Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.01.2022 року у справі №509/3178/20
Ухвала КЦС ВП від 13.09.2021 року у справі №509/3178/20

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 509/3178/20

провадження № 61-15016 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Овідіопольського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ротар Юрій Валерійович,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 березня 2021 року у складі судді Гандзія Д. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання дій неправомірними та скасування постанов старшого державного виконавця Овідіопольського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ротара Ю. В.

Скарга мотивована тим, що в Овідіопольському районному відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист № 2-710/2002, виданий 19 грудня 2007 року Овідіопольським районним судом Одеської області, про стягнення з нього, як боржника, на користь ОСОБА_2, як стягувача, аліментів на утримання доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки усіх видів його місячного заробітку, але не менше 1/2 частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян, щомісячно, починаючи з 29 липня 2002 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2, а 26 червня 2012 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

Державним виконавцем не повідомлено його про відкриття вищевказаного виконавчого провадження, тому у державного виконавця були відсутні правові підстави для вчинення інших виконавчих дій, у тому числі накладення арештів, чи інших заборон.

Проте державним виконавцем було винесено постанови: про арешт майна боржника, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 28 лютого 2018 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 28 березня 2019 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 09 квітня 2019 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 09 квітня 2019 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 09 квітня 2019 року. Крім того, державним виконавцем протиправно винесено постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27 березня 2020 року, про арешт коштів боржника від 27 березня 2020 року, про арешт майна боржника від 27 березня 2020 року, про розшук майна боржника від 27 березня 2020 року та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 22 червня 2020 року.

Він у добровільному порядку частково сплачував аліменти, регулярно надсилав стягувачу грошові кошти на її карткові рахунки, відкриті в акціонерному товаристві "ПриватБанк".

Лише 25 червня 2020 року він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження і виявив відсутність доказів отримання ним, як боржником, копії постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, вищевказаними протиправними діями державного виконавця порушено його права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними та скасувати постанови старшого державного виконавця Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса): від 28 лютого 2018 року про арешт майна боржника, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 28 березня 2019 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 09 квітня 2019 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 09 квітня 2019 року, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 09 квітня 2019 року; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27 березня 2020 року; про арешт коштів боржника від 27 березня 2020 року; про арешт майна боржника від 27 березня 2020 року; про розшук майна боржника від 27 березня 2020 року та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 22 червня 2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 березня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено підстави для скасування оскаржуваних постанов державного виконавця, оскільки державним виконавцем відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" було відкрито виконавче провадження за виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню і строк пред'явлення якого відповідав вимогам статті 12 Закону України "Про виконавче провадження". Тобто державним виконавцем здійснено усі можливі дії щодо неупередженого, своєчасного та фактичного виконання судового рішення, що відповідає вимогам статті 19 Конституції України. Усі оскаржувані його рішення та дії, як суб'єкта владних повноважень, вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з довідкою Головного управління статистики Одеської області від 17 грудня 2020 року середньомісячна заробітна плата в Овідіопольському районі Одеської області за 2002-2020 роки становила від 2 684 грн до 9 731 грн, виходячи з якої державним виконавцем було зроблено розрахунок заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів, яка станом на 01 лютого 2021 року складає 70 734,55 грн, з яким погодився районний суд. ОСОБА_1 заборгованість по аліментам у добровільному порядку не погашена.

Відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 згідно з вимогами частини 5 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження, державного виконавця про іншу адресу свого місця свого проживання, ніж та, що зазначена у виконавчому листі, куди й надсилалися повідомлення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскаржувані постанови державного виконавця про застосування обмежень до боржника є правомірними, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростовано.

З січня 2013 року ОСОБА_1 знав про існування виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/2002, виданого 19 грудня 2007 року Овідіопольським районним судом Одеської області, що підтверджується актом державного виконавця від 17 січня 2013 року, який підписано заявником, та пояснювальною запискою ОСОБА_1 від 17 січня 2013 року. З урахуванням обізнаності про наявність виконавчого провадження ОСОБА_1 не вчиняв дій, передбачених положеннями статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", а саме письмово не повідомив державного виконавця про самостійне виконання рішення суду, не надав відомості про місце роботи, а тому заборгованість по аліментам була визначена із середньої заробітної плати для відповідної місцевості.

Доводи заявника про відсутність підтвердження щодо належного його повідомлення про початок виконавчого провадження не заслуговують на увагу, оскільки вказане не стосується предмету цієї справи, а також ОСОБА_1 при зверненні до суду не оскаржує постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 26 червня 2012 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 509/3178/20 з Овідіопольського районного суду Одеської області.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що заявнику не було повідомлено державним виконавцем про відкриття виконавчого провадження, чим порушено його права, оскільки він не знав про необхідність сплати аліментів через виконавчу службу, проте ОСОБА_1 сплачував грошові кошти безпосередньо на картку ОСОБА_2, як стягувача.

Таким чином, оскаржувані постанови державного виконавця, у тому числі про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника є передчасними, унаслідок чого підлягають скасуванню, так як винесені з порушенням прав заявника. Зазначає, що дійсно не оскаржував постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, так як не згодний з наступними діями та рішеннями державного виконавця.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

В Овідіопольському районному відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист № 2-710/2002, виданий 19 грудня 2007 року Овідіопольським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_1, як боржника, на користь ОСОБА_2, як стягувача, аліментів на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки усіх видів його місячного заробітку, але не менше 1/2 частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян, щомісячно, починаючи з 29 липня 2002 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

26 червня 2012 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/2002, виданого 19 грудня 2007 року Овідіопольським районним судом Одеської області.

01 серпня 2012 року державним виконавцем направлено запити до Управління пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області про те, чи отримує боржник пенсію, відділу Держгеокадастру в Овідіопольському районі щодо наявності майна належного боржнику, адресно-довідкового бюро в Одеській області щодо місця проживання боржника, Овідіопольського районного центру занятості щодо місця працевлаштування боржника, комунального підприємства "Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації" щодо наявності рухомого майна належного боржнику, відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Іллічівськ та Овідіопольського району Одеської області щодо належних боржнику автотранспортних засобів (а. с. 44 зворот).

20 серпня 2012 року державному виконавцю надійшла відповідь Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про відсутність транспортних засобів належних боржнику (а. с. 45).

03 вересня 2012 року державним виконавцем направлено запит до адресно-довідкового бюро в Одеській області щодо адреси мешкання ОСОБА_1 25 вересня 2012 року на вказаний запит надійшла відповідь, згідно з якою ОСОБА_1 за обліками адресно-довідкової картотеки Овідіопольського районного сектору головного управління державної міграційної служби України в Одеській області не значиться (а. с. 46).

07 вересня 2012 року державний виконавець отримав відповідь управління пенсійного фонду України в Овідіопольському районі Одеської області про те, що ОСОБА_1 в управлінні пенсійного фонду України пенсію не отримує, не є платником внесків, не перебуває на обліку, як фізична особа-підприємець та надати інформацію щодо місця роботи на мають можливості через відсутність у постанові державного виконавця номеру облікової картки застрахованої особи (а. с. 46 зворот).

13 вересня 2012 року Овідіопольський районний центр зайнятості Одеської області надав довідку про те, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Овідіопольському районному центру зайнятості Одеської області (а. с. 47).

14 вересня 2012 року державному виконавцю надійшла відповідь комунального підприємства "Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації" про відсутність нерухомого майна на території Овідіопольського району Одеської області належного боржнику (а. с. 47).

25 жовтня 2012 року державному виконавцю надійшла відповідь головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про відсутність транспортних засобів належних ОСОБА_1 (а. с. 45).

19 грудня 2012 року державним виконавцем рекомендованим листом направлений виклик-попередження ОСОБА_1, як боржнику, за адресою вказаною у виконавчому листі (а. с. 48 зворот, 49 зворот).

14 січня 2013 року державним виконавцем до Овідіопольського районного відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ України направлено постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ до проведення виконавчих дій у вигляді примусового приводу боржника - ОСОБА_1 до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а. с. 56).

17 січня 2013 року ОСОБА_1 з'явився до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що складено відповідний акт державного виконавця (а. с. 50).

27 квітня 2015 року державному виконавцю надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про притягнення до кримінальної відповідальності у зв'язку зі злісним ухилення боржника від сплати аліментів (а. с. 51).

05 травня 2015 року ОСОБА_1 направлено виклик-попередження, проте боржник з невідомих причин до районного відділу державної виконавчої служби не з'явився (а. с. 53,55).

14 травня 2015 року державним виконавцем направлено запит до відділу адресно-довідкової роботи головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо місця реєстрації боржника (а. с. 51 зворот).

02 червня 2015 року державним виконавцем до Овідіопольського районного відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області направлено подання про притягнення до кримінальної відповідальності боржника.

28 лютого 2018 року державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника (а. с. 2).

28 лютого 2018 року державним виконавцем у зв'язку з тим, що за боржником наявна заборгованість понад шість місяців та керуючись статтею 71 Закону України "Про виконавче провадження" винесено вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, а також направлено вимогу державного виконавця з'явитись до відділу для складання протоколу про адміністративне правопорушення, які направлено на адресу боржника, що вказана у виконавчому документі (а. с. 3-6,53).

14 березня 2018 року державним виконавцем під час виїзду за адресою вказаною у виконавчому листі складено акт про відсутність боржника за зазначеною у виконавчому листі адресою (а. с. 52).

02 серпня 2018 року державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості боржника, яка складала 78 558,27 грн станом на 01 серпня 2018 року (а. с. 53 зворот).

02 серпня 2018 року державним виконавцем направлено запит до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Долина" щодо заробітної плати боржника, відповідь на запит не надійшла.

27 березня 2020 року державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника, постанова про розшук майна боржника, а саме транспортного засобу: "TOYOTA", номерний знак НОМЕР_1, VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 (а. с. 16,17).

27 березня 2020 року державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника у банківських установах - акціонерному товаристві "ПриватБанк" та акціонерному товаристві "Універсал Банк" з урахуванням заборгованості зі сплати аліментів, штрафу накладеного державним виконавцем, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у сумі 189 844,64 грн (а. с. 15).

Відповідно до розрахунку державного виконавця від 03 лютого 2021 року заборгованість ОСОБА_1, як боржника, станом на 01 лютого 2021 року становить - 70 734,55 грн з урахуванням ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 грудня 2020 року у справі № 509/5001/20, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірним та скасовано розрахунки державного виконавця заборгованості по аліментам від 19 вересня 2020 року та від 24 вересня 2020 року ВП № 33609534 (а. с. 93,155-157).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Основна мета виконавчого провадження - виконання судового рішення, яке у державі, що визнала верховенство права, не може залишатися невиконаним на шкоду одній із сторін, а держава повинна вжити усіх необхідних кроків, у межах своєї компетенції, для виконання остаточного рішення суду (рішення Європейського суду з прав людини від 05 липня 2012 року у справі "Глоба проти України").

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

У частині 2 статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частин 1 та 2 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Боржник зобов'язаний:повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено протиправності дій державного виконавця при винесенні оскаржуваних постанов про застосування обмежень до нього, як боржника, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що з січня 2013 року ОСОБА_1 знав про наявність виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-710/2002, виданого 19 грудня 2007 року Овідіопольським районним судом Одеської області, проте не вчиняв дії передбачені положеннями статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", письмово не повідомив державного виконавця про самостійне виконання рішення суду, не надав відомості про місце роботи, а тому заборгованість по аліментам була визначена із середньої заробітної плати для відповідної місцевості. Факт обізнаності ОСОБА_1 про зазначене виконавче провадження підтверджується актом державного виконавця від 17 січня 2013 року, який підписано заявником, відповідно до якого боржник з'явився до відділу державної виконавчої служби, ознайомився з заборгованістю по аліментам станом на 01 січня 2013 року і приніс квитанцію на суму 12 059,64 грн й зобов'язався виплачувати заборгованість (а. с. 50) та пояснювальною запискою ОСОБА_1 від 17 січня 2013 року, згідно з якою він ознайомився з заборгованістю по аліментам й зобов'язався виплачувати її (а. с. 50 зворот).

Наведене вище спростовує доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був обізнаний із виконавчим провадженням, ознайомлюючись з яким (а це його і право, і обов'язок) він знав про наявність постанови про відкриття виконавчого провадження.

Отже, знаючи про свій обов'язок сплачувати аліменти, знаючи про наявність відкритого виконавчого провадження з 2013 року і, оскаржуючи вчинені виконавчі дії у 2020 році, ОСОБА_1, тим самим, зловживає своїми правами.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що посилання судів на те, що ОСОБА_1 не оскаржував постанову про відкриття виконавчого провадження є безпідставними, так як по-перше, це не було предметом скарги, по-друге, ОСОБА_1 і не заперечує законність вказаної постанови, а посилався лише на те, що він її не отримував.

Разом з тим це не вплинуло на правильне вирішення справи.

Посилання касаційної скарги про те, що аліменти він добровільно сплачував на користь стягувача - ОСОБА_2, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки заявник у цій справі не оскаржує розмір заборгованості по аліментам.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець