Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.01.2026 року у справі №137/1845/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року

м. Київ

справа № 137/1845/24

провадження № 61-14408св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Краснощокова Є. В., Крата В. І., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С., Сала Т. Б.

у цивільній справі

за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач)

до

відповідачки ОСОБА_2 (далі - відповідачка)

треті особи - Орган опіки та піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1

про встановлення факту самостійного виховання дитини та визначення місця проживання дитини,

ухвалив постанову про таке:

I. Вступ

1. У грудні 2024 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідачки, за участю третіх осіб, про встановлення факту самостійного виховання дитини та визначення місця проживання дитини.

2. Відповідачка проти позову заперечувала.

3. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю.

4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову повністю.

5. Позивач оскаржив постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду, яку навів у касаційній скарзі. Також зазначив, що висновки Верховного Суду у справі № 201/5972/22 не підлягають застосуванню у цій справі.

6. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований так:

- позивач перебував у шлюбі із відповідачкою;

- під час перебування у шлюбі у сторін народився малолітній син - ОСОБА_3 ;

- після розлучення з відповідачкою сторони проживають окремо, оскільки ОСОБА_2 виїхала за кордон, а позивач з сином проживають разом в селищі Літин;

- позивач опікується сином;

- враховуючи те, що син знаходяться на його одноособовому утриманні та він самостійно займається його вихованням, постала необхідність юридичної фіксації цього факту, з метою необхідності оформлення документів для соціальної допомоги на дитину, яку виховує лише один із батьків, та отримання відстрочки;

- позивач вказував, що відповідачка здійснює йому перешкоди у реалізації своїх батьківських прав щодо сина та маніпулює власними правами, посилаючись на те, що вивезе дитину за кордон;

- переїзд сина за кордон може негативно вплинути на фізичний та психологічний розвиток дитини, оскільки мати не зможе забезпечити повноцінне лікування сина, так як в Україні в будь-який час можливо звернутися за допомогою та пройти лікування, у зв`язку із тим, що закордоном передбачена страхова медицина і потрібно приділяти час для відвідування лікаря (реєстрація на прийом, оформлення страхових виплат, отримання рецептів та інше), слідкування за прийняттям ліків, та інше, що в міру своєї зайнятості мати не зможе виконати, оскільки у неї не було бажання знаходитись разом з своїм сином та виховувати його на постійні основі;

- відповідачка проживає за кордоном без стійких соціальних зв`язків, де немає постійного житла, роботи та громадянства країни перебування, що може показати дитині негативний приклад соціальної поведінки дорослого, чим сформує в неї неправильне уявлення про існуючі в суспільстві традиції та соціальні цінності;

- позивач вважав, що місце проживання дитини необхідно визначити за ним, оскільки він, на відміну від відповідачки, здатен забезпечити синові належні матеріально-побутові умови проживання та виховання, забезпечити його всім необхідним для навчання, лікування, намагається показувати правильний приклад, веде здоровий спосіб життя, не палить, не вживає алкоголь та наркотичні засоби, дбає про фізичний, духовний розвиток та здоров`я дитини. В свою чергу, стан здоров`я позивача задовільний, хронічних захворювань та протипоказань не має. Зазначав, що першочергово потрібно врахувати інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, враховуючи рішення органу опіки і піклування, яким визначено місце проживання дитини разом з батьком, а також створення останнім належних умов для проживання, виховання та матеріального забезпечення дитини.

8. Враховуючи викладене позивач просив суд:

- встановити факт того, що ОСОБА_1 самостійного виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає із ним та перебуває на повному його утриманні;

- визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком.

ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 06 червня 2025 року позов задоволено повністю.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує сина ОСОБА_3 , який проживає із ним та перебуває на повному його утриманні.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 .

10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з такого:

- встановити юридичний факт самостійного виховання сина суд першої інстанції навів мотиви про те, що позивач у інший спосіб не може довести вказаний факт і позивачем надано достатньо доказів для підтвердження такого факту та доведено мету його встановлення - оформлення допомоги та відстрочки від мобілізації;

- визначаючи місце проживання дитини разом із батьком, суд першої інстанції враховував, що позивач самостійно займається утриманням сина, має житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує сина усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про його фізичний розвиток, займається його лікуванням. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання сина разом з ним, чи негативно впливали на його виховання та розвиток.

IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

11. Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року апеляційну скаргу відповідачки задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову повністю.

12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з таких підстав:

- сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України (далі - СК) «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини;

- матеріали справи свідчать, що малолітній ОСОБА_3 , проживає разом із батьком, що сторонами не заперечується, однак вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні дитини;

- у договорі від 20 вересня 2024 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, встановлено порядок здійснення батьківських прав, за яким мати дитини - ОСОБА_2 має право брати участь у вихованні дитини, що підтверджує факт вирішення питання виховання дитини батьками спільно;

- при цьому, навіть за умови того, що мати не бере участі у забезпеченні дитини та не надає матеріальну допомогу сину, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина;

- виходячи з наведеного апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем;

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини із батьком апеляційний суд врахував, що ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи, мати не заперечувала щодо визначення місця проживання сина разом із батьком;

- між сторонами було укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, з якого вбачається, що сторони визначили місце проживання дитини разом із батьком;

- позивач не довів, що його права порушені;

- водночас, колегія суддів, приймаючи поданий відповідачем до апеляційного суду доказ вважала, що наданий відповідачем додатковий доказ, а саме нотаріально посвідчений договір, укладений між батьками малолітнього щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, за своєю правовою природою не є новим доказом та лише додатково підтверджує інформацію, викладену у висновку служби у справах дітей та сім`ї.

V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка її подала

13. У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

14. Касаційна скарга мотивована таким:

- апеляційний суд неправильно послався на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, в якому провадженні: окремому чи позовному, слід вирішувати вимоги про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини;

- вказана постанова не містить правового висновку про те, що вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини має бути обов`язково поєднана з вимогою про позбавлення батьківських прав чи про необхідність одному із батьків встановлювати спосіб участі у вихованні дитини;

- Верховний Суд у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 344/20811/24 досліджував аналогічну справу та прийшов до висновку про невірне застосування попередніми судами правової позиції від 11 вересня 2024 викладеній Верховними судом у справі № 201/5972/22. Як і у справі № 137/1845/24 апеляційний суд послався на таке рішення Верховного Суду, проте потрібно врахувати, що справа № 137/1845/24 розглядалась за правилами позовного провадження, а не окремого. Із цих підстав та з посиланням на статтю 411 ЦПК Верховний Суд скасував попередні рішення та повернув справу на новий розгляд;

- суд апеляційної інстанції всупереч позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, прийняв доказ поданий з пропущенням строку на його подання та без належного мотивування. Натомість суд розцінив його не як новий доказ, а доповнення інших, що є суперечливим. Такі дії суду є порушенням норм процесуального права, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Крім того, суд апеляційної інстанції із учасникам справи не досліджував цей доказ, позивач його не бачив у електронному суді, а його представника не добавили як учасника справи до електронного суду. Суд не встановлював, чи взагалі цей договір виконується, зміст договору взагалі не досліджувався.

VI. Рух справи у суді касаційної інстанції

15. 16 листопада 2025 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження.

17. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 23 грудня 2025 року.

18. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

VIІ. Фактичні обставини, встановлені судами

19. Сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим 06 травня 2023 року Вінницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.15).

20. 26 липня 2024 року рішенням Літинського районного суду Вінницької області у справі № 137/996/24 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05 жовтня 2022 року у Літинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районні Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис № 84 (а.с.19-20).

21. Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади, відмітки в паспорті громадянина України та довідки селищної ради, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-12, 21, 30).

22. Згідно із Витягом з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , (а.с.22).

23. Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї від 18 жовтня 2024 року, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Також зазначено, що комісія служби у справах дітей та сім`ї Літинчької селищної ради дійшла висновку, що батько одноособово виховує свого сина, мати жодної участі в житті дитини не приймає, кошти, які отримує на дитину, використовує на власні потреби. Батько забезпечує сина сам, а також допомагають його батьки (а.с.18).

24. З інформації від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_1 здійснила перетин державного кордону України: 27 вересня 2024 року в напрямку виїзд; 21 грудня 2024 року в напрямку в`їзд; 13 березня 2025 року в напрямку виїзд (а.с.32, 75).

25. Згідно із характеристикою Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 19 листопада 2024 року за №2190 ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується добре, скарг на нього до селищної ради не надходило (а.с.23).

26. Відповідно до виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 22 листопада 2024 року ОСОБА_1 за станом здоров`я соматично здоровий (а.с.24).

27. ОСОБА_1 за медичною допомогою лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався, що видно із довідок КНП «Літинська центральна районна лікарня Літинської селищної ради» від 12 вересня 2024 року та 27 грудня 2024 року (а.с.25, 26, 85).

28. Станом на 26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, що підтверджується Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» (а.с.28).

29. Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.29).

30. Відповідно до Висновку служби у справах дітей та сім`ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 № 694 від 10 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 проживає разом із малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Умови проживання відповідають нормам. Дитина забезпечена усім необхідним відповідно до свого віку та потреб. Стосунки між батьком та сином доброзичливі. Батько сам виховує та доглядає малолітнього сина. Крім того, між батьками 20 вересня 2024 року було укладено нотаріальний договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, в якому визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біля батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Служба у справах дітей та сім`ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біля батька ОСОБА_1 (а.с.102).

31. 16 жовтня 2024 року рішенням № 235 Літинська селищна рада Вінницького району Вінницької області вирішила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біля батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31).

32. 29 травня 2025 року листом № 279 Служба у справах дітей та сім`ї Літинської селищної ради повідомила, що працівниками служби спільно з дотичними структурами вчергове обстежено умови проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено, що дитина проживає та перебуває на утриманні свого батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають за адресою по АДРЕСА_1 . Дитина забезпечена усім необхідним відповідно до свого віку та потреб. Батько належним чином займається вихованням свого сина. Жодного разу, під час обстеження умов проживання матері вдома не було. Вважають за доцільне визначити місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біля батька ОСОБА_1 (а.с.114).

33. Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він є сусідом позивача та часто бачить батька з сином. Матері він вже не бачив близько року, йому відомо, що вона за кордоном. Підтвердив, що батько одноособово займається вихованням сина. В свою чергу, дитина завжди доглянута та охайна, у них з батьком гарні стосунки. Він бачив, що у квартирі ОСОБА_1 створені гарні умови для проживання.

34. Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції повідомив, що є знайомим позивача, його сусідом та йому відомо, що батько самотужки займається вихованням та доглядом за сином, зокрема, забезпечує лікування, харчування, одяг та водить до садочку. В квартирі ОСОБА_1 має гарний ремонт та всі умови проживання. Позивач веде правильний спосіб життя та не має шкідливих звичок. Зазначив, що матері дитини він давненько не бачив, вона знаходиться за кордоном.

35. Також 24 липня 2025 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, укладеного 20 вересня 2024 року між батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_1 та ОСОБА_2

VIІІ. Позиція Верховного Суду

36. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.

Характер спірних правовідносин

37. Звертаючись за захистом своїх прав позивач заявив вимоги про (див. пункт 8):

- встановлення факту самостійного виховання сина, який проживає із позивачем та перебуває на повному його утриманні;

- визначення місця проживання сина разом із батьком.

38. Верховний Суд наголошує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

39. Регулювання сімейних відносин здійснюється СК з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статі 2 СК).

40. Верховний Суд підкреслює, що стаття 160 СК закріплює право батьків на визначення місця проживання дитини, що може бути реалізовано за згодою батьків.

41. В свою чергу статтею 161 СК врегульовує особливості вирішення спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, що відбувається у випадкуякщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина. Такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

42. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що в умовах війни при вирішенні сімейних спорів поширеним є заявлення вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини, що в переважній частині випадків пов`язано із питаннями мобілізації. На цьому наголосив і позивач в позовній заяві (див. пункт 7).

43. При вирішенні цього спору не досліджується питання наявності підстав для виплати соціальної допомоги на дитину, яку виховує лише один із батьків та отримання відстрочки від військової служби, а враховується мета регулювання сімейних відносин (див. пункт 39).

44. Нижче Верховний Суд наводить мотиви щодо правильності вирішення спору по кожній позовній вимозі.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання сина

45. Заявляючи вимогу про встановлення факту самостійного виховання сина позивач послався на те, що постала необхідність юридичної фіксації цього факту, з метою необхідності оформлення документів для соціальної допомоги на дитину, яку виховує лише один із батьків, та отримання відстрочки (див. пункт 7).

46. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23).

47. У цій справі Верховний Суд наголошує, що сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (див. пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23).

48. Далі цей суд підкреслює, що відповідно до статті 15 СК сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

49. У частині четвертій статті 15 СК визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

50. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК).

51. Оскільки в СК чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

52. СК не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

53. Частиною першою статті 152 СК встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

54. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

55. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

56. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

57. Суд апеляційної інстанції застосував саме такий підхід, який відповідає позиції Верховного Суду, яка викладена у згадуваній вище постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23.

58. З цих самих мотивів у своїй практиці Верховний Суд визнавав необґрунтованими доводи касаційних скарг щодо відмов у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання позивачем дітей (див., наприклад, ухвали Верховного Суду про відмову у відкриті касаційного провадження від 02 липня 2025 року у справі № 199/4800/24, від 28 листопада 2025 року у справі № 760/2822/25).

59. Також апеляційним судом правильно враховано, що сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини (див. пункт 47).

60. Крім того апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що у договорі, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, встановлено порядок здійснення батьківських прав, за яким мати дитини - ОСОБА_2 має право брати участь у вихованні дитини, що підтверджує факт вирішення питання виховання дитини батьками спільно.

61. Верховний Суд вважає, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 344/20811/24 (див. пункт 14) з таких підстав.

У справі № 344/20811/24 відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання неповнолітніх дітей суди виходили із того, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дітей є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав.

А касаційний суд виснував, що суди не надали належної правової оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження своїх вимог, не встановили дійсних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, по суті спір не вирішили та дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову лише з тих підстав, що мати дітей не позбавлена батьківських прав.

На відміну від справи № 344/20811/24 у цій справі апеляційний суд надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності. Зокрема, апеляційний суд проаналізував ситуацію щодо наявності підстав для встановлення факту самостійного виховання та визначення місця проживання дитини в цілому. Враховуючи встановлення обставин про вирішення питання щодо виховання дитини батьками спільно відмовив в задоволенні вимоги про встановлення відповідного факту.

62. Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно послався на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (див. пункт 14), оскільки встановлені апеляційним судом обставини та застосовані норми права відповідають наведеній вище практиці Верховного Суду (див. пункти 57-58).

63. Таким чином апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання сина.

Щодо вимоги про визначення місця проживання сина разом із батьком

64. Відмовляючи в задоволені вказаної позовної вимоги апеляційний суд зазначив, що позивач не довів, що його права порушені (див. пункт 12).

65. Верховний Суд погоджується з такими висновками.

66. Касаційний суд звертає увагу на те, що кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК).

67. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

68. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

69. Проте встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 361/978/22).

70. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (пункт 45 постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 760/27983/19).

71. Далі Верховний Суд наголошує, що згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

72. Цей суд повторює, що стаття 160 СК закріплює право батьків на визначення місця проживання дитини, що може бути реалізовано за згодою батьків. В свою чергу статтею 161 СК врегульовує особливості вирішення спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, що відбувається у випадку якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина. Такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (див. пункти 40-41).

73. У цій справі судами встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , проживає разом з батьком (див. пункт 21).

74. При цьому, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи, мати не заперечувала щодо визначення місця проживання сина разом із батьком.

75. Апеляційним судом правильно враховано, що між сторонами було укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, з якого вбачається, що сторони визначили місце проживання дитини разом із батьком (див. пункти 30, 35).

76. Такі дії сторін узгоджуються з положеннями статті стаття 160 СК, яка закріплює право батьків на визначення місця проживання дитини за згодою батьків (див. пункти 40, 72).

77. Верховний Суд звертає увагу, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина фактично проживала на підставі спільної домовленості із матір`ю (див. пункт 74) і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала і не вимагає зміни місця проживання дочки.

78. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені його права.

79. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 212/6085/24.

80. Сталою є і практика Верховного Суду у правовідносинах, коли мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, наявні підстави для відмови у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються (див. постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 189/1176/24).

81. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції всупереч позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, прийняв доказ поданий з пропущенням строку на його подання та без належного мотивування (див. пункт 14) з огляду на таке.

Частина третя статі 367 ЦПК допускає прийняття доказів апеляційним судом у виняткових випадках.

У своїй постанові апеляційний суд навів належну мотивацію щодо прийняття відповідного доказу (див. пункт 12).

Як встановлено апеляційним судом в матеріалах справи міститься Висновок служби у справах дітей та сім`ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини № 694 від 10 жовтня 2024 року (див. пункт 30), в якому повідомлено про те, що між батьками 20 вересня 2024 року було укладено нотаріальний договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини.

Отже апеляційний суд правильно вважав, що наданий відповідачем додатковий доказ, а саме нотаріально посвідчений договір, укладений між батьками малолітнього, щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини (див. пункт 35), за своєю правовою природою не є новим доказом та лише додатково підтверджує інформацію, викладену у висновку служби у справах дітей та сім`ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини (див. пункт 30).

У спірних правовідносинах позивач був обізнаний про цей доказ і тому існували врівноважуючі фактори, оскільки під час провадження йому було надано повну можливість викласти власну версію подій, поставити під сумнів достовірність доказів протилежної сторони.

Отже дії апеляційного суду не суперечать вказаним позивачем висновкам Верховного Суду, він не був обмежений в можливостях викласти свою позицію, що відповідає гарантіям права на справедливий суд.

ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права.

83. Незгода позивача із судовим рішенням апеляційного суду, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

84. Апеляційний суд належним чином з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив справу.

85. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.

86. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 401 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:П. І. Пархоменко Є. В. Краснощоков В. І. Крат