Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.09.2019 року у справі №552/90/17

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

місто Київ

справа № 552/90/17

провадження № 61-36100св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2017 року у складі судді Миронець О. К. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.; касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 56 619,79 грн.

Позов обґрунтовувався тим, що 03 січня 2014 року ОСОБА_2 запропонувала позивачу придбати у неї нову побутову техніку на загальну суму 10 600,00 грн. У той же день він передав зазначену суму коштів, на підтвердження чого вона передала йому відповідну розписку. Також 08 січня 2014 року з метою забезпечення техніки трирічною гарантією через платіжний термінал TS207133 у відділенні банку на вул.

Межигірській, 17 у м. Києві він сплатив ОСОБА_2 на її картковий рахунок грошові кошти у сумі 700,00 грн. Незважаючи на здійснену попередню оплату в загальному розмірі 11 600,00 грн побутова техніка так і не була йому передана. ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 56 619,79 грн, з яких: 11 300,00 грн - основна сума боргу, 1 004,00 грн - 3 % річних за період прострочення, 11 173,93 грн - інфляційне збільшення суми боргу, 6 001,31 грн - проценти за користування грошовими коштами, 27 140,55 грн - збитки у вигляді упущеної вигоди.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 11 300,00 грн, в іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 11 300,00 грн, оскільки відповідач визнала факт отримання грошей від позивача, які передавала ОСОБА_3 для придбання техніки, але ні грошей, ні техніки ОСОБА_3 не повернув, тому місцевий суд з посиланням на вимоги статей 1046, 1049 ЦК України дійшов висновку про повне задоволення вимог в цій частині. В іншій частині позову про стягнення 45 319,79 грн відмовлено з тих підстав, що зобов'язання відповідачем не виконано, оскільки за заявою відповідача проводилося досудове слідство органами внутрішніх справ.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 11 300,00 грн - вартість товару, 6 001,31 грн - проценти за користування грошовими коштами. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що є неправильним застосування місцевим судом при вирішенні спору вимог статей 1046, 1049 ЦК України, оскільки у цьому випадку, виходячи з правової природи спірних правовідносин, між сторонами не виникли боргові зобов'язання. Обґрунтовуючи позов щодо обов'язку відповідача повернути кошти, ОСОБА_1 посилався на вимоги частини 2 статті 693 ЦК України та частини 1 статті 1212 ЦК України. Суд апеляційної інстанції, з урахуванням фактичних обставин справи, виходячи з правової природи спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що спір між сторонами підлягає вирішенню саме за частиною 2 статті 693 ЦК України, оскільки відповідач згідно з розпискою взяла у ОСОБА_4 грошові кошти у рахунок придбання ним побутової техніки, отже, має місце отримання відповідачем попередньої оплати товару, але товар відповідач не передав позивачу, таким чином, останній має право вимагати повернення суми попередньої оплати разом із нарахованими на неї процентами відповідно до положень частини 3 статті 693 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних за період прострочення та інфляційних втрат, суд послався на те, що положення статті 625 ЦК України на зазначені відносини не поширюється, а тому вона не може бути застосована при вирішенні спору. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, суд послався на необґрунтованість та недоведеність цієї вимоги.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у липні 2017 року, ОСОБА_2 просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_2

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Посилається на те, що судами неправильно оцінено розписку про отримання від позивача грошових коштів на придбання техніки, оскільки з її тексту не вбачається, що між сторонами виникли відносини з договору купівлі-продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у липні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 004,00 грн - 3 % річних, 11 173,93
грн - інфляційних витрат та 27 140,55 грн - збитків. Ухвалити в цій частини нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, оскільки дійшов необґрунтованого висновку про те, що положення статті 625 ЦК України не застосовується до зазначених правовідносин.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у липні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з розпискою від 03 січня 2014 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у рахунок придбання ним побутової техніки грошові кошти у сумі 10 600,00 грн, тобто між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини з купівлі-продажу товару з умовою попередньої його оплати.

Також позивач перерахував на платіжну банківську картку ОСОБА_2 700,00 грн, що підтверджується копією квитанції.

Відповідач належним чином не виконала умови договору.

14 квітня 2014 року до Прокуратури Полтавської області надійшла заява ОСОБА_2 про те, що невідома особа, яка представилась ОСОБА_3, у період часу з 03 до 08 січня 2014 року під приводом продажу побутової техніки через ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами кількох осіб на загальну суму 155 000,00 грн.

Згідно з постановою слідчого від 19 грудня 2015 року закрито кримінальне провадження за ознаками злочинів, передбачених частинами 1 , 2 , 3 статті 190 КК України, за відсутністю ознак складу злочину. Відповідно до зазначеної постанови між ОСОБА_2 та особами, які звернулись із заявами про злочин, у тому числі ОСОБА_1, склались цивільно-правові відносини.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 статті 662 ЦК України).

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень Стаття 663 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Відповідно до частин 1 і 3 статті 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця - фізичної особи, не врегульованих частин 1 і 3 статті 698 ЦК України, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Отже, у законодавстві України щодо регулювання договору роздрібної купівлі-продажу встановлений пріоритет ЦК України перед актами законодавства про захист прав споживачів.

У пункті 7 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.

Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

Суди першої й апеляційної інстанцій на підставі наявної у матеріалах справи розписки відповідача та інших документів встановили, що у сторін виникли зобов'язальні правовідносини: позивач оплатив вартість товару, а відповідач товар позивачеві не передав.

У зв'язку з невиконанням відповідачем договору позивач відмовився від цього договору, що створило для продавця безумовний обов'язок з повернення отриманих грошових коштів за першою вимогою покупця.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача вартості оплаченого позивачем товару.

Доводи касаційної скарги відповідача про те, що між сторонами відсутні правовідносини, що регулюються положенням законодавства про купівлю-продаж, фактично зводяться до переоцінки доказів, що, з урахуванням обмежень, встановлених процесуальним законодавством, виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_1. Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Під час розгляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц, про те, що у разі, коли продавець не передав товару та не повернув сплачені за нього кошти стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутої вартості товару, є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.

Із вимогою про передачу товару, а у разі неможливості передати товар - повернути грошові кошти позивач звернувся до відповідача телеграмою від 10 січня, яку відповідач отримала 11 січня 2014 року.

Отже, враховуючи положення статті 530 ЦК України, у відповідача виник обов'язок з повернення суми отриманих раніше грошових коштів до 18 січня 2014 року.

З огляду на зазначене, оскільки відповідач не виконав зобов'язання з передання товару позивачеві та не повернув на вимогу позивача сплачену останнім вартість товару, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про неправильне застосування судом положень статті 625 ЦК України. При цьому, враховуючи, що відповідач під час розгляду справи не заперечувала розміру боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, Верховний Суд вважає розмір боргу, обрахований позивачем, обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Отже, з огляду на зазначений припис Верховний Суд вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо неналежного встановлення судами обставин справи щодо завдання позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди та відхиляє доводи відповідача у зазначеній частині, оскільки вони спрямовані на переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення апеляційної інстанції у частині відмови у стягненні суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову про стягнення суми боргу з урахуванням 3 % річних у розмірі 1 004,00 грн та інфляційних втрат у сумі 11 173,93 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 1 004,00 грн та інфляційні втрати у сумі 11 173,93 грн.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу, процентів за користування грошовими коштами та судового збору у розмірі 17 941,31 грн залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко