Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.06.2020 року у справі №607/5596/19

Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 607/5596/19

провадження № 61-8337св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2019 року у складі судді Герчаківської О. Я. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3.

У 2010 році шлюбні стосунки припинено, шлюб розірвано і вони проживають окремо.

Починаючи з серпня 2010 року відповідач не виконує покладених на нього законом обов'язків щодо дитини, не бере участі у педагогічній, матеріальній, грошовій та будь-якій іншій допомозі у вихованні дочки.

З 24 червня 2010 року за рішенням суду відповідач повинен сплачувати аліменти, проте він не бере і не брав участі в утриманні дитини, а заборгованість за аліментами складає 11 377,17 грн.

Всі питання щодо виховання дитини вирішуються нею самостійно без участі та підтримки відповідача. Дитина знаходиться на її повному утриманні. Дитина навчається у школі, додатково займається в гуртках, спортивних секціях, відвідує додаткові заняття з іноземної мови та танці, у зв'язку з чим у неї виникають труднощі щодо придбання шкільного приладдя, підручників, інших витрат.

Крім того ОСОБА_2 заперечує проти виїзду дитини за кордон до родичів в Іспанію, чим порушує права та свободи вільного волевиявлення та пересування.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн щомісячно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Позбавляючи ОСОБА_2 батьківських прав суд першої інстанції виходив з того, що висновок органу опіки та піклування від 30 липня 2019 року немотивований та суперечить інтересам дитини. З часу його прийняття до дня ухвалення судом рішення по суті відповідач в будь-якій спосіб не робив спроб налагодити стосунки з дочкою, хоча мав намір це зробити. Тільки на намірах ОСОБА_2 не може ґрунтуватися висновок органу опіки та піклування, оскільки він приймається в інтересах дитини. Пояснення спільної дочки сторін, які вона надавала в судовому засіданні відповідають тим, які було заслухано представником органу опіки в ході складання висновку, та підтверджують висновки суду про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно дочки ОСОБА_3.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що справа про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки розглянута. У 2010 році ухвалено судове рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, що перебуває на виконанні у Тернопільському районному відділі державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області, за яким здійснюється стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черніцький І. Р., залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позову про позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 19 жовтня 2019 року у справі № 753/1233/15-ц (провадження № 61-12938св19).

У матеріалах справи наявний відзив на позов та заява, подана ним в порядку статті 182 ЦПК України, в яких він просив не позбавляти його батьківських прав щодо дочки, тим самим проявляв інтерес до дитини та бажав змінити своє ставлення до неї.

Думка дитини не може бути об'єктивною та свідчить лише про погані стосунки з батьком і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б були безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки, а судом за відсутності його попередження про зміну ставлення до дочки таких доказів не здобуто. Не попередивши його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, суди не мали підстав вважати, що його поведінку як батька у кращу сторону змінити не можливо.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що відповідач не піклується про дочку, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною, не вітає на день народження, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

07 серпня 2020 року справа № 607/5596/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим 10 квітня 2008 року Мишковицькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2019 року, складеним головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області, заборгованість зі сплати аліментів згідно з виконавчим листом № 2-6366, виданим 14 лютого 2010 року Тернопільським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 400 грн, починаючи з 24 червня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, станом на 01 лютого 2019 року становить 11 377,17 грн.

Станом на 10 травня 2019 року заборгованість по сплаті аліментів на утримання ОСОБА_3 відсутня, що підтверджується інформацією № НОМЕР_2, наданою 10 травня 2019 року виконуючим обов'язки начальника Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області.

Згідно з характеристикою, наданою 27 лютого 2019 року за № 33 адміністрацією Мишковицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів - Дошкільного навчального закладу, ОСОБА_3 навчається у школі з першого класу. Зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна та уважна учениця. Мати, ОСОБА_1, приділяє належну увагу вихованню дочки, систематично контролює навчання та відповідально ставиться до її виховання в родині, надає допомогу класному керівнику, регулярно відвідує батьківські збори. Батько, ОСОБА_2, нехтує вихованням дочки, не приділяє їй належної уваги, за 5 років навчання жодного разу не відвідав батьківські збори, родинні свята та виступи дочки.

Згідно з висновком Тернопільської районної державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 30 липня 2019 року № 03-1294/01-10 Комісією з питань захисту прав дитини Тернопільської районної державної адміністрації при розгляді матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав встановлено, що у шлюбі між подружжям народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між подружжям розірвано у 2010 році. Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1. У бесіді з матір'ю ОСОБА_1 з'ясовано, що батько не спілкується з дитиною, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, її навчанням, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, підготовкою до самостійного життя, не допомагає матеріально. У телефонній бесіді з батьком ОСОБА_2 з'ясовано, що він заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3. Батько зазначає, що мати чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною. По мірі можливості цікавиться навчанням дитини, станом здоров'я, шляхом отримання інформації зі школи та закладів охорони здоров'я та спілкування з працівниками цих установ.

Згідно з довідкою-характеристикою, виданою Виконавчим комітетом Мишковицької сільської ради від 02 липня 2019 року № 473, ОСОБА_2 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2. У селі характеризується з позитивної сторони. Алкогольними напоями не зловживає. Скарг щодо поведінки ОСОБА_2 від сусідів та односельців не було.

Зі сторони виконкому сільської ради зауважень щодо ОСОБА_2 не має.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2019 року, виданого головним державним виконавцем, заборгованість становить 11
377,17 грн. Проте, станом на 01 червня 2019 року заборгованість зі сплати аліментів погашена (інформація Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби від 08 травня 2019 року № 17759).

У бесіді дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначила, що батько давно не навідує її, не телефонує, не вітає з днем народження, не цікавиться її життям, не відвідує виступи за її участі, не допомагає матеріально, не відчуває батьківської турботи та підтримки з боку батька, тому вона не заперечує щоб її батька ОСОБА_2 позбавили батьківських прав.

Враховуючи наведене Тернопільська районна державна адміністрація, захищаючи права та інтереси дитини та керуючись статтею 164 СК України, постановою Кабінету міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" і рішенням Комісії з питань захисту прав дитини від 25 липня 2019 року № 34, вважала за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судами також встановлено, що згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3, виданим 11 лютого 2017 року Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, 11 лютого 2017 року ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідача народився син ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4, виданим Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 , 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1,3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами 2 , 3 статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" ( № 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35, 36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 84, 228, 229, 235, 263, 264 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України", пункт 49 рішення у справі "Хант проти України").

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1,9 Конвенції про права дитини).

Статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі "Хант проти України").

ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).

У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 Конвенції, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позбавляючи ОСОБА_2 батьківських прав дійшов висновку про те, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.

Разом з тим, встановлені судами фактичні обставини справи не містять відомостей про те, що відносно відповідача застосувалися попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, або, що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням батьком батьківських обов'язків.

Згідно із частинами 1 , 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, питання про позбавлення батьківських прав судами слід вирішувати після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ураховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, усіх фактичних обставин для правильного вирішення справи, суди попередніх інстанцій не встановили і не визначилися в чому полягає саме свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.

Ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини 1 статті 164 СК України) є "оціночним" і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахування цілої сукупності чинників і факторів.

Встановивши те, що при випадковій зустрічі з дитиною, батько не бажав з нею спілкуватися, що негативно вплинуло на дитину, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не зазначили на підставі яких доказів було встановлено цей факт.

Оцінивши характеристику від 27 лютого 2019 року № 33, складену адміністрацією Мишковицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів - дошкільного навчального закладу, та взявши її за увагу, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не перевірили чи звертався відповідач до школи у інші періоди, ніж зазначені у характеристиці.

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частин 5 , 6 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 30 липня 2019 року Тернопільською районною державною адміністрацією було складено висновок № 03-1294/01-10 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду, проте суди під час розгляду справи повинні його оцінки та з'ясувати чи складено він з урахуванням всіх обставин, а саме чи з'ясовано думку відповідача про позбавлення його батьківських прав, чи проведено органом опіки та піклування роботу з відповідачем щодо врегулювання конфлікту.

Не погоджуючись із висновком органу опіки та піклування, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не надали будь-якої оцінки зазначеному висновку, не мотивували чому зазначений висновок суперечить інтересам дитини та не з'ясували всіх обставин, на підставі яких його було складено.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не відповідають у повній мірі приписам цивільного процесуального законодавства з огляду на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до частин 4 , 6 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки вищенаведені порушення судами норм матеріального та процесуального права призвели до постановлення незаконних судових рішень, оскаржувані судові рішення слід скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, про позбавлення батьківських прав направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І.

М. Фаловська