Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.09.2022 року у справі №200/9644/19

Постанова

Іменем України

19 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 200/9644/19-ц

провадження № 61-6046св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дніпровська міська рада, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року у складі судді Католікяна М.О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Городнича В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про визнання дій самоправними, визнання висновку незаконним та нечинним, визнання рішення недійсним, визнання ордеру недійсним, скасування реєстрації.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 1968 року її батьку надано квартиру АДРЕСА_1 . Після смерті батька договір найму переоформлено на її ім`я. 1996 року вона переїхала до іншого помешкання поблизу роботи, а у спірній квартирі проживав її син.

У грудні 2015 року вона повернулася до спірної квартири для проживання та догляду за хворим сином.

На початку 2018 року вона звернулася з питанням реєстрації у спірній квартирі.

13 червня 2018 року син надав згоду на її реєстрацію у спірній квартирі, але їй відмовили у реєстрації у зв`язку з ненаданням нею договору найму житла.

У червні 2018 року її син помер. Після смерті сина вона зареєструвалася у квартирі, проте незабаром її реєстрація була протиправно скасована, а ОСОБА_2 та членам його сім`ї був виданий ордер на спірну квартиру.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати дії посадових осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради під час винесення висновку від 12 жовтня 2018 року, на підставі якого скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , такими, що вчинені самоправно з перевищенням повноважень, наданих чинним законодавством; визнати незаконним та нечинним висновок Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 12 жовтня 2018 року, на підставі якого скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ; визнати рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 21 травня 2019 року № 532 «Про надання квартири АДРЕСА_3 » нечинним; визнати дії посадових осіб Дніпровської міської ради під час видачі ОСОБА_2 ордеру від 07 червня 2019 року на спірну квартиру такими, що вчинені з порушенням вимог чинного законодавства, тобто самоправно, зловживаючи владою та службовим становищем, у результаті чого порушені Конституційні права ОСОБА_1 ; визнати недійсним ордер від 07 червня 2019 року про право проживання в спірній квартирі ОСОБА_2 із родиною у складі трьох осіб, у тому числі дружини ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_5 ; скасувати реєстрацію ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи - Дніпровська міська рада, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що на підставі ордера від 07 червня 2019 року № 0000000624, виданого Дніпровською міською радою на підставі рішення від 21 травня 2019 року № 532, він набув право користування спірною квартирою. Проте відповідач чинить перешкоди у користуванні квартирою його родині. Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити квартиру та передати ключі від квартири ОСОБА_2 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житлом. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити квартиру АДРЕСА_3 , від своїх речей та передати ключі від неї ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, який є юридичною особою, не був залучений позивачкою в якості співвідповідача. При цьому позовні вимоги були висунуті іншим особам - Дніпровській міській раді, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не вчинили жодних дій з ухвалення оспорюваного рішення та видачі ордера.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що 07 червня 2019 року Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради ОСОБА_2 та членам його сім`ї видано ордер на зайняття спірної квартири, а отже, вони набули право на вселення в квартиру та користування нею. ОСОБА_1 такого права не має, оскільки її реєстрацію у квартирі скасовано. ОСОБА_1 , зберігаючи у квартирі власні речі та не повертаючи ключі від квартири, створює ОСОБА_2 та членам його сім`ї перешкоди у реалізації їхніх прав як наймачів. Факт вселення ОСОБА_1 у квартиру підтверджується змістом її позовної заяви. Крім того, ОСОБА_1 дотепер залишається власницею квартири АДРЕСА_4 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2022 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених зустрічних вимог.В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що до участі у розгляді справи як відповідач не був залучений Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, до повноважень якого входить вирішення питання щодо прийняття рішень про надання жилого приміщення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що задоволення вимог зустрічного позову є передчасним, оскільки між Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, Департаментом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 існує невирішений спір щодо права на проживання у спірній квартирі. Крім того, ще 27 лютого 2003 року ОСОБА_1 за договором дарування відчужила ОСОБА_6 квартиру на АДРЕСА_5 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення первісного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5520/16-ц.

Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень представниця ОСОБА_1 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

У серпні 2022 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що зміст постанов Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, що навела представниця ОСОБА_1 , стосуються вирішення справ про виселення, але не спорів про скасування реєстрації. Крім того, ОСОБА_1 ордер на спірне приміщення не надавався, а тому правових підстав на укладення спірного договору найму не було.

У серпні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що наведені заявником висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду є нерелевантними до спірних правовідносин.

У вересні 2022 року Дніпровська міська рада подала письмові пояснення, у яких зазначено, що Дніпровська міська рада не має повноважень щодо прийняття рішень про надання житла, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста.

У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала відповідь на відзив Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у якій зазначила, що оскільки у відзиві відсутні вказівки на незгоду відповідача з обставинами, на яких ґрунтувалися позовні вимоги позивача, відповідач не вправі був заперечувати проти таких обставин під час розгляду справи по суті.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Судові рішення у частині зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 з 2015 року проживає у квартирі АДРЕСА_3 , як член сім`ї ОСОБА_8 .

13 червня 2018 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_8 , який надав згоду на реєстрацію ОСОБА_1 у спірній квартирі, звернулися до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про реєстрацію ОСОБА_1 у спірній квартирі, але їм було відмовлено у зв`язку з ненаданням договору найму.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

20 вересня 2018 року між Комунальним підприємством «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 укладений договір найму спірної квартири.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року, яка залишена без змін Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року, в задоволенні позову Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору найму відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживаючи у спірній квартирі з 2015 року, вселилась до неї за згодою єдиного на той час наймача - ОСОБА_8 , що був її сином, з яким вони проживали у спірній квартирі до дня його смерті, тому відповідно до статті 65 ЖК України, ОСОБА_1 набула право користування спірною квартирою та відповідно до статті 106 ЖК України, мала право на визнання її основним наймачем спірної квартири після померлого сина і мала право на укладання відповідного договору найму.

24 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про її реєстрацію у спірній квартирі.

Відповідно до заяви про реєстрацію місця проживання від 24 вересня 2018 року ОСОБА_1 24 вересня 2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . З акта про проживання особи від 15 квітня 2019 року, посвідченого головою ОСББ Мамонтовою Л. В., позивач за первісним позовом ОСОБА_1 з грудня 2015 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та є основним квартиронаймачем.

12 жовтня 2018 року директором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради складено та затверджено висновок про скасування реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі.

21 лютого 2017 року рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної в м. Дніпрі ради № 74 ОСОБА_2 як учасника бойових дій, постановлено на облік як особу, яка користується правом першочергового одержання житла.

21 травня 2019 року Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради ухвалено рішення № 532 про надання ОСОБА_2 та членам його сім`ї спірної квартири.

07 червня 2019 року Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради ОСОБА_2 та членам його сім`ї видано ордер на зайняття спірної квартири.

Нормативно-правове обґрунтування

Суди відмовили у задоволенні вимог позивачки лише з тих підстав, що до участі у справі не залучено належного відповідача, а саме: Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, який є юридичною особою.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 140 Конституції Українимісцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з абзацом десятим статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 10 цього Законусільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

За положеннями частини першої статті 16 цього Законуоргани місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачему судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 181 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У підпункті 4 пункту «а» статті 38 цього Законувизначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчого органу міських рад делеговані, зокрема такі повноваження: облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.

Аналіз зазначених норм Закону дає підстави для висновку про те, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад несуть також цивільно-правову відповідальність. Юридична відповідальність виконавчих органів міських громад як елемент їх правового статусу є гарантією реалізації ними своїх завдань та функцій, основою контролю за їхньою діяльністю.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають усі ознаки самостійно структурованих органів місцевого самоврядування. Вони є юридичними особами, наділеними виконавчо-розпорядчими функціями і повноваженнями, від свого імені видають нормативно-правові акти, які є обов`язковими для виконання на території відповідної ради. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад відповідальні та підзвітні перед відповідною радою. Вони не можуть самостійно здійснювати державно-владні повноваження, оскільки не належать до органів виконавчої влади, проте відповідно до Конституції Українита Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад здійснюють надані Законом (делеговані) повноваження органів виконавчої влади; з цих питань вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 127/4819/16-ц (провадження № 61-908св18), від 06 травня 2020 року у справі № 461/6005/17 (провадження № 61-41св19), від 26 травня 2021 року у справі № 761/34390/19 (провадження № 61-5060св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, оспорювані рішення від 21 травня 2019 року № 532 «Про надання квартири АДРЕСА_3 », та видача ОСОБА_2 ордера на квартиру прийняті Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, який не залучений до участі у розгляді справи. ОСОБА_1 позовних вимог до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради не пред`явила, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляла, а тому суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив висновок про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5520/16-ц.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц Велика Палата Верховного Суду вирішуючи питання про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення і вселення, дійшла висновку про те, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК України, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК України).

У постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

У постанові Верховного суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5520/16-ц сформульований висновок про те, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

В оскаржуваних рішеннях суди не оцінювали того, чи порушено право позивачки, оскільки відмовили у позові з процесуальних підстав (неналежний відповідач), відповідно, суди не надавали оцінку співмірності втручання у право.

Отже, висновки Верховного Суду, сформульовані у вказаних постановах є нерелевантними, виходячи з мотивів відмови у задоволенні вимог позову у цій справі.

Щодо клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження

Своє клопотання представник відповідача обґрунтовує тим, що висновки щодо застосування норми права, викладені у вказаних представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 постановах Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними. Предмет, підстави та матеріально-правове регулювання правовідносин у справі, що переглядається, та у постановах вказаних заявником у касаційній скарзі також не є подібними.

Оцінюючи обґрунтованість заявленого клопотання, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У цій справі касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України та пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_4 , в частині оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення первісного позову ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, підлягає закриттю.

Під час перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5520/16-ц.

Вище наведено мотиви, виходячи з яких Верховний Суд дійшов висновку, що висновки Верховного Суду, сформульовані у вказаних постановах. є нерелевантними до розглядуваної справи, оскільки у цій справі суди не вирішували спір по суті, а відмовили у задоволені позову з процесуальних підстав, а саме залучення неналежного відповідача.

Таким чином, після відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5520/16-ц та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, а тому відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України є підстави для закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

У касаційній скарзі заявник посилається також на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Так представник заявниці вказує на те, що суди попередніх інстанції не дослідили, що управління комунальним майном здійснюється органом місцевого самоврядування, а не її виконавчим комітетом. Верховний Суд відхиляє вказані доводи заявника, оскільки суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову, розмежували функції та компетенцію Дніпровської міської ради та її виконавчого комітету.

Крім того, у касаційній скарзі міститься посилання на те, що суди не дослідили висновки КП «Житлосервіс-2», які не відповідають дійсним та фактичним обставинам справи; ОСОБА_2 надав відомості про потребу в поліпшенні житлових умов, які не відповідають дійсності і фактичним обставинам. Указані доводи також не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди не розглядали вимоги первісного позову ОСОБА_1 по суті заявлених нею вимог, а отже, у судів були відсутні підстави досліджувати вказані докази та надавати їм оцінку.

Оскільки підстави для касаційного оскарження, викладені у пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, не є самодостатніми підставами для касаційного оскарження судових рішень, а лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, касаційне провадження в частині цієї підстави для касаційного провадження також підлягає закриттю.

Щодо оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд не витребував у Міністерства внутрішніх справ документи на підставі яких ОСОБА_2 отримав статус учасника бойових дій в зоні АТО. Верховний Суд відхиляє вказані доводи заявника, оскільки суди не розглядали вимоги первісного позову ОСОБА_1 по суті заявлених нею вимог, а тому були відсутні підстави для витребування таких доказів.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд розглянув касаційну скаргу, відсутні підстави для розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про зупинення дії постанови.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 396, статтями 400 401 402 409 410 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , щодо оскарження рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про визнання дій самоправними, визнання висновку незаконним та нечиннимз підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , щодо оскарження рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2022року по суті вирішенні спору з підстави, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про визнання дій самоправними залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний