Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №208/9772/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 208/9772/14

провадження № 61-16995св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року, ухвалене у складі судді Дячкова С. В., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Осіяна О. М., Прозорової М. Л., Повєткіна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначило, що 17 грудня 2010 року ОСОБА_2 стала клієнтом банка, звернувшись із анкетою-заявою про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, та отримала кредитну карту «Універсальна».

Підписанням анкети-заяви відповідач засвідчила свою згоду на те, що ця анкета разом із Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами банка складає між нею і банком договір про надання банківських послуг.

У подальшому відповідач неодноразово зверталася до АТ КБ «ПриватБанк» щодо переоформлення кредитної карти і 5 липня 2013 року їй видано кредитну карту «Gold» з кредитним лімітом 19 600 гривень (з можливістю його збільшення чи зменшення за рішенням банка) і сплатою 27,6% річних за користування кредитом.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не виконує зобов`язання з погашення кредитної заборгованості і станом на 30 вересня 2014 року має заборгованість у розмірі 30 835,14 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 20 998,70 гривень, заборгованість за процентами - 7 364,54 гривень, заборгованість за комісією - 527,37 гривень та штрафи - 500 гривень (фіксована частина) і 1 444,53 гривень (процентна складова).

За таких обставин АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 30 835,14 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 30 835,14 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 998,70 гривень, заборгованість за процентами - 7 364,54 гривень, заборгованість за комісією - 527,37 гривень та штрафи - 500 гривень (фіксована частина) і 1 444,53 гривень (процентна складова), а також 308,35 гривень судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту існування між сторонами договірних зобов`язань і порушення ОСОБА_2 обов`язку з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі, зазначеному банком у розрахунку.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності у відповідача кредитної заборгованості у зазначеному банком розмірі, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що не укладала з банком кредитний договір у розумінні статей 626, 638 ЦК України і згоди щодо усіх істотних умов договору, на які позивач посилається в обґрунтування вимог позову, вони не досягли.

Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно прийняли як доказ вчинений банком розрахунок заборгованості, так як він недеталізований і не містить обґрунтування зазначених у ньому сум.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року до закінчення його перегляду у касаційного порядку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 грудня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, у якій зазначила свою згоду на те, що ця анкета разом із Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами банка складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. На підставі цієї заяви відповідач отримала кредитну карту «Універсальна».

Протягом 2011-2013 років ОСОБА_2 неодноразово зверталася до АТ КБ «ПриватБанк» щодо зміни персональних даних і переоформлення кредитних карт.

5 липня 2013 року відповідачу оформлено кредитну карту «Gold» з кредитним лімітом 19 600 гривень і сплатою 27,6% річних за користування кредитом.

Також судами встановлено, що у подальшому АТ КБ «ПриватБанк» у визначеному Умовами і правилами надання банківських послуг порядку збільшив розмір кредитного ліміту за цією кредитною картою до 21 000 гривень.

Оцінивши поданий банком розрахунок заборгованості, суди встановили, що ОСОБА_2 не виконувала зобов`язання з погашення кредитної заборгованості і станом на 30 вересня 2014 року має заборгованість у розмірі 30 835,14 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 998,70 гривень, заборгованість за процентами - 7 364,54 гривень, заборгованість за комісією - 527,37 гривень та штрафи - 500 гривень (фіксована частина) і 1 444,53 гривень (процентна складова).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Встановивши з поданих сторонами доказів, що між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір і відповідач порушила його умови щодо своєчасного погашення кредитної заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 30 835,14 гривень, правильність нарахування якої ОСОБА_2 не спростувала.

Доводи заявника про те, що вона не укладала із банком договору у розумінні статей 626, 638 ЦК України і не досягала згоди щодо його істотних умов, на які позивач посилається в обґрунтування вимог позову, касаційний суд відхиляє.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (статті 628, 638 ЦК України).

Стаття 634 ЦК України передбачає можливість укладення договору приєднання. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах. Такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Заявник, звернувшись до АТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою від 17 грудня 2010 року, погодилася на те, що ця анкета-заява, Умови і правила надання банківських послуг та Тарифи банку разом складають договір про надання банківських послуг.

За своєю правовою природою такий договір є договором приєднання, який укладається шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому без можливості запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений ОСОБА_2 і АТ КБ «ПриватБанк» договір про надання банківських послуг не визнаний недійсним і його правомірність презюмується, тому твердження заявника про те, що даний договір не містить усіх істотних для кредитного договору умов, тобто зміст кредитного зобов`язання сторонами не узгоджений, є помилковими.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно прийняли як доказ вчинений банком розрахунок заборгованості, так як він недеталізований і не містить обґрунтування зазначених у ньому сум, є безпідставними.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обов`язок з доведення того, що здійснений АТ КБ «ПриватБанк» розрахунок заборгованості є неправильним, покладається на ОСОБА_2 , яка заперечує проти позову.

Заявник, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, жодних доказів на спростування здійсненого банком розрахунку не надала і, зазначаючи про його необґрунтованість, у чому це полягає не вказала.

Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення апеляційного суду

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик