Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2020 року у справі №520/11063/19

Постанова

Іменем України

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 520/11063/19

провадження № 61-12102св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Одеська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюра Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю та визнання права власності в порядку спадкування.

Позов обґрунтовувала тим, що з 2011 року вона проживала однією сім'єю із ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1, та після смерті останньої, не може документально підтвердити факт сумісного проживання. ОСОБА_2 за життя була зареєстрована за іншою адресою, тому нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Інших спадкоємців немає. Встановлення факту сумісного проживання є підставою для визнання за нею права власності на спадкове майно.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 з 2011 року по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1; визнати за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 10 вересня 2019 року позов задовольнив частково.

Встановив факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з початку 2012 року по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено як сам факт проживання ОСОБА_2 в одному будинку із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, в період з початку 2012 року до моменту смерті, так і факт наявності спільного господарства при проживанні даних осіб та наявність взаємних прав та обов'язків, щодо витрачення коштів, побуту та взаємного піклування.

Відмовляючи у позові щодо визнання за позивачем права власності на спадкове майно суд виходив з того, що встановлення судом факту спільного проживання визначає, що позивач є спадкоємцем четвертої черги з відповідними правами та обов'язками, та при відсутності інших спадкоємців вправі звернутись до нотаріуса за видачою свідоцтва про право на спадщину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Одеська міська рада подала апеляційну скаргу.

Одеський апеляційний суд постановою від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнив.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2019 року скасував та прийняв нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини за місцем проживання спадкодавця ОСОБА_2, вела з нею спільне господарство, приймала участь у витратах на утримання житла його ремонту та вони придбавали майно для спільного користування та за спільні кошти.

Та обставина, що ОСОБА_2 проживала за місцем проживання позивача не є достатнім доказом, що дає підстави дійти висновку про те, що відповідно до статті 1264 ЦК України ОСОБА_1 набула право на спадкування за законом, як спадкоємець четвертої черги за відсутності доказів, що сторони були пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) та постановах Верховного Суду від 11 січня 2020 року в справі № 750/474/19 (провадження № 61-18622св19), від 20 лютого 2020 року в справі № 643/447/18 (провадження № 9319св19), від 02 червня 2020 року в справі № 755/9824/17 (провадження № 3375св19), від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Крім того, судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивувала тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги показання свідків.

Судом апеляційної інстанції порушено основний принцип судочинства - змагальність сторін, оскільки відповідачем не надано доказів, які підтверджували, що померла ОСОБА_2 проживала за адресою: кв. АДРЕСА_2.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкових висновків щодо відсутності у позивача підстав для спадкування майна за законом після смерті ОСОБА_2 відповідно до статті 1264 ЦК України.

Крім того, судом апеляційної інстанції з власної ініціативи розглянуто справу 25 червня 2020 року, проте розгляд справи був призначений на 18 червня 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_2, що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 21 грудня 2006 року.

26 грудня 2017 року приватним нотаріусом Жосан Т. І. відкрита спадкова справа, що підтверджено витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі, на підставі заяви ОСОБА_1, яка подана 26 грудня 2017 року.

Позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з відсутністю рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 протягом останніх п'яти років.

Також встановлено, що відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 11 жовтня 2017 року № 00603 місцем постійного проживання померлої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено квартира АДРЕСА_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) та постановах Верховного Суду від 11 січня 2020 року в справі № 750/474/19 (провадження № 61-18622св19), від 20 лютого 2020 року в справі № 643/447/18 (провадження № 9319св19), від 02 червня 2020 року в справі № 755/9824/17 (провадження № 3375св19), від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Крім того, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України)).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини за місцем проживання спадкодавця ОСОБА_2, вела з нею спільне господарство, приймала участь у витратах на утримання житла його ремонту та вони придбавали майно для спільного користування та за спільні кошти. Та обставина, що ОСОБА_2 проживала за місцем проживання позивача не є достатнім доказом, що дає підстави дійти висновку про те, що відповідно до статті 1264 ЦК України ОСОБА_1 набула право на спадкування за законом, як спадкоємець четвертої черги за відсутності доказів, що сторони були пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Згідно з частинами 2 , 4 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтею 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених Статтею 1258 ЦК України.

Статтею 1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Частинами 4 та 5 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого Частинами 4 та 5 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11 січня 2020 року в справі № 750/474/19 (провадження № 61-18622св19), від 20 лютого 2020 року в справі № 643/447/18 (провадження № 9319св19), від 02 червня 2020 року в справі № 755/9824/17 (провадження № 3375св19).

За правилами частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Спадкодавець ОСОБА_2 з 02 грудня 1998 року по 24 вересня 2003 року зареєстрована та проживала по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартирі АДРЕСА_2.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх належними та допустимими доказами, які оцінено згідно вимог процесуального закону, суд апеляційної інстанції, встановивши, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини за місцем проживання спадкодавця ОСОБА_2, пов'язаність їх спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов'язків, що є визначальним у вирішенні питання про спадкування на підставі статті 1264 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не набула право на спадкування за законом, як спадкоємець четвертої черги.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги показання свідків є безпідставними, оскільки самі по собі показання свідків не дають підстав для висновку про доведеність факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю й визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2. Крім того, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не враховано висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) та постановах Верховного Суду від 11 січня 2020 року в справі № 750/474/19 (провадження № 61-18622св19), від 20 лютого 2020 року в справі № 643/447/18 (провадження № 9319св19), від 02 червня 2020 року в справі № 755/9824/17 (провадження № 3375св19)є необґрунтованими, оскільки висновки, викладені в оскарженій постанові апеляційного суду не суперечать висновкам, зазначеним у вищенаведених постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) є безпідставними, оскільки у зазначеній справі, на відміну від справи, що є предметом касаційного перегляду, предметом позову було тільки визнання за позивачем право власності на будинок в порядку спадкування за законом. Крім того, позивачем доведено належними та допустимими доказами, що він з 2000 року постійно проживав з покійною матір'ю, яка померла у 2007 році, та вітчимом, який помер у 2008 році, у спадковому будинку на час відкриття спадщини.

При цьому, розглядаючи дану справу, судом апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані вищезазначені норми права.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції з власної ініціативи 25 червня 2020 року розглянуто справу, проте розгляд справи був призначений на 18 червня 2020 року, колегією суддів не приймаються, оскільки апеляційний суд, відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України, враховуючи, що судове рішення ухвалено за відсутності учасників справи, зазначив дату складання повного судового рішення 25 червня 2020 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська