відкладення судового засідання, призначення експертизи, витребування доказів тощо), проте всі вони були безпідставно залишені без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. 25 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 укладений договір позики № 25/10/21, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у позику гроші в сумі 445 200 грн, що на день укладання договору становило еквівалент 16 800 дол. США, які позичальник зобов`язується повернути позикодавцю не пізніше 28 жовтня 2022 року.

26. Відповідно до пунктів 2, 3 договору, позика є безпроцентною, а повернення позичених коштів повинно проходити в готівковій формі у м. Києві або в безготівковій формі, шляхом виплати на банківську карту

( НОМЕР_3 - ОСОБА_4 ) за курсом продажу доларів ПАТ КБ «Приват Банк» на день проведення розрахунку за цим договором. Про кожен факт повернення позики позикодавець надає Позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання грошей.

27. Згідно пункту 4 договору, сторони погодили, що у випадку зміни, у бік збільшення або зменшення курсу гривні по відношенню до долару США, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір поверненої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики.

28. У пункті 11 договору встановлено, що забезпеченням виконання позичальником за цим договором є укладання в майбутньому договору застави транспортного засобу майновим поручителем ОСОБА_3 та передача в заставу рухомого майна майновим поручителем, а саме: автомобіль марки Lexus, модель RX 350, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, колір чорний, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить майновому поручителю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 04 серпня 2020 року ТСЦ 8045.

29. Згідно пункту 13 договору позичальник своїм підписом на цьому договорі підтверджує факт отримання грошей від позикодавця.

30. Того ж дня, 25 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 , від імені якого, на підставі довіреності від 28 травня 2021 року діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 укладений договір застави транспортного засобу, згідно умов якого заставодавець, як майновий поручитель забезпечує виконання зобов`язання ОСОБА_5 перед заставодержателем за договором позики від 25 жовтня 2021 року № 25/10/21, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Предметом договору застави є автомобіль марки Lexus, модель RX 350, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, колір чорний, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить майновому поручителю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 04 серпня 2020 року ТСЦ 8045.

31. 25 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. зареєстроване обтяження рухомого майна за номером 29431633, а саме автомобіля марки Lexus, модель RX 350, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, колір чорний, д.н.з. НОМЕР_2 на підставі договору застави.

32. 23 лютого 2023 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимогу-повідомлення про порушення зобов`язань за договором позики та договором застави транспортного засобу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

33. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

35. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

36. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

37. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання

з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.

38. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

39. Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

40. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

41. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

42. Системний аналіз норм статті 1046 1047 ЦК України свідчить, що оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо

в тексті такого договору сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.

43. У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі

№ 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.

44. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046,

1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.

45. Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року

у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року

у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 та

від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

46. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 464/3790/16-ц).

47. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

48. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі

№ 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц,

від 10 травня 2022 року у справі № 153/943/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року у справі № 369/5625/16-ц).

49. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 звернуто увагу, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,

а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

50. У статті 629 ЦК України закріплено один із принципів, на якому базується цивільне право, - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року

у справі № 355/385/17).

51. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені в статті 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

52. У статті 233 ЦК України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. За приписами наведеної норми правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

53. Отже ознаками правочину, щодо якого може бути застосовано положення статті 233 ЦК України, є вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно. Тобто особа усвідомлює свої дії, але вимушена їх вчиняти через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

54. Для кваліфікації правочину за статтею 233 ЦК України необхідна обов`язкова наявність двох умов у сукупності: тяжких обставин і вкрай невигідних умов вчинення правочину. Крім того, має бути доведено причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладення саме з метою усунення тяжких обставин).

55. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

56. У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

57. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

58. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України однією із основних умов правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

59. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

60. Такі висновки щодо застосування норм матеріального права викладено у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі

№ 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 742/1913/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17, від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц.

61. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

62. У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

63. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

64. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

65. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

66. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

67. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

68. Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, обґрунтовано виходили із недоведеності вчинення ОСОБА_2 оспорюваного правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що виключає можливість визнання правочину недійсним відповідно до статті 233 ЦК України.

69. Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів удаваність зазначеного правочину, у зв`язку з чим суди правильно відхилили його посилання на статтю 235 ЦК України та визнали необґрунтованими доводи про те, що воля сторін була спрямована не на укладення договору позики, а на укладення іншого правочину, оскільки, виходячи зі змісту оспорюваного договору, при його укладенні позичальник мав на меті саме отримати кошти з умовою повернення їх позикодавцю у встановлений договором строк, що відповідає ознакам договору позики.

70. При цьому апеляційний суд правильно врахував, що у пункті

15 оспорюваного договору, сторони стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору, а також підтверджують, що договір не є укладеним під впливом тяжких обставин або на вкрай невигідних умовах, укладення цього договору відповідає інтересам сторін, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину, у тексті цього договору зафіксовані усі його істотні умови.

71. Враховуючи викладене, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із доведеності факту укладання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у належній формі договору позики, отримання ОСОБА_2 у борг грошових коштів у розмірі, еквівалентному 16 800 дол. США, та невиконанні зобов`язання щодо їх повернення.

72. Встановивши, що договір позики від 25 жовтня 2021 року містить інформацію про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів та обов`язку їх повернення не пізніше 28 жовтня 2022 року, проте умови договору позики щодо повернення боргу відповідач не виконав, кошти у строк, встановлений договором, не повернув, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення за умовам договору боргу в сумі 16 800 дол. США.

73. Оскільки в силу вимог статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави й за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про звернення стягнення на предмет шляхом продажу предмета на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

74. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що заявник у повному обсязі здійснив розрахунок шляхом передачі коштів ОСОБА_4 , оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, в силу положень статті 545 ЦК України прийняття кредитором виконання зобов`язання може підтверджуватися виданою кредитором розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

75. Крім того, пунктом 3 договору позики від 25 жовтня 2021 року сторони погодили, що про кожен факт повернення позики позикодавець надає позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання грошей.

76. Проте матеріали справи не містять таких розписок на підтвердження виконання позичальником боргового зобов`язання.

77. Підписуючи договір позики, ОСОБА_2 , як повнолітня, дієздатна особа мав усвідомлювати юридичні наслідки, які тягне за собою укладення цього договору.

78. Щодо доводів заявника про порушення судами норм процесуального права, колегія суддів враховує, що суд поновив ОСОБА_2 строк для подання зустрічного позову та прийняв його до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 .

79. ОСОБА_2 не був позбавлений можливості надавати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, а його клопотання заявлені під час розгляду справи судами вирішені.

Зокрема, клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи для вирішення питання чи виконаний підпис на оспорюваному договорі ОСОБА_2 , суперечить підставам позову. Заявляючи клопотання про витребування записів з камер відеоспостереження у приміщенні суду та офісі приватного нотаріуса для з`ясування пояснень представника позивача за первісним позовом і ОСОБА_4 , заявник не підтвердив, що такі відеозаписи взагалі існують та містять аудіофіксацію. Заявляючи про необхідність витребування відомостей про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_4 , заявник не був позбавлений можливості надати відомості про рух коштів по власному рахунку, у разі твердження про перерахування коштів на виконання умов договору позики.

Підстав для скасування судових рішень через порушення норм процесуального права Верховним Судом не встановлено.

80. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

81. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами та переоцінкою доказів, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

82. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

83. ОСОБА_3 судові рішення в частині звернення стягнення на автомобіль не оскаржує.

84. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

85. Колегією суддів не встановлено передбачених законом підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як просив ОСОБА_2 , а тому відповідне клопотання заявника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович