Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.11.2025 року у справі №465/7259/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 465/7259/20

провадження № 61-5162св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каблак Юрій-Іван Петрович, на постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В. та касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каблак Юрій-Іван Петрович, на окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

06 листопада 2020 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП

ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 815 218,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 липня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладений договір оренди

№ 18/07-01 -Г крана марки «LIEBHERR 45K80S» (далі - договір оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01 -Г ).

Відповідно до пункту 2.1 договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01 -Г орендодавець зобов`язався передати орендарю в платне строкове користування кран для використання за функціональним призначенням виключно на об`єкті орендаря, а орендар зобов`язався сплачувати орендні платежі за користування краном.

10 липня 2018 року сторони склали акт № 1 прийняття-передання предмета оренди, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у платне строкове користування (оренду) в порядку та на умовах, визначених договором, баштовий кран марки «LIEBHERR 45R80S».

Згідно з пунктом 4.4 договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г для проведення розрахунків за договором сторони встановили розрахунковий період один календарний місяць.

Із квітня 2019 року до березня 2020 року включно відповідач допустив прострочення сплати орендних платежів на загальну суму 654 578,00 грн.

На підтвердження наданих орендодавцем послуг сторони склали відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Загальна сума, яка підлягала сплаті за надані послуги, склала 654 578,00 грн, однак орендар (відповідач) не здійснив остаточного розрахунку, чим порушив умови договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01 -Г .

Крім зазначеної суми грошових коштів, орендар (відповідач) зобов`язаний сплатити орендодавцю (позивачу) договірну пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, яка становить 139 964,84 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 20 676, 08 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г у загальному розмірі 815 218,92 грн, з яких: 654 578,00 грн - заборгованість зі сплати орендної плати; 139 964,84 грн - пеня; 20 676,08 грн - інфляційні втрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 21 травня 2024 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 основну суму заборгованості у розмірі 654 578,00 грн, пеню в розмірі 139 964,84 грн, інфляційні витрати у розмірі 20 676,08 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після закінчення строку дії договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г відповідач продовжив використання баштового крана марки «LIEBHERR 45R80S» до 10 березня 2020 року, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), загальна сума сплачених коштів за якими складає 654 578,00 грн. Акти підписані обома сторонами та містять посилання на те, що позивач надав послуги з оренди баштового крану згідно з договором оренди від 02 липня 2018 року № 18/73-01-Г, а також погоджений сторонами розмір орендної плати.

З огляду на те, що після закінчення строку дії вказаного договору оренди відповідач продовжив використання баштового крана, суд дійшов висновку, що зазначений договір оренди був поновлений відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з розрахунком заборгованості за період з квітня 2019 року до березня 2020 року відповідач не сплатив орендну плату в сумі 654 578,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення по відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції пояснив, що умови договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01 -Г він повністю виконав, зокрема сплатив орендну плату у готівковій формі та ще до закінчення дії договору (31 грудня 2018 року) повернув кран ФОП ОСОБА_1 , додаткові угоди відповідно до пункту 7.2 договору оренди

від 02 липня 2018 року № 18/07-01 -Г сторони не укладали. Він не заперечував, що підписував акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з квітня 2019 року до березня 2020 року на прохання позивача. Однак ці акти не стосувалися надання послуг, передбачених договором. Ціна послуг, визначених у актах, є відмінною від орендного платежу, визначеного у розділі 4 договору.

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01 -Г (пункти 6.1, 6.2), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки додаткові угоди до договору оренди не укладалися, ціна оренди як істотна умова не визначена відповідно до умов договору оренди, а тому акти, які суд першої інстанції поклав в основу оскаржуваного рішення, не стосуються зазначеного договору.

Звертаючись до суду з позовом, ФОП ОСОБА_1 просив стягнути заборгованість за оренду крана за рік, починаючи з квітня 2019 року до березня 2020 року, при цьому не зазначив, на які рахунки повинна була здійснюватися оплата, а тому суд визнав доведеними аргументи відповідача про те, що розрахунок між сторонами відбувався у готівковій формі.

Позивач ФОП ОСОБА_1 пояснив, що кран належав Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрбуд-1» (далі - ТОВ «Укрбуд-1»), однак згоди загальних зборів на передачу крана, як джерела підвищеної небезпеки (спецтехніки) разом з машиністом, фізичній особі для проведення будівельних робіт не надав суду та не пояснив, хто оплачував роботу машиніста крана, який перебував у трудових відносинах з ТОВ «Укрбуд-1» чи іншій організації, а також, чи мало місце страхування транспортного засобу.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно з частиною третьою статті 760 ЦК України особливості найму окремих видів майна регулюються зазначеним Кодексом та іншими законами.

Відповідно до статті 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

За положеннями статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за

участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга

статті 799 ЦК України).

Договір, на який посилається ФОП ОСОБА_1 , не тільки не був продовжений додатковими угодами, однак і не був нотаріально посвідчений, оскільки передавався в оренду фізичній особі ОСОБА_2 .

Договір оренди від 02 липня 2018 року №18/07-01-Г був чинним до 31 грудня 2018 року, додаткові угоди до договору не укладалися, а отже, такий вичерпав свою дію.

Вимоги позивача стосуються договору оренди транспортного засобу, який не укладався; додаткові угоди до попереднього договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г не укладалися; а договір чи додаткові угоди не посвідчувалися нотаріально, оренда крана марки «LIEBHERR 45K80S», який належить до спецтехніки, вимагає інших додаткових умов договору як джерело підвищеної небезпеки.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнав належними та недопустимими доказами надані позивачем акти за період з квітня 2019 року до березня 2020 року, як одну з умов договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г.

Окремою ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року зобов`язано Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці здійснити перевірку щодо дотримання вимог охорони праці ФОП ОСОБА_1 та повідомити Львівський апеляційний суд про результати проведеної перевірки протягом місяця з часу отримання цієї ухвали.

Постановляючи окрему ухвалу, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями статей 385 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), урахувавши пояснення ФОП ОСОБА_1 у суді першої інстанції про те, що кран марки «LIEBHERR 45K80S» належить ТОВ «Укрбуд-1», та його пояснення в суді апеляційної про те, що кран є його власністю і передавався в оренду разом з машиністом, вважав необхідним повідомити Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про те, що посилаючись на зазначені обставини, позивач не надав доказів: щодо права власності на предмет оренди; щодо наявності у машиніста дозволу на роботу на висоті; щодо дотримання техніки безпеки при передачі крана та дозволу на його роботу на приватних об`єктах фізичною особою ОСОБА_3 ; відомостей про те, хто надавав дозвіл на експлуатацію крана чи контролював його роботу, здійснював державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У квітні 2025 року ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каблак Ю.-І. П., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 травня 2024 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 220, частини третьої статті 760, частини другої статті 798, частини другої статті 799, частин першої та другої статті 207, частини першої статті 202, частини першої

статті 11, частини першої статті 764 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: баштовий кран марки «LIEBHERR 45K80S» є транспортним засобом, а тому договір його оренди є договором транспортного засобу (передбаченим статтями 759 796 ЦК України), а не звичайним договором найму (передбаченим статтею 759 ЦК України), тобто орендою транспортного засобу, у зв`язку з чим такий договір підлягав нотаріальному посвідченню згідно з частиною другою статті 799 ЦК України, оскільки контрагентом є відповідач як фізична особа; вимоги позивача стосуються договору оренди транспортного засобу, який не укладався; додаткові угоди до договору не укладалися і не погоджувалися сторонами; договір чи додаткові угоди не посвідчувалися нотаріально; оренда крана марки «LIEBHERR 45K80S» належить до спецтехніки та вимагає інших умов договору як джерело підвищеної небезпеки; за таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що акти наданих послуг за період з квітня 2019 року до березня 2020 року є неналежними та недопустимими доказами як однієї з істотних умов договору.

Зі змісту судового рішення неможливо чітко зрозуміти висновки суду щодо дійсності договору оренди від 02 липня 2018 року №18/07-01-Г, чи вважає суд такий договір нікчемним чи укладеним та дійсним.

Водночас баштовий кран - це кран поворотний зі стрілою, закріпленою у верхній частині вертикальної башти, тобто до його ознак не належить можливість самостійного переміщення на власному шасі, а отже, не є транспортним засобом та, відповідно, договір його оренди не є договором найму транспортного засобу, а отже, не потребує його нотаріального посвідчення у випадку його укладення з фізичною собою.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що баштовий кран марки «LIEBHERR 45K80S» є транспортним засобом, ґрунтується на припущеннях.

Визнаючи акти наданих послуг за період з квітня 2019 року до березня 2020 року неналежними та недопустимими доказами, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Тобто правочин, що створює, змінює ціну послуги та встановлює обов`язок її оплатити, може бути, зокрема підписаний боржником акт надання послуг.

Суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги посилання відповідача на те, що умови договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г він виконав, здійснивши оплату за договором оренди у готівковій формі, а акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з квітня 2019 року до березня 2020 року він підписав на прохання позивача, водночас ці акти не стосувалися договору про надання послуг, оскільки такі не підтверджуються будь-якими доказами.

Тобто фактично рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, висловлених відповідачем у останньому судовому засіданні.

У квітні 2025 року ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Каблак Ю.-І. П., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на окрему ухвалу Львіського апеляційного суду від 03 березня 2025 року в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постановляючи окрему ухвалу, суд апеляційної інстанції на порушення частини п`ятої статті 262 ЦПК України не зазначив закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Зазначене суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові

від 21 березня 2018 року у справі № 911/961/17.

У серпні 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Галамага Н. М., надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому від просив касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року - без змін.

Вирішуючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г був чинним до 31 грудня 2018 року, додаткові угоди до нього не укладалися, а отже такий вичерпав свою дію.

Вимоги позивача стосуються договору оренди транспортного засобу, який не посвідчувався нотаріально, а отже, стягнення заборгованості за таким договором є безпідставним.

Єдиним доказом заборгованості за договором, який припинив свою дію, позивач надав суду акти за період з квітня 2019 року до березня 2020 року, однак такі не є належними доказами, про що обґрунтовано зазначив апеляційний суд у оскаржуваній постанові.

У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшли заяви ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каблак Ю.-І. П., про відшкодування судових витрат.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 квітня 2025 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 травня 2025 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи з Франківського районного суду Львівської області № 465/7259/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У вересні 2025 року матеріали справи № 465/7259/20надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 на окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року - задоволенню.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 02 липня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір оренди № 18/07-01-Г.

На виконання умов зазначеного договору позивач передав, а відповідач прийняв у платне строкове користування (оренду) в порядку та на умовах, визначених договором оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г, баштовий кран марки «LIEBHERR 45R80S», що підтверджується актом № 1 прийняття-передання предмета оренди від 10 липня 2018 року.

Відповідно до пункту 4.2 договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г місячний орендний платіж (плата за користування майном) складає 45 000,00 грн без ПДВ.

Згідно з пунктом 4.4 договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г для проведення розрахунків за цим договором встановлено розрахунковий період - один календарний місяць.

За змістом пункту 4.5 договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г, орендар зобов`язався щомісячно, до 10 числа поточного місяця, здійснювати авансові платежі у розмірі 30 000,00 грн за наступний місяць.

Згідно з пунктом 7.1 договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2018 року.

Строк договору може бути продовжено за згодою сторін шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди (пункт 7.2 зазначеного договору оренди).

Згідно з пунктом 8.5 договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г усі додатки, зміни та доповнення до цього договору є його невід`ємними частинами і дійсні лише у разі їх викладання у письмовій формі та підписання сторонами.

Сторони оформили та підписали акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: від 30 квітня 2019 року № ОУ-00000104 на суму 57 211,00 грн; від 31 травня 2019 року № ОУ-00000105 на суму 55 764,00 грн; від 30 червня 2019 року

№ ОУ-00000106 на суму 78 270,00 грн; від 30 липня 2019 року № ОУ-00000107 на суму 52 000,00 грн; від 31 серпня 2019 року № ОУ-00000108 на суму 52 000,00 грн; від 30 вересня 2019 року № ОУ-00000109 на суму 52 000,00 грн; від 31 жовтня 2019 року № ОУ-00000110 на суму 52 000,00 грн; від 30 листопада 2019 року

№ ОУ-00000111 на суму 52 000,00 грн; від 31 грудня 2019 року № ОУ-00000112 на суму 52 000,00 грн; від 31 січня 2020 року № ОУ-00000113 на суму 52000,00 грн; від 28 лютого 2020 року № ОУ-00000114 на суму 52 000,00 грн; від 10 березня 2020 року № ОУ-00000115 на суму 47 333,00 грн.

Загальна сума сплачених коштів за вказаними актами становить 654 578,00 грн.

В актах сторони визнали, що претензій одна до одної не мають, а отже погодили вартість наданих послуг з оренди крана за період з квітня 2019 року до березня 2020 року в сумі 654 578,00 грн.

30 травня 2020 року позивач направив відповідачу претензію-вимогу про сплату заборгованості в сумі 654 578,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного суду

від 03 березня 2025 року

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою

статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 02 липня 2018 року) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною..

У частині першій статті 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій та другій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Суди встановили, що 02 липня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір оренди № 18/07-01-Г, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у платне (місячний платіж 45 000,00 грн) строкове (до 31 грудня 2018 року) користування (оренду) в порядку та на умовах, визначених цим договором, баштовий кран марки «LIEBHERR 45R80S».

Вирішуючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення строку дії договору оренди від 02 липня 2018 року

№ 18/07-01-Г відповідач продовжив користуватися баштовим краном, а отже, договір оренди був поновлений відповідно до статті 764 ЦК України, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: від 30 квітня 2019 року № ОУ-00000104 на суму 57 211,00 грн; від 31 травня 2019 року

№ ОУ-00000105 на суму 55 764,00 грн; від 30 червня 2019 року № ОУ-00000106 на суму 78 270,00 грн; від 30 липня 2019 року № ОУ-00000107 на суму 52 000,00 грн; від 31 серпня 2019 року № ОУ-00000108 на суму 52 000,00 грн; від 30 вересня

2019 року № ОУ-00000109 на суму 52 000,00 грн; від 31 жовтня 2019 року

№ ОУ-00000110 на суму 52 000,00 грн; від 30 листопада 2019 року № ОУ-00000111 на суму 52 000,00 грн; від 31 грудня 2019 року № ОУ-00000112 на суму

52 000,00 грн; від 31 січня 2020 року № ОУ-00000113 на суму 52000,00 грн;

від 28 лютого 2020 року № ОУ-00000114 на суму 52 000,00 грн; від 10 березня 2020 року № ОУ-00000115 на суму 47 333,00 грн.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, договір, на який посилається ФОП ОСОБА_1 , не тільки не був продовжений додатковими угодами, однак і не був нотаріально посвідчений, оскільки передавався в оренду фізичній особі ОСОБА_2 .

Договір оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г був чинним до 31 грудня 2018 року, додаткові угоди до договору не укладалися, а отже, такий вичерпав свою дію.

Вимоги позивача стосуються договору оренди транспортного засобу, який не укладався; додаткові угоди до попереднього договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г не укладалися; договір чи додаткові угоди не посвідчувалися нотаріально, оренда крана марки «LIEBHERR 45K80S», який належить до спецтехніки, вимагає інших додаткових умов договору як джерело підвищеної небезпеки.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнав неналежними та недопустимими доказами надані позивачем акти за період з квітня 2019 року до березня 2020 року, як одну з умов договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01 -Г .

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що зі змісту судового рішення суду апеляційної інстанції неможливо чітко зрозуміти висновки суду щодо дійсності договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г, чи вважає суд такий договір нікчемним чи укладеним та дійсним.

Водночас висновок суду про те, що баштовий кран є транспортним засобом, є помилковим. Оскільки це кран поворотний зі стрілою, закріпленою у верхній частині вертикальної башти, тобто до його ознак не належить можливість самостійного переміщення на власному шасі, а отже, не є транспортним засобом та, відповідно, договір його оренди не є договором найму транспортного засобу, а отже, не потребує його нотаріального посвідчення у випадку його укладення з фізичною собою.

Суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги посилання відповідача на те, що умови договору оренди від 02 липня 2018 року № 18/07-01-Г він виконав, здійснивши оплату за договором оренди у готівковій формі, а акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з квітня 2019 року до березня 2020 року він підписав на прохання позивача. Зазначене є лише припущенням суду, яке ґрунтується на поясненнях, висловлених відповідачем у останньому судовому засіданні.

Перевіривши такі доводи заявника, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частиною першою та третьою статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (часина перша статті 762).

Згідно з частиною першою статті 763, частиною першої статті 764 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

Згідно з частинами першою та другою статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того. що баштовий кран марки «LIEBHERR 45K80S» є транспортним засобом, а тому договір оренди цього крана, зважаючи на участь у такому договору фізичної особи, підлягав нотаріальному посвідченню.

Такий висновок суду апеляційної інстанції Верховний Суд вважає помилковим, оскільки у пункті 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (тут і далі - Правила дорожнього руху у редакції, чинній на момент укладення договору оренди

від 02 липня 2018 року) транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

У статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначено, що транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

За змістом підпункту 2 пункту 2 розділу 1 глави І Правил охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України від 19 січня 2018 року № 62 (далі - Правила № 62 у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 02 липня 2018 року), дія цих Правил поширюється на таке обладнання, зокрема: вантажопідіймальні крани всіх типів.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу 2 глави І Правил № 62 баштовий кран - кран поворотний зі стрілою, закріпленою у верхній частині вертикальної башти.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про те, що баштовий кран, який є предметом договору оренди

від 02 липня 2018 року №18/07-01-Г, є транспортним засобом.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, оскільки баштовий кран не переміщується на власному шасі, тобто не є транспортним засобом, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин підлягала застосуванню стаття 799 ЦК України, є обґрунтованими.

Крім того, визнавши акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), за період

з 30 квітня 2019 року до 10 березня 2020 року недопустимими доказами, суд апеляційної інстанції не врахував, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Водночас, у справі, яка переглядається, суди встановили, що у зазначених актах сторони визнали, що претензій одна до одної не мають, погодили вартість наданих послуг з оренди крана за період з квітня 2019 року до березня 2020 року в сумі 654 578,00 грн, і не посилалися на те, що такі докази є недопустимими.

Узагальнюючи наведене, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування постанови Львівського апеляційного суду від 03 червня 2025 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо касаційної скарги на окрему ухвалу Львівського апеляційного суду

від 03 березня 2025 року

Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно зі статтею 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Постановлення окремої ухвали є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли, з метою припинення у подальшому порушення норм чинного законодавства при вирішенні відповідних спорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2018 року у справі № 911/961/17 вказано, що в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 922/3997/15, від 04 травня 2018 року у справі № 922/1733/17.

Постановляючи окрему ухвалу, суд апеляційної інстанції, урахувавши пояснення ФОП ОСОБА_1 у суді першої та апеляційної інстанцій, вважав необхідним зобов`язати Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці здійснити перевірку щодо дотримання вимог охорони праці ФОП ОСОБА_1 , однак належно таке рішення не мотивував, зокрема не вказав закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення не зазначив, а отже, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для постановлення окремої ухвали суду.

У контексті наведеного доводи касаційної скарг про те, що постановляючи окрему ухвалу, суд апеляційної інстанції на порушення частини п`ятої статті 262 ЦПК України не зазначив закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належно встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, повно та всебічно дослідити зібрані у справі докази, надати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Розподіл судових витрат, у тому числі за перегляд справи судом касаційної інстанції, підлягає вирішенню тим судом, який ухвалить остаточне судове рішення.

Керуючись статтями 141 400 411 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каблак Юрій-Іван Петрович, на постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року скасувати, справу № 465/7259/20 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каблак Юрій-Іван Петрович, на окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року задовольнити.

Окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 березня 2025 року скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк