Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2019 року у справі №524/2123/17

Постанова

Іменем України

20 січня 2020 року

м. Київ

справа № 524/2123/17

провадження № 61-15352св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухарова Світлана Кімівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 квітня 2019 року у складі судді Андрієць Д. Д., постанову Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Карпушина Г. Л., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області - Бухарова С. К. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .

У січні 2017 року йому стало відомо про те, що 16 грудня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К. було посвідчено договір купівлі-продажу належної йому квартири. Позивач зазначає, що будь-яких договорів з відчуження квартири він не укладав, у зв`язку із чим він звернувся до правоохоронних органів щодо факту вчинення злочину.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 16 грудня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К., зареєстрований в реєстрі за № 694; скасуватидержавну реєстрацію договору купівлі-продажу цієї квартири, посвідченого 16 грудня 2016 року приватним нотаріусомКременчуцькогоміського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К., зареєстрований в реєстрі за № 694.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 квітня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 16 грудня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К., зареєстрований в реєстрі за № 694.

Скасовано державну реєстрацію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 16 грудня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К., зареєстрованого в реєстрі за № 694.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належними та допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_1 не підписував оспорюваний договір купівлі-продажу, а відтак цей правочин укладений за відсутності його волевиявлення на його укладення, що відповідно до статей 203 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у своїй сукупності докази, що наявні у справі, підтверджують те, що спірний договір позивачем не укладався.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині скасування державної реєстрації договору купівлі-продажу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 16 грудня 2016 року.

В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 квітня 2019 року та ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 липня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Частково скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що скасування державної реєстрації договору, який вже визнаний судом недійсним, здійснюється на підставі цього рішення.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що доказ, наданий позивачем, а саме - висновок комісійної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 25 травня 2018 року є недопустимим доказом у розумінні статті 78 ЦПК України.

При цьому касаційна скарга не містить доводів стосовно незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 16 грудня 2016 року, у зв`язку із чим в цій частині позовних вимог справа у касаційному порядку не переглядається відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

04 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21 січня 2004 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської ради.

16 грудня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К. посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 .

16 грудня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С.К. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності 18094837, відповідно до якого власником спірної квартири записано - ОСОБА_2

20 лютого 2017 року позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину - шахрайських дій щодо купівлі-продажу, належної йому квартири.

Установлено, що Кременчуцьким відділом поліції Головного управління національної поліції в Полтавській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12017170090000514 за ознаками частини третьої статті 190, частини четвертої статті 190, частини першої статті 357 КК України щодо викрадення свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , паспорта на ім`я ОСОБА_1 та реалізації шахрайським шляхом вказаної квартири.

Відповідно до висновку № 635-636/637-638 комісійної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи, складеного 25 травня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Продавець/підпис/ ОСОБА_1 » у договорі купівлі-продажу квартири від 16 грудня 2016 року, засвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К., та у графі «підпис/підпис/ ОСОБА_1 » в заяві до нотаріальної контори м. Кременчук від 16 грудня 2016 року виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 16 грудня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К., зареєстрований в реєстрі за № 694, укладений від імені ОСОБА_1 , але підписаний не ним, а іншою особою.

Так, відповідно до висновку № 635-636/637-638 комісійної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи, складеного 25 травня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Продавець/підпис/ ОСОБА_1 » у договорі купівлі-продажу квартири від 16 грудня 2016 року, засвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бухаровою С. К., та у графі «підпис/підпис/ ОСОБА_1 » в заяві до нотаріальної контори м. Кременчук від 16 грудня 2016 року виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою.

При таких обставинах, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам закону оспорюваного договору купівлі-продажу квартири. ОСОБА_1 особисто не підписував оспорюваний договір, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність його волі на укладення з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, не порушені норми процесуального права, а також повно і об`єктивно встановлені фактичні обставини, що мають істотне значення для вирішення справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що висновок комісійної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи № 635-636/637-638 від 25 травня 2018 року є недопустимим доказом, не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, оскільки при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Такої оцінки вказаному експертному висновку місцевий та апеляційний суди надали та встановили, що вказаний доказ містить інформацію щодо предмета доказування у цій цивільній справі та відповідає вимогам статті 102 ЦПК України.

Крім того, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в цього правильності, суд може бути призначити повторну експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Наведене узгоджується з приписами статті 113 ЦПК України.

Із клопотанням про проведення судових експертиз (у тому числі повторних або додаткових) відповідач до суду не звертався.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій (в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним) -без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило