Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 383/85/17

провадження № 61-5799св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ніка»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ніка» на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2018 року у складі судді Адаменко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Єгорова С. М., Мурашко С. І., у справі за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ніка» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору оренди землі поновленим.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ніка» (далі - СТОВ «Агрофірма «Ніка») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання поновленим, строком на п`ять років, договір оренди землі, розташованої на території Бобринецької міської ради, загальною площею 05,05 га, кадастровий № 3520810100:02:000:0719, укладений 17 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Агрофірма «Ніка».

В обґрунтування вимоги, зазначав, що 17 квітня 2011 року між СТОВ «Агрофірма «Ніка» та ОСОБА_1 (власником землі) укладено договір оренди землі. Згідно умов якого, в оренду строком на п`ять років передано земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бобринецької міської ради, площею 05,05 га, кадастровий № 3520810100:02:000:0719, з сплатою орендної плати 3% від грошової оцінки землі.

Протягом строку дії оренди умови договору виконувались належним чином, орендна плата сплачувалась своєчасно та в повному обсязі, претензій орендодавець не мав.

За місяць до закінчення дії правочину, СТОВ «Агрофірма «Ніка», повідомило відповідача про намір продовжити орендні відносини, на що отримало згоду.

28 березня 2016 року між сторонами укладена додаткова угода, якою дію договору оренди продовжено на десять років.

Після чого, орендар обробив земельну ділянку, зібрав з неї врожай, сплатив 23 серпня 2016 року відповідачу орендну плату за 2016 рік та підготував землю до весняних польових робіт на 2017 рік.

Протягом місяця після закінчення дії договору, листа-повідомлення від орендодавця про заперечення у його поновленні, не отримував. Правочин згідно положень частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» вважається поновленим на той самий строк.

Проте, незважаючи на належне виконання умов договору, ОСОБА_1 подав до Бобринецького районного суду Кіровоградської області позов про визнання додаткової угоди недійсною, зазначаючи, що її не підписував, не мав волевиявлення.

Ухвалами Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2018 року в задоволенні заяви представника позивача про збільшення позовних вимог та залучення до участі у розгляді справи в якості співвідповідача ОСОБА_2 - відмовлено.

ОСОБА_2 залучено до участі у розгляді справи, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 лютого 2019 року, відмовлено в задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що у листопаді 2016 року орендодавець подав позов до СТОВ «Агрофірма «Ніка» про визнання додаткової угоди від 28 березня 2016 року до договору оренди землі недійсною, яка передбачала продовження строку дії договору. Процедура поновлення, передбачена договором та положенням частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», позивачем не виконана, а заперечення власника землі на продовження дії зобов`язання виказані шляхом звернення до суду протягом місяця після закінчення дії договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, СТОВ «Агрофірма «Ніка», посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Бобринецького районного суду Кіровоградської області.

02 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.

02 жовтня 2019 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не повно з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи, безпідставно відмовив в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідачем у справі ОСОБА_2 , не врахувавши при цьому змін обставин спору та змін у цивільно-процесуальному законодавстві. Заявник вказує, що умови договору орендарем виконувались належним чином, орендна плата сплачувалась своєчасно та в повному обсязі, претензій сторони не мали. За місяць до закінчення строку дії договору, позивач повідомив відповідача про намір продовжити його дію, на що отримав згоду, 28 березня 2016 року між сторонами укладена додаткова угода, якою дію договору продовжено на десять років. Після чого, орендар обробив земельну ділянку, зібрав з неї врожай та сплатив 23 серпня 2016 року відповідачу орендну плату за 2016 рік. Після збору врожаю, позивач підготував земельну ділянку до польових робіт на 2017 рік. Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2018 року додаткову угоду від 28 березня 2016 року визнано недійсною. Крім того, 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 уклав новий договір оренди землі із ОСОБА_2 . Тим самим порушив право СТОВ «Агрофірма Ніка» на поновлення договору оренди землі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії КР № 095622, є власником земельної ділянки площею 5,05 га, розташованої на території Бобринецької міської ради, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 7).

17 квітня 2011 року між СТОВ «Агрофірма «Ніка» в особі директора Бардиша Валерія Пилиповича (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строком на п`ять років, який зареєстрований 08 листопада 2011 року у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі, про що у державному реєстрі земель вчинено запис за № 332081014000845 (а. с. 8).

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 договору).

За умовами зобов`язання, після закінчення строку дії договору орендар має право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).

Земельну ділянку в оренду передано за актом про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 17 квітня 2011 року (а. с.10).

28 березня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду про зміну умов договору оренди землі від 17 квітня 2011 року, якою продовжено термін дії правочину на десять років. Додаткова угода зареєстрована державним реєстратором Бобринецької районної державної адміністрації Кіровоградської області 11 травня 2016 року, номер запису про інше речове право 14542147 (а. с. 11 - 13).

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання додаткової угоди недійсною. Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 липня 2018 року, визнано недійсною додаткову угоду від 28 березня 2016 року до договору оренди землі, укладеного 17 квітня 2011 року між власником та СТОВ «Агрофірма «Ніка», з підстав того, що додаткову угоду орендодавець не підписував (а. с.43 - 44).

0 1 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди спірної земельної ділянки, строком на 10 років, державну реєстрацію проведено 01 серпня 2018 року (а. с.71 - 74).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частини перша та друга статті 792 ЦК України). Це положення кореспондує статті 13 Закону України «Про оренду землі».

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Істотною умовою договору оренди землі є строк дії договору оренди (статті 14, 15 Закону України «Про оренду землі»).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів, встановлюються законом (частини перша та друга статті 210 ЦК України).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частини друга та третя статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частини восьма та дев`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина перша статті 34 Закону України «Про оренду землі»).

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою - п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Платою Верховного Суду України від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) та Верховним Судом у справі № 312/293/17 (провадження № 61-48968св18).

В матеріалах справи відсутні докази, що СТОВ «Агрофірма «Ніка», в обумовлений в договорі строк, письмово повідомило орендодавця про намір продовжити дію правочину. Укладена додаткова угода від 28 березня 2016 року, якою продовжена оренда землі, не може свідчити про дотримання процедури повідомлення орендодавця, оскільки встановлено, що рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 липня 2018 року, визнано недійсною додаткову угоду від 28 березня 2016 року до договору оренди землі, укладеного 17 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Агрофірма «Ніка», з підстав того, що додаткову угоду орендодавець не підписував, а тому ОСОБА_1 подавши у листопаді 2016 року позов про визнання додаткової угоди від 28 березня 2016 року до договору оренди землі недійсною висловлено своє заперечення у поновленні договору оренди з позивачем.

Отже, об`єктивними та беззаперечними доказами підтверджено, що ОСОБА_1 скориставшись своїм правом, у визначений законом строк, висловив свої заперечення у поновленні дії правочину і застосував заходи для повернення земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні зави про збільшення позовних вимог та залучення ОСОБА_2 в якості співвідповідача у справі, не впливають на правильний висновок суду.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ніка» залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко