Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.09.2018 року у справі №2-1740/2005

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 2-1740/2005

провадження № 61-44134св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Войнихівська сільська рада Лубенського району Полтавської області,

треті особи: Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Друга Лубенська державна нотаріальна контора,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року у складі судді Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Лубенське МБТІ»), ДругаЛубенська державна нотаріальна контора, про визнання права власності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 Державний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки спірний житловий будинок не зареєстрований в КП «Лубенське МБТІ». Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є лише вона, оскільки їх рідний син ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 13 років. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на спадкове майно - вищевказаний житловий будинок.

Заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 жовтня 2005 року у складі судді Гудкова С. В. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок та погосподарські будівлі, які розташовані по АДРЕСА_1

Судове рішення мотивоване тим, що рішенням Виконавчого комітету Войнихівської сільської ради від 25 липня 2005 року № 58 було вирішено оформити право власності на вищевказаний житловий будинок на ОСОБА_4 та рекомендовано КП «Лубенське МБТІ» підготувати документи про право власності на його ім'я. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є лише позивач, оскільки рідний син її та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 помер.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 жовтня 2005 року у вищевказаній справі.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з часу постановлення оскаржуваного судового рішення пройшло понад 13 років. ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 не звертався в передбачений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, не має правовстановлюючих документів (або належним чином завірених копій) на спадкове майно, а рішення місцевого суду не стосується його прав, свобод, інтересів та обов'язків, тому строк на апеляційне оскарження рішення суду є пропущеним та таким, що не підлягає поновленню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У вересні 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, зокрема для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що про рішення суду першої інстанції він дізнався 02 березня 2018 року після порушення слідчим Лубенського відділення поліції Головного управління національної поліції в Полтавській області кримінального провадження № 12018170240000273 за його заявою про шахрайство за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України. Ухвалене рішення стосується його прав та законних інтересів, оскільки він є спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_4 В установленому законом порядку він звертався до Другої Лубенської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

28 вересня 2018 року справа № 2-1740/2005 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 жовтня 2005 року позов ОСОБА_1 до Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: КП «Лубенське МБТІ», Друга Лубенська державна нотаріальна контора, про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок та погосподарські будівлі, розташовані по АДРЕСА_1

Частиною першою статті 292 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом (далі - ЦПК України 2004 року), та частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, 06 серпня 2018 року ОСОБА_3 як особа, що не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, посилаючись на те, що про його існування він дізнався 02 березня 2018 року від слідчого Лубенського відділення поліції Головного управління національної поліції в Полтавській області. Вказане судове рішення прямо стосується його прав і законних інтересів, оскільки він є спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).

Разом з тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

На час оскарження судового рішення місцевого суду процедура прийняття апеляційної скарги була врегульована, зокрема положеннями статті 358 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України, якою керувався апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу через 13 років після ухвалення рішення місцевим судом, в передбачений законом строк не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4, не має правовстановлюючих документів (або належним чином завірених копій) на спадкове майно, тому рішення місцевого суду не стосується його прав, свобод, інтересів та обов'язків.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам частин першої-третьої, п'ятої статті 263 ЦПК України, згідно з якими судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що після смерті батька він в установленому законом порядку звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_3 К не надано, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази прийняття ним спадщини у строк, визначений частиною другою статті 549 ЦК Української РСР.

Наявна в матеріалах справи постанова Другої Лубенської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 червня 2017 року не є доказом належного виконання ОСОБА_3 вимог статті 549 ЦК Української РСР, оскільки із заявою про прийняття спадщини він звернувся до нотаріальної контори через 17 років після смерті спадкодавця.

Посилання ОСОБА_3 К у касаційні скарзі на те, що про рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 жовтня 2005 року він дізнався після звернення із заявою до Лубенського відділу поліції Головного управління національної поліції в Полтавській області та порушення кримінального провадження від 02 березня 2018 року № 12018170240000273, є безпідставними, оскільки обставин, які перешкодили йому звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у строки, визначені законом, він не навів і доказів на їх підтвердження суду не надав.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов С.О.Погрібний Г.І.Усик