Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №368/1806/18
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №368/1806/18

Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 368/1806/18

провадження № 61-3975св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Кагарлицька районна державна адміністрація як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім?ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня 2022 року у складі судді Іванюти Т. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня

2023 рокуу складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_2 , треті особи: Кагарлицька районна державна адміністрація як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Позов мотивований тим, що 30 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 .

Із січня 2010 року вони сім`єю переїхали проживати до м. Кагарлика Київської області.

Однак через те що, окрім ОСОБА_5 , у відповідачки була ще неповнолітня дитина та і вона працювала у м. Києві, то фактично більшість часу відповідачка проживала у м. Києві, а в м. Кагарлик приїжджала один або два рази на тиждень, залишаючи дитину на позивача.

Син ОСОБА_6 з 2010 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку, який на праві власності належить вітчиму позивача, ОСОБА_7 . Дитина має окрему кімнату, де є все необхідне для здорового сну, навчання та відпочинку. З 2011 року син перебуває під наглядом лікаря Кагарлицької дитячої консультації. З 23 липня 2013 року до 31 серпня 2015 року він відвідував дошкільний навчальний заклад «Ромашка». З 01 вересня 2015 року навчається в Кагарлицькому НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцей. Крім того, дитина відвідує гуртки у КЗ Кагарлицької РР «Кагарлицький районний центр дитячої та юнацької творчості».

ОСОБА_1 зазначав, що син фактично з народження проживає лише

з ним у м. Кагарлику, оскільки з відповідачкою не було спору щодо місця проживання сина і так було визначено за спільною домовленістю. На цей час у сторін виник спір щодо місця проживання дитини.

ОСОБА_1 просив визначити місце проживання ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, ОСОБА_1 .

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , треті особи: Кагарлицька районна державна адміністрація як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Позов мотивований тим, що сторони з 30 серпня 2007 року перебувають

у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 .

Із січня 2010 року вони дійсно разом з позивачем та сином почали проживати у будинку АДРЕСА_1 .

Місце проживання сина з народження зареєстроване разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачка працювала в м. Києві, кожного ранку їхала на роботу до Києва

і кожного вечора поверталась до чоловіка і сина додому до м. Кагарлика. Дитину до дитячого садочка завозив ОСОБА_1 або дідусь, тому що вона виїжджала з дому раніше. Дитину із садочка забирала, як правило, щоп?ятниці, усі свята і батьківські збори в дитячому садочку відвідувала.

З 2017 року сімейні стосунки у сторін погіршились після того, як

у ОСОБА_1 з?явилася інша жінка і він почав створювати перешкоди

у спілкуванні з дитиною, а восени 2018 року взагалі перестав пускати її до будинку, де вони проживали на той момент разом, та став чинити психологічне і фізичне насилля щодо неї та вимагав, щоб вона залишила дитину і з`їхала з будинку, тому що дитині потрібна інша мама.

ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 усіма способами намагається викреслити її з життя сина, нав`язуючи йому негативне ставлення до неї, що призвело до того, що дитина стала віддалятись від неї емоційно.

Вона зверталася до комісії з питань захисту прав дитини Кагарлицької районної державної адміністрації з відповідною заявою про вчинення домашнього насильства в родині та створення батьком ОСОБА_8 перешкод у спілкуванні із сином.

Комісія порадила сторонам «...оформити нотаріально завірений договір про участь у вихованні дитини, де будуть чітко розписані години спілкування дитини з мамою і татом; психологу закладу, який відвідує ОСОБА_4 , попрацювати з дитиною щодо правил даного документа та їх обов`язкового виконання; ОСОБА_1 відвідувати психолога при Кагарлицькій центральній районній лікарні та постійно говорити із сином про потребу

в спілкуванні з мамою».

ОСОБА_1 виконувати рекомендації комісії відмовився.

ОСОБА_2 також зверталась до Міжнародного гуманітарного центру «Розрада» з проханням провести оцінку психо-емоційного стану дитини та обох батьків, надати оцінку дитячо-батьківським відносинам та згідно із цим запитом надати висновок. Надсилала відповідне запрошення на консультацію до центру позивачу, але він його проігнорував, дитину до психолога не привіз

і сам не з`явився у призначений час.

Попри створені батьком перешкоди відповідачка намагається брати активну участь у вихованні та освіті сина і становленні його світогляду.

Вона постійно відвідує ліцей, де навчається син, і підтримує зв`язок із класним керівником. 28 травня 2019 року була на святі випускного

з молодшої школи, в якому брала активну участь. Однак із сином вона не змогла поспілкуватись через те, що дитина налаштована відповідачем проти неї, залякана батьком, боїться навіть дивитись в її бік.

Також відповідачка зазначала, що сім`я була на повному її утриманні, оскільки чоловік не працював.

Відповідачка вважала, що поки дитина проживає з батьком, то згоди щодо участі у вихованні сина вони не дійдуть.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із матір?ю, ОСОБА_2 .

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 27 березня

2019 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу залишено без розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , відмову

в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та визначаючи місце проживання дитини з батьком, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що матеріали справи містять належні, допустимі та достовірні докази того, що саме батько створив належні умови для проживання, виховання та забезпечення дитини. Крім цього, суди виходили в першу чергу з інтересів дитини, яка в судовому засіданні у присутності психолога виявила бажання проживати разом

з батьком.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 березня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лисюк О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року

й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги той факт, що ОСОБА_2 не мала та не має змоги спілкуватися з дитиною через постійний спротив ОСОБА_1 , який тривалий час забороняв дитині спілкуватися з матір?ю та всіляко перешкоджав цьому. Також не було враховано, що ОСОБА_1 не виконує рішення суду, яким встановлено графік побачень дитини з матір?ю.

ОСОБА_1 постійно застосовував до ОСОБА_2 психічне та психологічне насильство у присутності малолітнього сина. Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка ураховується при визначенні її місця проживання. Заявник також вказує, що ОСОБА_2 вживала всіх можливих заходів для налагодження спілкування з дитиною, проте

ОСОБА_1 постійно їй в цьому перешкоджав.

Доводи інших учасників справи

01 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення не створюють перешкод у спілкуванні матері з дитиною.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кагарлицького районного суду Київської області.

26 квітня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

30 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 .

Із січня 2010 року сторони разом із сином переїхали проживати до

м. Кагарлика Київської області.

З моменту народження ОСОБА_4 зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_2 , однак з початку 2010 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку, який на праві власності належить вітчиму

ОСОБА_1 , ОСОБА_7 .

У цьому будинку є чотири житлові кімнати, його загальна площа 92,4 кв. м, житлова площа 60,1 кв. м.

Дитина має окрему кімнату, де є все необхідне для здорового сну, навчання та відпочинку.

Умови проживання добрі, що підтверджується довідкою депутата Кагарлицької міської ради від 18 лютого 2019 року та актом оцінки потреб дитини і її сім`ї від 22 травня 2018 року.

3 2011 року дитина перебуває під наглядом лікаря Кагарлицької дитячої консультації.

З 23 липня 2013 року до 31 серпня 2015 року ОСОБА_6 відвідував дошкільний навчальний заклад «Ромашка».

З 01 вересня 2015 року ОСОБА_6 навчається в Кагарлицькому НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів - ліцей».

Крім того, дитина відвідує гуртки з англійської мови та «Комп`ютерний геній»

у Комунальному закладі Кагарлицької РР «Кагарлицький районний центр дитячої та юнацької творчості».

Відповідно до характеристики ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у Кагарлицькому НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцей»

з першого класу. Характеризується позитивно. ОСОБА_4 має хороший фізичний та розумовий розвиток, має високий та достатній рівень навчальних досягнень, широкий кругозір та добре розвинуте логічне мислення. Програмний матеріал засвоює швидко. ОСОБА_9 активний у спілкуванні, товариський, ввічливий, з повагою ставиться до старших.

Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 28 лютого 2019 року дитина соматично здорова, щеплений відповідно до календаря щеплень.

ОСОБА_1 має постійне місце проживання; за місцем проживання компрометуючих матеріалів не має; працює офіційно (інженер у ТОВ «БК Євростандарт») з вільним графіком роботи, що дозволяє приділяти дитині достатньо часу та бути з дитиною щодня; за місцем роботи характеризується позитивно; має стабільний заробіток та дохід від домашнього господарства, які дозволяють йому забезпечувати повноцінний фізичний, духовний

і моральний розвиток сина; має молодий вік та є фізично здоровим чоловіком.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24 грудня

2019 року у справі № 368/1115/19 зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 .

Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відвідати курси психотерапії

з психологом кожний по п`ять курсів та одночасно п`ять курсів протягом двох місяців із дня набрання рішенням законної сили.

Встановлено такий порядок спілкування ОСОБА_2 із сином

ОСОБА_4 :

перша і третя субота місяця з 14:00 год до 14:00 год неділі, без присутності батька;

друга і четверта середа місяця з 16:00 год до 19:30 год без присутності батька;

в день народження сина, тобто 05 березня, з 09:00 год до 13:00 год без присутності батька;

перша частина канікул: один місяць літніх канікул та половина канікул

у зимовий період для сумісного відпочинку й оздоровлення сина, без присутності батька;

безперешкодне, необмежене спілкування з дитиною засобами телефонного та електронного засобів зв`язку, якими користується дитина,

з урахуванням розпорядку дня та зайнятості дитини.

Згідно з висновком Кагарлицької РДА Київської області про доцільність проживання малолітньої дитини з батьком від 18 червня 2020 року

№ 03-28-1057 орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 .

Допитаний у суді першої інстанції ОСОБА_4 зазначив, що проживає

з батьком і надалі хоче проживати разом з ним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Установлено, що сторони у справі проживають окремо.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_4 , якому на той час виповнилось 13 років, у судовому засіданні зазначив, що проживає

з батьком і надалі хоче проживати разом з ним.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися

з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного

з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних

і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або

у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального

і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно

з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону

і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо,

в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини

у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року «Хант проти України», заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини суди повинні крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, її думку тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь

у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з висновком від 18 червня 2020 року № 03-28-1057 Кагарлицька РДА Київської області вважала за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків

і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України

27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні

у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. При цьому під час розгляду справи було враховано якнайкращі інтереси дитини та її думку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи, наведені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, і їм надано належну правову оцінку.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв?язку з вищевикладеним Верховний Суд констатує, що аргументи, викладені в касаційній скарзі, є неприйнятними і такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов