Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.12.2022 року у справі №185/2979/20

Постанова

Іменем України

20 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 185/2979/20

провадження № 61-19567 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 12 травня 2009 року відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, а 14 травня 2009 року обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року його було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських, організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

Вказував, що з 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року він відбував покарання у Менській виправній колонії Управління ДДУПВП в Чернігівський області. 20 липня 2011 року йому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2014 року за пред`явленим обвинуваченням його виправдано. Проте, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року його було визнано винним у скоєнні злочинів та призначено покарання: за частиною третьою статті 368 КК України - у вигляді п`яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за частиною першою статті 364 КК України - три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 2 роки, зі штрафом 4 250 грн в дохід держави. На підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України його звільнено від кримінальної відповідності по частині першій статті 364 КК України у зв`язку з закінченням строків давності. На підставі статті 54 КК України позбавлено спеціального звання «старший лейтенант міліції», міру запобіжного заходу залишено у виді підписки про невиїзд.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року скасовано, а справу закрито з реабілітуючих підстав, на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року - за відсутністю в його діях складів вказаних злочинів.

Внаслідок незаконного перебування під слідством і судом протягом 128 міс. та протягом 6 міс. під вартою, йому завдано моральну шкоду у вигляді душевних та психологічних страждань, моральних втрат, яких він зазнав внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури, суду.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на свою користь моральну шкоду у розмірі 876 000 грн та 25 000 грн в рахунок відшкодування судових витрат за надану правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що органи прокуратури несуть відповідальність за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та незаконне застосування запобіжного заходу, проте, не несуть відповідальність за шкоду, завдану внаслідок розгляду справи в суді. Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 876 000 грн та відшкодування судових витрат за надану правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , відносно якого закрито кримінальну справу за відсутністю в його діях складів інкримінованих йому злочинів, має право на відшкодування шкоди відповідно до приписів Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також положень статей 23 1176 ЦК України. Справедливим та достатнім суд вважав розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством з 12 травня 2009 року по 12 лютого 2020 року, що становить 768 000 грн, та у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць відбування покарання у виправній колонії з 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року, що становить 108 000 грн, а разом - 876 000 грн, який визначено з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом, тяжкості вимушених змін у його життєвих відносинах, часу та зусиль для відновлення попереднього стану.

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив із того, що доведеним є розмір сплачених позивачем витрат за надану правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року виконуючий обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державна казначейська служба України подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року й залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення виконуючий обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення Державна казначейська служба України зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14, від 15 березня 2018 року у справі № 591/174/15, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 185/2979/20 із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що позивач повинен довести, що протиправні дії вчинено саме тією особою, до якого пред`явлено позов. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків. Крім того, доказів в обґрунтування визначеної суми компенсації моральної шкоди позивач не надав.

Вказував, що окремі елементи незаконного притягнення до кримінальної відповідальності: незаконне затримання, притягнення як обвинуваченого, засудження та відбування покарання є складовими основної підстави для відшкодування моральної шкоди - незаконного перебування під слідством та судом і мають відшкодовуватися відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у розмірі не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Проте, апеляційним судом не встановлено обставин стягнення моральної шкоди у більшому, ніж законодавчо визначено, розмірі.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що позивачем не надано доказів того, що в ході досудового розслідування та розгляду судом справи Державна казначейська служба України заподіяла йому моральну шкоду. Окрім того, розмір стягнутої моральної шкоди є необґрунтовано завищеним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційних скарг є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційні скарги виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 12 травня 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2. відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, які об`єднано в одне провадження.

14 травня 2009 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з м. Павлограда.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року, з урахуванням постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року про виправлення описки, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських, організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави. На підставі статті 54 КК України ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання «старший лейтенант міліції». Міра запобіжного заходу залишена у виді підписки про невиїзд з м. Павлограда.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року відносно позивача залишено без змін.

09 січня 2011 року в 19 год. 25 хв ОСОБА_1 затримано для виконання вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року.

З 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року позивач відбував покарання у Менській виправній колонії Управління ДДУПВП в Чернігівській області (№ 91).

20 липня 2011 року Павлоградським міськрайонним судом позивачу було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року та постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною третьою статті 368 КК України та виправдано за недоведеністю вини.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів та призначено покарання: за частиною третьою статті 368 КК України - у вигляді п`яти років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за частиною першою статті 364 КК України - три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 2 роки, зі штрафом 4 250 грн в дохід держави.

На підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідності по частині першій статті 364 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

На підставі статті 54 КК України ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання «старший лейтенант міліції».

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишено у виді підписки про невиїзд.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року, - скасовано, а справу закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року - за відсутністю в діях ОСОБА_1 складів вказаних злочинів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону).

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди передбачено тільки у випадках визнання особи невинуватою або якщо справу закрито з реабілітуючих підстав.

Отже, Закон України Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто, право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/ обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що кримінальну справу щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого за частиною першою статті 364, частиною третьою статті 368 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року - за відсутністю в діях ОСОБА_1 складів вказаних злочинів.

За наведених обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , відбулося з реабілітуючих підстав (відсутність у діянні складу кримінального правопорушення), а тому позивач має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) зроблено висновок про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діях складу кримінального правопорушення.

При цьому конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

При визначенні розміру відшкодування позивачеві моральної шкоди апеляційний суд повно та всебічно врахував фактичні обставини у справі, що переглядається, а саме, що ОСОБА_1 був підозрюваним, а згодом обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України; перебував під слідством і судом з 12 травня 2009 року по 12 лютого 2020 року, у тому числі з 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року перебував під вартою, правильно застосував положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтовано визначив розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.

Визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції вказав, що стягнення майнової (моральної) шкоди належить здійснити у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, із урахуванням того, що позивач з 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року, тобто шість місяців, утримувався під вартою, загальний період незаконного притягнення до кримінально відповідальності ОСОБА_1 був тривалий, позивач був позбавлений спеціального звання «старший лейтенант міліції», постраждала ділова репутація ОСОБА_1 . При цьому судом враховано, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційних скарг на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявниками у касаційних скаргах постановах.

Посилання Державної казначейської служби України у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку закриття справи з реабілітуючих підстав.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи за участю сторін слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги виконуючого обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара