Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.10.2018 року у справі №2-493/11

Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-493/11

провадження № 61-34064св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,

суб?єкт оскарження - державний виконавець Здолбунівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області,

заінтересована особа - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від

05 липня 2017 року у складі судді Кушніра О. Г. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів:

Ковальчук Н. М., Григоренка М. П., Боймиструка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду із скаргою на дії державного виконавця Здолбунівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

Скарга мотивована тим, що 15 березня 2012 року на виконання рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2011 року про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором видано виконавчий лист, який подано до Здолбунівського районного відділу ДВС для примусового виконання. Однак постановою державного виконавця Владімірової А. О. від 12 грудня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу через відсутність у боржника майна, за рахунок якого можна звернути стягнення. Такі дії державного виконавця є незаконними, оскільки у порушення вимог статей 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження» не виконано усіх передбачених законом дій, що призвело до порушення прав стягувача.

За таких обставин, ПАТ «Родовід Банк» просило суд визнати незаконними дії державного виконавця Здолбунівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_8 по виконавчому провадженню

№ 49182921 при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 12 грудня 2016 року та скасувати вказану постанову.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 липня 2017 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем були здійснені всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» для виконання рішення суду, а також врахував, що скаржником не було наведено доказів на підтвердження доводів, наведених у скарзі.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» відхилено.

Ухвалу Здолбунівськгог8о районного суду Рівненської області від 05 липня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк», суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

01 вересня 2017 року ПАТ «Родовід Банк» через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 липня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня

2017 року та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем не було вжито всіх заходів передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статті 383 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанціях) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із статтею 124 Конституції України (в редакції чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій) та статтею 14 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій), судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 жовтня 2015 року відділом ДВС Здолбунівського РУЮ Рівненської області відкрито виконавче провадження № 49182921 на виконання виконавчого листа, виданого

15 березня 2012 року Здолбунівським районним судом Рівненської області стягувачу АТ «Родовід Банк», на підставі рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2011 року, що набрало законної сили 24 лютого 2012 року, яким позовні вимоги прокурора Здолбунівського району Рівненської області в інтересах АТ «Родовід Банк» задоволено та стягнуто зі ОСОБА_4 на користь банку борг в сумі 44 480,72 грн.

В процесі здійснення виконавчих дій державним виконавцем

ОСОБА_8 направлено запити до реєструючих органів щодо виявлення майна, яке належить боржнику, а саме: 25 січня 2016 року та

18 жовтня 2016 року з метою встановлення майнового стану боржника і сформовано електронні запити до органів Пенсійного фонду України та податкової інспекції, за інформацією яких боржник відкритих рахунків в установах банків немає, в трудових відносинах він не перебуває та пенсію не отримує.

15 березня 2016 року та 30 березня 2016 року державним виконавцем подавалися запити до Територіального сервісного центру МВС України у Рівненській області та Державної інспекції сільського господарства у Рівненській області, за повідомленням яких сільськогосподарська техніка чи транспортні засоби за боржником не зареєстровані.

15 березня 2016 року державним виконавцем сформовано інформаційну довідку з ЄДРРП та 20 жовтня 2016 року - витяг з ЄДР МВС України, згідно яких належного боржнику на праві власності нерухомого майна не виявлено та транспортні засоби не зареєстровані, а виявити будь-яке майно за місцем проживання боржника при виході на місце 04 квітня та 05 серпня 2016 року не виявилось можливим, про що складені відповідні акти.

Постановою державного виконавця Здолбунівського районного відділу ДВС Головного ТУЮ у Рівненській області ОСОБА_8 від 12 грудня

2016 року виконавчий документ у виконавчому провадженні № 49182921 повернуто стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 37, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»- за відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Суди попередніх інстанцій встановили, що дії державного виконавця відділу ДВС Здолбунівського районного відділу ДВС ОСОБА_8 по виконанню рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області 15 вересня

2011 року відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та жодним чином не порушує законних прав та інтересів стягувача, який відповідно до частини п?ятої статті 37 цього Закону не позбавлений права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12Закону України «Про виконавче провадження». Тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги є обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвали - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і підстав для скасування ухвал немає.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 липня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня

2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська