Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.05.2025 року у справі №2-2173/11
Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №2-2173/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня2025 року

м. Київ

справа № 2-2173/11

провадження № 61-5461 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «МетаБанк»,

відповідачі:- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги публічного акціонерного товариства «МетаБанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е.А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У 2011 році публічне акціонерне товариство «МетаБанк» (далі - АТ «МетаБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява обґрунтована тим, що 27 вересня 2006 року акціонерний банк «Металург», правонаступником якого є АТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 601900000828, згідно з яким відповідачці було надано кредит у сумі 15 000 дол. США на споживчі цілі (поточні потреби) зі сплатою 18 % річних на строк по 27 вересня 2011 року включно.

Згідно з іпотечним договором № 9019000008201 від 27 вересня 2006 року, предметом іпотеки є належна ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на праві власності квартира АДРЕСА_1 . На підставі взаємної згоди сторін вартість предмета іпотеки складає 151 500 грн.

Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконувала, регулярного щомісячного погашення частини кредиту та відсотків за користування кредитними коштами не здійснювала, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором станом на 16 листопада 2010 року склала 21 473, 66 дол. США, що еквівалентно 170 344,09 грн, виходячи з курсу валют, встановленого Національним банком України станом на 16 листопада 2010 року (793,27 грн за 100 доларів США), у т. ч.: заборгованість за кредитом - 10 093, 52 дол. США, що еквівалентно 80 068, 86 грн; заборгованість за відсотками - 1 545, 76 дол. США, що еквівалентно 12 262, 05 грн; пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків - 7 134, 38 дол. США, що еквівалентно 56 594, 89 грн; штраф за порушення умов кредитного договором - 2 700,00 дол. США, що еквівалентно 21 418,29 грн.

Ураховуючи викладене, АТ «МетаБанк» просило суд:

- звернути стягнення на предмет іпотеки (на підставі іпотечного договору № 9019000008201 від 27 вересня 2006 року) - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на праві власності, шляхом визнання за АТ «МетаБанк» права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 607600000155 від 15 грудня 2005 року у розмір 273 758, 43 грн;

- визнати за АТ «МетаБанк» право власності на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- встановити вартість предмету іпотеки - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до висновку експертної оцінки;

- виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 , зі зняттям їх з реєстраційного обліку у Хортицькому секторі відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Запорізькій області;

- стягнути з відповідачів суму сплачених судових витрат.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року позов АТ «МетаБанк» задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості у розмірі 21 473, 66 дол. США, що еквівалентно 170 344, 09 грн, виходячи з курсу валют, встановленого Національним банком України станом на 16 листопада 2010 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 10 093, 52 дол. США, заборгованість за відсотками у розмірі 1 545, 76 дол. США, пені за прострочення сплати кредиту та відсотків у розмірі 7 134, 38 дол. США, штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 2 700 дол. США, за укладеним АБ «Металург» з ОСОБА_1 кредитним договором № 601900000828 від 27 вересня 2006 року, звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності в рівних частках, по 1/5 частки кожному, на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого Орджонікідзевською районною адміністрацією Запорізької міської ради 06 вересня 2006 року, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводів щодо спростування наданого позивачем розрахунку, його розміру відповідачі не наводили, при цьому ніяких доказів щодо прийнятих ними заходів по погашенню зазначеної заборгованості за час розгляду справи суду не надали, умови укладених договорів кредиту та іпотеки не оспорювали. Тому позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню, а саме в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доказів того, що відповідачі отримали письмову вимогу про звільнення квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , суду не надано. Оскільки дотримання позивачем встановленої законом процедури виселення мешканців квартири, на яку звернено стягнення як на предмет іпотеки, доведено не було, то за вказаних обставин підстави для задоволенні вимог банку про виселення відповідачів із зазначеної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку відсутні.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 05 травня 2015 року, у задоволенні заяви АТ «МетаБанк» про зміну способу і порядку виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року відмовлено.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , зацікавлені особи - АТ «МетаБанк», приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. С., про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, залишено без задоволення.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2022 року заяву ОСОБА_1 , зацікавлені особи - АТ «МетаБанк», приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. С., про заміну сторони у виконавчому провадженні, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, залишено без задоволення.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2022 року відновлено частково втрачене судове провадження в цивільній справі № 2-2173/11 за позовом АТ «МетаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в частині: кредитного договору №601900000828 від 27 вересня 2006 року; іпотечного договору № 9019000008201 від 27 вересня 2006 року; ухвали суду про відкриття провадження у справі 2-2173/11 від 26 травня 2011 року; заочного рішення суду по справі № 2-2173/11 від 19 липня 2011 року.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2022 року поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 процесуальний строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року у справі № 2-2173/11.

Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року у справі № 2-2173/11 залишено без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що заяву про перегляд заочного рішення подано стороною відповідачів майже через одинадцять років після його ухвалення. Заявники посилались на те, що їм стало відомо про існування цивільної справи, за наслідками якої ухвалено заочне рішення, на початку грудня 2021 року. Але ж заявниками не надано суду належних і допустимих доказів цього твердження. Цей довід сторони не витримує критичної оцінки. Зі встановлених обставин неможливо встановити про вручення судових повісток відповідачам та повідомлення їх про дату та час судового розгляду. Тому доводи заявників про поважність причин їх неявки до судового засідання не можуть бути розцінені судом в якості достатньої підстави для скасування судового рішення. Заявником не надано доказів, які б могли істотно вплинути на вирішення спору, і які не були надані суду з причини відсутності сторони в судовому засіданні. Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Оскільки у суду відсутні відомості про те, що відповідачі отримували копії заочного рішення від 19 липня 2011 року у день його проголошення, суд вважав можливим поновити пропущений відповідачами строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов АТ «МетаБанк» залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що один з іпотекодавців - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ухвалення оскаржуваного судового рішення. Питання про правонаступництво не з`ясовувалося судом першої інстанції. Посилання позивача на те, що провадження втрачене, а відтак неможливо з`ясувати чи відбувалася зміна позовних вимог, не є переконливим, оскільки питання, встановлені судом мали бути відображені у судовому рішенні. Натомість у оскаржуваному судовому рішенні не зазначено розмір часток співвласників предмета іпотеки, не вказано, на яку частину іпотечного майна звернено стягнення. Оскаржуване судове рішення є суперечливим в частині того, що у ньому суд зазначив, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а стягнення має бути здійснене за рахунок продажу предмета іпотеки, належного серед інших співвласників ОСОБА_5 . Натомість на час ухвалення такого рішення її право власності було припинено та мали бути застосовані положення закону щодо спадкування. Натомість у судовому рішенні це питання не досліджувалося, хоча ОСОБА_5 не була залучена відповідачем. Разом з тим, на неї були покладені обов`язки судовим рішенням, звернено стягнення на майно, яке нібито належало їй на праві власності. Як вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження від 06 січня 2022 року (а. с. 59, т. 1) ОСОБА_5 вказана боржником у виконавчому провадженні та від її імені було реалізоване майно на електронних торгах, спірна квартира набула нового власника.

Вирішення питання щодо законності здійснення стягнення на іпотечне майно потребує і залучення до участі в справі нового власника, відомості про якого відсутні. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Зазначене не перешкоджає позивачеві вирішувати питання щодо звернення стягнення на іпотечне майно із залученням до участі в справі належних осіб.

Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з АТ «МетаБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 454 грн та на користь ОСОБА_1 - 2 730 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що судом при ухваленні постанови не було вирішено питання про стягнення судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 рокукасаційну скаргу АТ «МетаБанк» задоволено частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 липня 2022 року та додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що зробивши висновок про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права і не залучив до участі у справі спадкоємців ОСОБА_5 , апеляційний суд не з`ясував та не вказав таку особу (осіб), тому висновок суду в цій частині є передчасним; апеляційний суд вказав, що в оскаржуваному судовому рішенні не зазначено розмір часток співвласників предмета іпотеки, на яку частину іпотечного майна звернено стягнення, що не відповідає змісту заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року; апеляційний суд вважав, що оскаржуване судове рішення є суперечливим в частині того, що у ньому суд зазначив, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а стягнення має бути здійснено за рахунок продажу предмета іпотеки, яке належить, зокрема співвласнику ОСОБА_5 . Проте суд не мотивував, як це свідчить про неправильне застосуванням норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, оскільки сама лише суперечливість судового рішення не є підставою його скасування (стаття 376 ЦПК України); апеляційний суд не врахував, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. При цьому така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, тому є помилковими при перегляді заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року висновки апеляційного суду, що вирішення питання щодо законності здійснення стягнення на іпотечне майно потребує залучення до участі у справі нового власника спірного майна; ОСОБА_5 вказана боржником у виконавчому провадженні та від її імені було реалізоване майно на електронних торгах.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про наявність підстав для скасування заочного рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Також Верховний Суд зазначив, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

Оскільки постанова Запорізького апеляційного суду від 26 липня 2022 року підлягає скасуванню, то додаткова постанова цього суду від 16 серпня 2022 року, якою вирішено питання розподілу судових витрат, також підлягає скасуванню.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2022 року, які відповідачі не оскаржували, відновлено частково втрачене судове провадження в цивільній справі № 2-2173/11 за позовом АТ «МетаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме в частині кредитного договору № 601900000828 від 27 вересня 2006 року; іпотечного договору № 9019000008201 від 27 вересня 2006 року; ухвали суду про відкриття провадження у справі від 26 травня 2011 року; заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року.

Суд апеляційної інстанції переглядав справу за відновленим судовим провадженням, оскільки матеріали цивільної справи № 2-2173/11 знищені.

Врахувавши, що судом першої інстанції встановлено факт невиконання боржником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, укладеним між нею та банком 27 вересня 2006 року, у зв`язку із чим за договором утворилась кредитна заборгованість; позивач, як іпотекодержатель, виконавши умови щодо направлення позичальнику письмових вимог про погашення заборгованості, які залишились без задоволення, набув права на задоволення своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, в рахунок погашення заборгованості за укладеним АТ «МетаБанк» з ОСОБА_1 кредитним договором № 601900000828 від 27 вересня 2006 року.

Також апеляційний суд зазначив, що з огляду на те, що будь-яких доказів матеріали відновленого судового провадження не містять, суд позбавлений можливості перевірити доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідачів під час розгляду справи в суді першої інстанції; не отримання копій ухвали про відкриття провадження, позовної заяви з додатками, судових повісток, заочного рішення; чи були уточнені (доповнені, збільшені та ін.) позовні вимоги; про належне ставлення відповідачів до виконання умов кредитного та іпотечного договорів щодо сплати обумовлених графіком сум на виконання умов кредитного договору, відсутності заборгованості за кредитним договором; не отримання відповідачами від АТ «МетаБанк» вимог щодо дострокового повернення кредитних коштів, про звернення стягнення на предмет іпотеки тощо; пропуск позивачем строків позовної давності, а також доводи щодо залучення/незалучення до участі у справі судом першої інстанції правонаступників ОСОБА_5 (з огляду на те, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2011 року відкрито провадження по справі щодо до 5 відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а оскаржуване рішення ухвалено щодо 4 відповідачів).Таким чином посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та самостійно обрав предмет позову, ґрунтуються на припущеннях.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2024 року АТ «МетаБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2024 року в частині розподілу судових витрат й ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідачів судовий збір, сплачений у зв`язку з поданням касаційної скарги.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У травні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявники вказують на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-2173/11 за касаційною скаргою АТ «МетаБанк», витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2024 року матеріали цивільної справи № 2-2173/11 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою, що банк звернувся до суду з позовними вимогами у цій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності на предмет іпотеки та виселення (зняття з реєстрації) відповідачів та інших зареєстрованих в квартирі невідомих осіб.

Звертають увагу на те, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки не підлягають судовому розгляду та є позасудовим способом звернення стягнення на іпотечне майно. Отже позивачем був обраний неналежний спосіб захисту порушеного права, тому суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову з цих підстав. Проте суд вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Апеляційний суд не надав належної оцінки самостійній зміні судом першої інстанції предмету та підстав позову.

Також апеляційний суд не звернув увагу на те, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2011 року відкрито провадження у цій справі за позовом АТ «МетаБанк» до 5-ти осіб, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Під час розгляду справи позовні вимоги банк не уточнював, не доповнював та не змінював; будь-яких процесуальних рішень щодо зміни (уточнення) складу учасників справи, зміни предмету або підстав заявлених позовних вимог, закриття провадження у справі (в частині), вирішення питання про правонаступництво, витребування та дослідження оригіналів документів кредитної справи, суд не приймав, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень. Заочне рішення у справі було прийнято щодо 4-х відповідачів, окрім ОСОБА_5 (померла у 2009 році), при цьому суд не залучав її правонаступників до участі у справі.

Крім того, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним своїх процесуальних обов`язків. Посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необгрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку, довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду, за відсутності оригіналу кредитної справи, перевірити, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення позичальником умов кредитного договору.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що нарахування пені та штрафів в іноземній валюті не передбачено законодавством; стягнення одночасно пені та штрафів є порушенням статті 61 Конституції України.

Зауважують, що не приймали участі у перегляді справи в апеляційному порядку.

Касаційна скарга АТ «МетаБанк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без задоволення, проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 січня 2024 року у цій справі, не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, понесених банком при подачі касаційної скарги на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 липня 2022 року щодо стягнення з відповідачів судового збору у розмірі 23 551, 95 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від АТ «МетаБанк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення по суті вирішення спору є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Звертало увагу на те, що заявлені у касаційній скарзі вимоги про скасування судового рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року, ухваленого більше десяти років тому, є такими, що порушують принцип юридичної визначеності, створюють вкрай несприятливі наслідки для кредитора, який увесь цей час вважав свої права захищеними, а у разі скасування рішення не зможе їх захистити через знищення матеріалів справи та сплив строків.

Просило касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що 27 вересня 2006 року між АБ «Металург», правонаступником якого є АТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 601900000828, за умовами якого ОСОБА_1 на строк до 27 вересня 2011 року включно був наданий кредит у сумі 15 000 дол. США на споживчі цілі (поточні потреби) зі сплатою 18 % річних.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 2.4, 2.7 кредитного договору від 27 вересня 2006 року ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання своєчасно здійснити повне погашення кредиту, а також зобов`язання щомісячно (з 1 по 26 число кожного місяця) здійснювати погашення частини кредиту і відсотків за користування кредитними коштами у порядку і розмірах, встановлених кредитним договором.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору від 27 вересня 2006 року забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вищезазначеним договором є застава нерухомого майна (іпотека).

Згідно з іпотечним договором № 9019000008201 від 27 вересня 2006 року, укладеним між АБ «Металург», правонаступником якого є АТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , предметом іпотеки є належна останнім на праві спільної часткової власності (по 1/5 частині кожному) квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.1 іпотечного договору від 27 вересня 2006 року іпотекою забезпечується виконання ОСОБА_1 всіх її зобов`язань за кредитним договором, включаючи зобов`язання повернути суму наданого кредиту, сплатити відсотки за кредитом, суми комісій, неустойки, будь-яких інших платежів, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати у повному обсязі нанесені збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням кредитного договору.

Відповідно до звичайних цін, що склалися на момент укладення іпотечного договору, та на підставі взаємної згоди сторін вартість предмета іпотеки складає 151 500 грн.

Станом на 16 листопада 2010 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 21 473, 66 дол. США, що еквівалентно 170 344, 09 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 10 093, 52 дол. США, що еквівалентно 80 068, 86 грн; заборгованість за відсотками - 1 545, 76 дол. США, що еквівалентно 12 262, 05 грн; пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків - 7 134, 38 дол. США, що еквівалентно 56 594, 89 грн; штраф за порушення умов кредитного договором - 2 700 дол. США, що еквівалентно 21 418, 29 грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що про наявну заборгованість та необхідність її погашення відповідачі неодноразово повідомлялися банком.

Із матеріалів відновленого судового провадження у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що один з іпотекодавців - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ухвалення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

Із постанови про закінчення виконавчого провадження від 06 січня 2022 року убачається, що ОСОБА_5 значиться боржником у виконавчому провадженні та від її імені було реалізоване майно на електронних торгах, які відбулися 16 грудня 2021 року (а. с. 59, т. 1). Відтак спірна квартира набула нового власника, відомості про якого відсутні.

Згідно з відповіддю з департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, наданою на запит апеляційного суду 12 березня 2024 року № 04-05/3/311, станом на 13 вересня 2009 року та на 19 липня 2011 року у квартирі АДРЕСА_3 були зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 27 жовтня 1962 року по 31 січня 2022 року; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - з 10 жовтня 1978 по 31 січня 2022 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - з 08 жовтня 2001 року по 31 січня 2022 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - з 18 липня 1996 по 31 січня 2022 року. Місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване за вказаною адресою з 25 серпня 1999 року по 03 листопада 2009 року (знято з реєстрації місця проживання у зв`язку зі смертю, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а. с. 8, т. 2).

Із матеріалів спадкової справи № 28/2021 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 встановлено, що 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Гавриленко Н. Ю. із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_5 , на підставі якої була заведена спадкова справа (а. с. 12-36, т. 2).

05 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_5 на 1/5 частку квартири АДРЕСА_3 .

Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Гавриленко Н. Ю. від 05 серпня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_5 , на 1/5 частку квартири АДРЕСА_3 (а. с. 34-35, т. 2).

У постанові нотаріуса зазначено, що спадкоємцем ОСОБА_1 надано документ, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно, а саме свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , видане Орджонікідзевською районною адміністрацією Запорізької міської ради 06 вересня 2006 року, згідно з яким ОСОБА_5 належить 1/5 частка квартири АДРЕСА_3 . Для здійсненні перевірки відсутності заборони або арешту цього майна нотаріусом були виготовлені Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та щодо об`єкта нерухомого майна.

Так, за інформацією, яка міститься в інформаційній довідці від 05 серпня 2022 року в спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі постанови про арешт майна боржника, накладеного 01 червня 2018 року державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Іващенко Ю. Ю., зареєстровано обтяження на все нерухоме майно ОСОБА_5 .

Також за інформацією, яка міститься в інформаційній довідці від 05 серпня 2022 року нотаріусом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 , частка якої входить до складу спадщини після померлої ОСОБА_5 , належить іншій особі. Крім того, у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження (арешт нерухомого майна, оголошення заборони на відчуження будь-якого майна, що належить боржнику) на 1/5 частку вищевказаної квартири.

Виходячи з вищенаведеного, нотаріус не вбачав підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 після померлої ОСОБА_5 , через неможливість встановлення складу спадкового майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволенню не підлягає; касаційна скарга АТ «МетаБанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції закону, що діяв на час укладення іпотечного договору) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Відповідно до частин першої, другої статті 35 Закону України у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (пункт 36) зроблено висновок, що «за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателясторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц). Судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону».

Отже, неотримання іпотекодавцем вимоги, передбаченої в статті 35 Закону України «Про іпотеку», не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі. Для застосування такого способу захисту своїх прав, як звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідно не тільки встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, а й розмір заборгованості, в рахунок погашення якої буде звернено стягнення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 279/1075/22 (провадження № 61-9586св22).

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 січня 2024 року, встановивши невиконання боржником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, укладеним з банком 27 вересня 2006 року, у зв`язку із чим за договором утворилась кредитна заборгованість, врахувавши, що позивач, як іпотекодержатель, виконавши умови щодо направлення позичальнику письмових вимог про погашення заборгованості, які залишились без задоволення, набув права на задоволення своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, в рахунок погашення заборгованості за укладеним АБ «Металург», правонаступником якого є АТ «МетаБанк», з ОСОБА_1 кредитним договором № 601900000828 від 27 вересня 2006 року.

При цьому суди врахували, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) викладено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що задоволення позову банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог, судами надано правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам.

При повторному перегляді справи судом апеляційної інстанції також встановлено, що після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та якій на праві спільної часткової власності належала 1/5 частина квартири АДРЕСА_3 , що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 9019000008201 від 27 вересня 2006 року, із заявою про прийняття спадщини звернулась дочка спадкодавиці - ОСОБА_1 , відповідачка у цій справі. Заява нотаріусу подана 20 грудня 2021 року, тобто більш ніж через дванадцять років після смерті ОСОБА_5 та більш ніж через десять років після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції про звернення стягненя на іпотечне майно. Інші спадкоємці ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини не зверталися, що підтверджується матеріалами спадкової справи (а. с. 12-35, т. 2).

Постановою нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Гавриленко Н. Ю. від 05 серпня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_5 на 1/5 частку квартири АДРЕСА_3 через неможливість встановлення складу спадкового майна.

З огляду на вищенаведене, доводи касаційної скарги відповідачів щодо незалучення судом правонаступників ОСОБА_5 до участі у справі, є неспроможними.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16; Об`єднаної Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у вказаних заявником справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на те, вони не приймали участі у перегляді справи в суді апеляційної інстанції, є безпідставним, оскільки матеріалами справи встановлено, що в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 27 березня 2024 року приймав участь представник відповідачів - адвокат Уткін О. Є., повноваження якого підтверджуються ордерами (а. с. 61, 61 зворот, 62, 62 зворот, т. 1).

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзіОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Отже, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За вказане апеляційний суд увагу не звернув, дійшов помилкових висновків про відмову в розподілі судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу АТ «МетаБанк» слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким стягнути з відповідачів на користь АТ «МетаБанк» судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 23 551, 95 грн, по 5 887, 99 грн з кожного.

Керуючись статтями 400 406 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 липня 2011 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «МетаБанк» задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2024 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «МетаБанк» судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 5 887 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн, 99 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «МетаБанк» судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 5 887 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн, 99 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «МетаБанк» судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 5 887 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн, 99 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «МетаБанк» судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 5 887 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн, 99 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович