Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.12.2020 року у справі №726/680/19

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 726/680/19

провадження № 61-18134св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Обґрунтовуючи позов, посилався на те, що на підставі договору дарування

від 17 липня 2017 року, укладеного між ним та ОСОБА_2, він є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки-виписки з домової книги про склад сім'ї в цій квартирі зареєстровані він, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Посилаючись на те, що реєстрація відповідача ОСОБА_2 у належній йому квартирі порушує його право власності, а в добровільному порядку вона

з реєстраційного обліку за адресою цієї квартри не знімається, хоча

і не проживає у квартирі з 2017 року, ОСОБА_1 просив суд визнати

ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою

АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 21 червня

2019 року позов задоволено, визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівців від 11 листопада 2019 року заочне рішення від 21 червня 2019 року скасовано, справу призначено

до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 30 квітня 2020 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2. Вирішено питання

про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач втратила право на проживання в квартирі

АДРЕСА_1, оскільки вона як колишній член сім'ї

не проживає в цій квартирі більше одного року без поважних причин.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 30 квітня 2020 року скасовано, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована

у квартирі на законних підстав як колишній її власник, не проживає у квартирі

з поважних причин, оскільки позивач чинить їй перешкоди у доступі до квартири, іншого житла відповідач не має, інтерес до спірної квартири не втратила, а тому правових підстав для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, немає.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 30 квітня 2020 року.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та від 12 листопада 2020 року

у справі № 758/12922/17.

Зазначає, що суд апеляційний суд ухвалив рішення на підставі неналежних доказів, не врахував, що дії відповідача щодо незняття з реєстрації у спірній квартирі суперечать принципу добросовісної поведінки, адже відповідач подарувала йому квартиру і він розраховував на те, що матиме можливість нею розпоряджатись.

Вважає помилковим висновок апеляційного суду про те,

що відбулось втручання у право поваги до житла відповідача, адже ОСОБА_2 у квартирі не проживає і не вчиняє будь-яких дій щодо захисту своїх житлових прав.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Зазначає, що вона була власником спірної квартири, а позивач, який є її сином, був зареєстрований у квартирі як член сім'ї власника.

Вона не має іншого житла. Посилання у касаційній скарзі на те,

що вона набула майнове право на іншу квартиру, а тому має інше житло, безпідставне, оскільки квартира, на яку вона набула майнове право, знаходиться у стані будівництва та не придатна для проживання.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із Садгірського районного суду

м. Чернівців.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 17 липня 2017 року між ним та його матір'ю ОСОБА_2.

Згідно з пунктом 13 договору дарування від 17 липня 2017 року сторони домовилися, що ОСОБА_2, яка фактично проживає у квартирі, зобов'язується до 15 грудня 2017 року звільнити квартиру та розрахуватися за комунальні послуги, а до 17 липня 2018 року знятися з реєстраційного обліку.

Суд установив, що станом на 04 березня 2019 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі.

Особовий рахунок відкрито на ім'я ОСОБА_2.

Матеріали справи містять заяву відповідача ОСОБА_2, в якій вона вказує

про придбання нею майнових прав на квартиру, яка перебуває у стані будівництва та не придатна для проживання, тому вона вимушена проживати

у спірній квартирі. Цю обставину сторони у справі не заперечують.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначене статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що вона там не проживає без поважних причин понад один рік,

не виявляє інтерес до квартири, не бере участі в утриманні житла. Посилався при цьому на статтю 405 ЦК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним, у тому числі житлового приміщення або будинку. Визначальним при цьому для захисту права власності на житлове приміщення на підставі цієї норми є встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

У цій справі апеляційний суд дійшов висновку про відсутність доказів щодо створення відповідачем перешкод позивачеві у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, не встановлено також належних та допустимих доказів на підтвердження тривалого непроживання відповідача

у спірній квартирі без поважних причин, позивачем не спростовано доводи відповідача про те, що вона не втратила інтерес до спірної квартири і не може бути визнана такою, що втратила право користування нею, оскільки інше житло, майнові права на яке набула відповідач, перебуває у стані будівництва, і після введення його в експлуатацію вона у добровільному порядку звільнить спірну квартиру.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з такими висновками апеляційного суду про відмову в позові.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як було встановлено судами, відповідач у цій квартирі не проживає і не знялась з реєстраційного обліку.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що згідно з пунктом 13 договору дарування від 17 липня 2017 року сторони домовилися, що ОСОБА_2,

яка фактично проживає у квартирі, зобов'язується до 15 грудня 2017 року звільнити квартиру, розрахуватися за комунальні послуги, нараховані

до моменту виселення, та до 17 липня 2018 року знятися з реєстраційного обліку, проте згідно з актами обстеження житла відповідач ОСОБА_2 станом

на 20 грудня 2018 року з реєстраційного обліку у спірній квартирі не знялась, хоча фактично там не проживає.

Оскільки відповідач не виконала договірного обов'язку щодо виселення

та зняття з реєстраційного обліку до встановленого строку, то такі її дії

є порушенням укладеного договору дарування.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою, внаслідок відсутності її у спірній квартирі без поважних причин.

Така поведінка (бездіяльність) відповідача є недобросовісною і такою,

що порушує статтю 13 ЦК України, оскільки бездіяльність відповідача порушує права позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального

й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне

та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на зазначене, прийняту апеляційним судом постанову не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню

із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції, стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року скасувати.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 30 квітня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 536,80 грн на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору

за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є.

В. Коротенко