Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.08.2019 року у справі №464/849/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 464/849/16

провадження № 61-13901св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 березня 2016 року, ухвалене у складі судді Чорної С. З., та рішення апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Левика Я. А., Бакуса В. Я., Гірник Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування у порядку регресу.

В обґрунтування позову зазначило, що згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/9247378) від 14 лютого 2013 року є страховиком цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 ; забезпеченим транспортним засобом за цим полісом є автомобіль марки ВАЗ-2104, номерний знак НОМЕР_1 .

22 серпня 2013 року на перехресті вул. Стрийської і вул. Луганської у м. Львові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю зазначеного автомобіля, яким керував відповідач, і автомобіля марки Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 18 вересня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, а саме у порушенні пункту 10.1 Правил дорожнього руху.

2 жовтня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» із заявою про виплату страхового відшкодування, яке, згідно із проведеним за заявою позивача експертним дослідженням, складає 2 342,05 гривень.

У вересні 2014 року вказана сума виплачена ОСОБА_2 .

Оскільки усупереч вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_1 у триденний строк не повідомив страховика своєї цивільно-правової відповідальності про дорожньо-транспортну пригоду, позивач у жовтні 2014 року звернувся до нього із регресною вимогою про сплату 2 342,05 гривень, яку відповідач не виконав.

За таких обставин просив стягнути з ОСОБА_1 у порядку регресу сплачене страхове відшкодування у сумі 2 342,05 гривень, три проценти річних у розмірі 92,20 гривень та інфляційні втрати у розмірі 1 263,95 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 березня 2016 року позов ПАТ «НАСК «Оранта» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «НАСК «Оранта» витрати, понесені у зв`язку з виплатою страхового відшкодування, три проценти річних і інфляційні втрати у загальному розмірі 3 698,20 гривень та судовий збір у розмірі 1 378 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що усупереч покладеним на нього Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкам ОСОБА_1 не повідомив страховика своєї цивільно-правової відповідальності про дорожньо-транспортну пригоду, що є підставою для подання до нього регресного позову на суму виплаченого страхового відшкодування. Оскільки право позивача на відшкодування у регресному порядку проведеної виплати виникло з дня її перерахування потерпілій особі, суд першої інстанції стягнув із ОСОБА_1 три проценти річних та інфляційні втрати за період з 30 вересня 2014 року і до дня подання позову.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2016 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 березня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних, інфляційних втрат і судового збору скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення.

Відмовлено ПАТ «НАСК «Оранта» у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «НАСК «Оранта» у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні позову, 872,54 гривень.

У іншій частині рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 березня 2016 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи у апеляційному суді.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сама лише виплата страхового відшкодування не зумовлює виникнення у страхувальника безумовного обов`язку відшкодувати цю суму страховику, тому немає підстав для висновку про невиконання відповідачем грошового зобов`язання і стягнення з нього передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань. Із висновками суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 страхового відшкодування у сумі 2 342,05 гривень у порядку регресу суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2016 ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 березня 2016 року і рішення апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що про дорожньо-транспортну пригоду повідомив страховика шляхом подання відповідної заяви уповноваженому представнику, проте тепер цей працівник факт отримання від нього заяви заперечує.

На думку заявника, суди не надали належної оцінки наявним у справі письмовим поясненням ОСОБА_3 , який є його братом і був присутній при поданні ним заяви до ПАТ «НАСК «Оранта».

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 3 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 21 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 серпня 2013 року на перехресті вул. Стрийської і вул. Луганської у м. Львові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки ВАЗ-2104, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , і автомобіля марки Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок події транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 18 вересня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, а саме у порушенні пункту 10.1 Правил дорожнього руху.

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована ПАТ «НАСК «Оранта» згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/9247378) від 14 лютого 2013 року.

Також судами встановлено, що 23 серпня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, а 2 жовтня 2013 року - із заявою про виплату страхового відшкодування.

Згідно з висновком експертного дослідження від 30 серпня 2013 року, проведеного за заявою ПАТ «НАСК «Оранта», майнова шкода, яка завдана автомобілю марки Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_2 , складає 2 342,05 гривень.

30 вересня 2014 року ПАТ «НАСК «Оранта» виплатила ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 2 342,05 гривень.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(частина перша статті 400 ЦПК України).

Стягуючи з ОСОБА_1 у регресному порядку страхове відшкодування у розмірі 2 342,05 гривень, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з невиконання відповідачем вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що свідчить про наявність правових підстав для покладення на нього обов`язку відшкодувати страховику проведену потерпілій особі страхову виплату.

Проте такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Закономпорядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Так, після виплати страхового відшкодування страховик має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, у разі, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Згідно з підпунктом 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про цю подію встановленого зразка, а також відомості про знаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Такий обов`язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Однак зазначені норми вказують на право страховика щодо подання регресного позову, а не необхідність безумовного стягнення сум у порядку регресу.

У разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач як винна у дорожньо-транспортній пригоді особа притягнений до адміністративної відповідальності і страховик сплатив страхове відшкодування, тоді сам по собі факт неповідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку не може братися за основу при ухваленні рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, адже регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних і спори з таких зобов`язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Верховним Судом України у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-2011цс16.

Обмеження набуття страховиком права зворотної вимоги (регресу) зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілій особі суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у даній справі факт настання страхового випадку сторони не заперечують; відповідач ОСОБА_1 притягнений до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху; обставини дорожньо-транспортної пригоди і обсяг завданої майнової шкоди підтверджуються результатами експертного дослідження, проведеного за заявою страховика, який повідомлений про подію постраждалою особою на наступний день - 23 серпня 2013 року.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача 2 342,05 гривень страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій не врахували, що передбачене статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право регресного позову має на меті забезпечення відшкодування страховику понесених ним необґрунтованих виплат, чого у цій справі не встановлено.

Оскільки у справі відсутні передумови для покладення на ОСОБА_1 відповідальності у виді відшкодування збитків, якими вважається сума необґрунтовано виплаченого страхового відшкодування, рішення судів першої і апеляційної інстанцій щодо стягнення цієї суми ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 березня 2016 року у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, і рішення апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2016 року та ухвалює нове рішення про відмову ПАТ «НАСК «Оранта» у позові.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги і ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 303,16 гривень і за подання касаційної скарги у розмірі 300 гривень, всього 603,16 гривень.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 березня 2016 року у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, і рішення апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування у порядку регресу відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 603,16 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик