Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №510/5526/12

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа №510/5526/12

провадження № 61-11493св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., КурилоВ.П.,

учасники справи:

позивач - військова частина 1474 Державної прикордонної служби України,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа: орган опіки і піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року в складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Кравця Ю. І., Фальчука В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року військова частина 1474 Державної прикордонної служби України (далі - ВЧ 1474) звернулася до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про виселення із жилого приміщення.

В обґрунтування позовних вимог указувала, що на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 14 червня 2004 року № 718 ОСОБА_7 та її дочці ОСОБА_5 29 листопада 2004 року видано ордер № 67 на право вселення у квартиру АДРЕСА_2 (далі - спірна квартира). Зазначена квартира знаходиться в оперативному управлінні ВЧ 1474.

25 квітня 2008 року ОСОБА_8 видано ордер на сім'ю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_8, дружину ОСОБА_4, ОСОБА_5

Посилаючись на те, що відповідачі поліпшили свої житлові умови та з 2008 року не проживали у спірній квартирі, договір найму попереднього жилого приміщення відповідно до статті 107 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) вважається розірваним.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів, що відповідачі не проживають у спірному жилому приміщенні, а тому відсутні підстави вважати, що вони втратили право користування ним на підставі частини другої статті 107 ЖК УРСР.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_2. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як члени сім'ї наймача вселилась у нове житло, надане чоловіку ОСОБА_4, попередній договір найму спірного жилого приміщення вважається розірваним на підставі частини другої статті 107 ЖК УРСР.

У червні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив, чи мають відповідачі можливість користуватися службовим жилим приміщенням, наданим чоловіку ОСОБА_4, ураховуючи, що відповідач розірвала шлюб з ним, не врахував, що відповідачі проживають у спірному жилому приміщенні, сплачують комунальні послуги та утримують його у належному стані; не застосував до спірних правовідносин статтю 109 ЖК УРСР, яка регулює порядок виселення із займаного житлового приміщення і не передбачає виселення без надання іншого жилого приміщення; не звернув увагу на те, що в спірному жилому приміщенні проживають неповнолітні члени сім'ї військовослужбовця, що виключає їх виселення без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

08 серпня 2016 року від ВЧ 1474 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 лютого 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_7 проживала за адресою: АДРЕСА_3 і 26 січня 2000 року зареєструвала місце проживання у цьому жилому приміщенні.

29 листопада 2004 року ОСОБА_7 як військовослужбовцю на склад сім'ї з двох осіб разом із дочкою ОСОБА_5 надано ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_2.

Проживання у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_4 разом із дочкою ОСОБА_5 не реєструвала.

28 квітня 2007 року ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_8, у зв'язку з чим її прізвище змінено на «ОСОБА_7». Від шлюбу народилась донька ОСОБА_6

25 квітня 2008 року ОСОБА_8 на сім'ю з трьох осіб - його, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видано ордер на вселення в службове жиле приміщення за адресою АДРЕСА_1.

15 травня 2008 року ОСОБА_4 зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_1.

За змістом частини другої статті 107 ЖК УРСР у випадку вибуття наймача жилого приміщення або члена його сім'ї з жилого приміщення на постійне проживання в інший населений пункт або в інше приміщення він втрачає право на те приміщення, з якого вибув.

Установивши, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у 2008 році вибули зі спірної квартири на постійне місце проживання в інше жиле приміщення в цьому ж населеному пункті, право на користування яким зберігають і неодноразово в установленому законом порядку вирішували питання користування ним, а саме про виключення квартири з числа службових та надання її у постійне користування, - апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що їхнє право на користування приміщенням квартири, з якого вони вибули, припинилося. За таких обставин сам по собі факт проживання ОСОБА_4 разом із дітьми у спірній квартирі на момент ухвалення рішення не дає підстав для висновку про поновлення її права на користування цією квартирою.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до викладення обставин справи, встановлених судом, та переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Встановлені судом обставини справи про те, що позивач вибула зі спірного жилого приміщення на постійне проживання в інше жиле приміщення, мають вирішальне значення і доводами касаційної скарги не спростовуються.

Оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

В.П. Курило