Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.07.2023 року у справі №344/9616/13
Ухвала КЦС ВП від 15.07.2021 року у справі №344/9616/13

Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 344/9616/13

провадження № 61-8097св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Форінт»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., та від 05 травня 2021 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 24 грудня 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду № 220 зі змінами від 16 вересня 2009 року, відповідно до якої 24 грудня 2007 року укладено кредитний договір № 010/14-10-1002 G220 зі змінами від 12 січня 2009 року, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 350 000,00 дол. США зі сплатою 12,75 % річних за користування кредитом та кінцевим терміном погашення 22 грудня 2017 року.

ОСОБА_1 порушував графік повернення кредиту, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 05 червня 2013 року становила 3 772 815,99 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 25 040,37 дол. США, що еквівалентно 2 598 047,68 грн; за відсотками - 144 836,76 дол. США, що еквівалентно 1 157 680,22 грн; пеня за прострочення платежу - 17 088,09 грн.

На забезпечення виконання взятих ОСОБА_1 зобов`язань між банком та ОСОБА_3 16 вересня 2009р року укладено договір поруки № G220-92.

Просило стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 772 815,99 грн

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року позов задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 3 772 815,99 грн заборгованості за кредитним договором № 010/14-10-1002G 220, укладеним в межах генеральної кредитної угоди № 220. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконували та не повернули своєчасно банку кредитні кошти, тому заборгованість за договором підлягає солідарному стягненню.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06 вересня 2013 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд та скасування заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року відмовлено.

Відмовивши у перегляді заочного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06 березня 2017 року у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Форінт» про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.

Відмовивши у заміні сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що представник ТОВ «ФК «Форінт» не довів, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило, а ТОВ «ФК «Форінт» прийняло право вимоги за кредитним договором та договором поруки, укладеними ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» саме з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06 листопада 2020 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року залишено без задоволення.

Залишивши заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року без задоволення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час ухвалення заочного рішення судові повістки про виклик відповідача із зазначенням місця, дати та часу розгляду справи направлялись за останньою відомою адресою місця проживання та реєстрації ОСОБА_3 . У судові засідання ОСОБА_3 не з`являвся, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи (том 1, а. с. 60). Фактично доводи заяви ОСОБА_3 зводяться до незгоди з ухваленим судом рішенням.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ФК «Форінт» задоволено. Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 06 березня 2017 року скасовано, постановлено нову ухвалу про задоволення заяви ТОВ «ФК «Форінт». Замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступника ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчих провадженнях щодо виконання заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року ВП № 43896746 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в розмірі 3 772 815,99 грн та ВП № 43896127 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в розмірі 3 772 815, 99 грн.

Задовольнивши заяву ТОВ «ФК «Форінт» про заміну сторони виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ «ФК «Форінт», уклавши з банком договори відступлення права вимоги за кредитним договором та договором поруки, отримав право вимоги за цими зобов`язаннями, відповідно, має право на набуття статусу сторони виконавчого провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_1 , на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року у справі за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Форінт», до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

Закривши апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване заочне рішення ухвалене 24 липня 2013 року, ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції із заявою про його перегляд 26 жовтня 2020 року, тобто більше, ніж через сім років після його ухвалення. Жодних обґрунтованих доводів щодо поважності причин пропуску такого значного строку на апеляційне оскарження не надав. Крім того, не обґрунтував причини пропуску строку на звернення до суду апеляційної інстанції з дати постановлення ухвали про залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, незважаючи на ухвалу про відмову в перегляді заочного рішення і частину четверту статті 231 ЦПК України, згідно з якою строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, дійшов висновку, що оскарження рішення суду через надмірно тривалі строки після ухвалення рішення, без будь-яких причин пропуску таких строків, знаючи про розгляд справи у суді першої інстанції, є втручанням у принцип правової визначеності.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2021 рокувідмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року.

Відмовивши у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року, яка набрала законної сили та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року та від 05 травня 2021 року, просив їх скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з порушенням норм процесуального права.

Роз`яснюючи право на апеляційне оскарження заочного рішення суду від 24 липня 2013 року, суд першої інстанції в ухвалі від 06 листопада 2020 року про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, визначив, що заочне рішення підлягає оскарженню відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Тобто суд роз`яснив, що рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Разом з тим, 06 листопада 2020 року проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, яку вручено під розписку представнику ОСОБА_3 .

Повний текст ухвали від 06 листопада 2020 року оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 09 листопада 2020 року, проте поштою ухвалу він не отримав, тому 18 листопада 2020 року звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Заочне рішення ухвалено за правилами ЦПК України 2004 року, проте ухвала суду першої інстанції про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення постановлена за правилами ЦПК України 2017 року, тому до заочного рішення суду у цій справі застосовується порядок та строки апеляційного оскарження, визначені пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Ухвалення судових рішень судом першої інстанції за чинності різних редакцій ЦПК України створює складнощі у розумінні та застосуванні норм процесуального права, тому суд повинен визначити, які саме норми процесуального права щодо строків оскарження рішення суду мали бути застосовані до спірних правовідносин, а також належним чином роз`яснити сторонам конкретні строки та порядок апеляційного оскарження рішення суду у справі.

Підставами перегляду заочного рішення є розгляд справи за відсутності ОСОБА_3 , копію заочного рішення поштою він не отримував, доказів направлення його рекомендованим листом з повідомленням про вручення у матеріалах справи немає. Про наявність рішення дізнався у відділі примусового виконання-рішень управління Державної виконавчої служби в Івано-Франківській області.

16 вересня 2020 року він ознайомився з матеріалами справи та змістом заочного рішення, проте після цього захворів на коронавірус та з 01 до 20 жовтня 2020 року перебував на лікарняному, тому заяву про перегляд заочного рішення подав відразу після одужання.

Крім того, у судовому засіданні представник ОСОБА_3 пояснював, що фактично ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тобто не за адресою реєстрації. Доказів направлення йому заочного рішення у матеріалах справи немає.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, не врахував, що строк на апеляційне оскарження заочного рішення обчислюється не з моменту ухвалення заочного рішення чи отримання його копії, а з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України), у зв`язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження і далі про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Крім того, звернення з апеляційною скаргою відбулося з незначним пропуском процесуального строку через неправильне роз`яснення судом першої інстанції строків оскарження судового рішення.

Суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 333/7816/14-ц, провадження № 61-16938св20, оскільки вони ухвалені за інших обставин, а рішення судів першої інстанції, ухвалені за правилами ЦПК в редакції 2004 року, не обтяжені однорічним строком на апеляційне оскарження.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 358 362 381 ЦПК України, частину четверту статті 231 ЦПК України 2004 року.

Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 2-2062/11, провадження № 61-23154св18, від 15 квітня 2020 року у справі № 760/11781/16-ц, провадження № 61-46818св18, від 09 грудня 2020 року у справі № 2-4889/11, провадження № 61-13760св20, (щодо загального порядку оскарження заочного рішення) та від 15 травня 2018 року у справі № 822/3633/17, адміністративне провадження №К/9901/49254/18, від 15 липня 2019 року у справі № 329/410/18 (2-а/329/7/2018), адміністративне провадження №К/9901/68635/18 (щодо помилковості визначення судом першої інстанції порядку оскарження рішення у зв`язку з чим позбавлено відповідача права на апеляційне оскарження).

Аргументи інших учасників справи

Відзив ТОВ «ФК «Форінт»на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм процесуального права.

ОСОБА_3 у касаційній скарзі безпідставно посилається щодо неправильного роз`яснення судом першої інстанції строків оскарження судового рішення, оскільки в ухвалі від 06 листопада 2020 року взагалі не вказано про те, що рішення може бути оскаржене протягом 30-ти днів з дня постановлення ухвали, чим ввів суд касаційної інстанції в оману.

З цих підстав посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду, в яких викладено висновки щодо неправильного роз`яснення порядку рішення, є помилковими.

Поведінка ОСОБА_3 є суперечливою, оскільки він вказує, що йому неправильно роз`яснено порядок оскарження рішення з посиланням на тридцятиденний строк, проте його представник у судовому засіданні 19 квітня 2021 року вказує на те, що 06 листопада 2020 року отримав лише вступну та резолютивну частини ухвали від 06 листопада 2020 року, тому не пропустив десятиденний строк на звернення до суду з апеляційною скаргою.

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 2017 року судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тому посилання у касаційній скарзі на тридцятиденний строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення є безпідставним.

Отже, з урахуванням зазначених норм, у ОСОБА_3 з 07 листопада 2020 року (після штучного створення судом першої інстанції 06 листопада 2020 року умов для незаконного поновлення строку на апеляційне оскарження після спливу більш ніж 7 років з моменту винесення оскаржуваного рішення «вдруге» розпочався 10 -ти денний строк на оскарження заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року та такий строк закінчився 16 листопада 2020 року. 16 та 17 листопада 2020 року були робочими днями, проте ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення лише 18 листопада 2020 року, що вказує про повторний пропуск ним строку на апеляційне оскарження визначеного у частині першій статті 294 ЦПК України 2017 року.

У жодній з апеляційних скарг ОСОБА_3 не просить поновити строк на апеляційне оскарження та не зазначає підстави для такого поновлення.

Суд першої інстанції, не вирішивши питання про поновлення строку, залишив без задоволення заяву про перегляд заочного рішення, проте повинен був постановити ухвалу про залишення заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення без розгляду, яка подана поза межами строку на оскарження заочного рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилався на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 358 362 381 ЦПК України 2017 року, частину четверту статті 231 ЦПК України 2004 року, а також не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має забезпечуватися справедливими судовими процедурами.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах відповідно до процесуального законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.

Разом з тим, особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (частина перша статті 44 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 2017 рокусудові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 231 ЦПК України 2004 року у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Разом з тим, інша сторона позбавлена можливості оскаржити ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення з підстав вирішення такої заяви по суті та невирішення питання залишення такої без розгляду у зв`язку з пропуском строку на звернення з такою.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України 2017 року), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України року).

Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України року у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України 2017 року).

Порядок оскарження рішення суду у справі, що переглядається, визначений пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 2017 року, є винятком із загального правила та застосовується лише до судових рішень, ухвалених за правилами ЦПК України 2004 року.

Суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржуване заочне рішення ухвалено 24 липня 2013 року.

ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення 26 жовтня 2020 року, тобто більш, ніж через сім років після його ухвалення.

Як на підставу перегляду заочного рішення посилався на те, що він був неналежно повідомлений про час та місце судового розгляду та не отримував оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідачу ОСОБА_3 суд направляв кореспонденцію за його зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання, а саме: АДРЕСА_2 (довідки адресного бюро м. Івано-Франківська від 05 липня 2013 року та від 13 липня 2013 року (том 1, а. с. 51, 74).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 11 липня 2013 року ОСОБА_3 отримав повідомлення про виклик в судове засідання суду першої інстанції (том 1, а. с. 59), а 01 квітня 2017 року - повідомлення про виклик до Апеляційного суду Івано-Франківської області щодо перегляду ухвали про заміну стягувача у виконавчому провадженні (том 1, а. с. 243).

16 вересня 2020 року ОСОБА_3 ознайомився з матеріалами справи та зняв ксерокопії, що підтверджується його підписом на заяві (том 1, а. с. 258), проте заяву про перегляд заочного рішення подав лише 26 жовтня 2020 року, тобто з пропуском встановленого строку.

Також у матеріалах справи є належне підтвердження щодо повідомлення про розгляд справи іншого відповідача ОСОБА_1 , який згідно з довідками адресного бюро м. Івано-Франківська від 05 липня 2013 року, від 13 липня 2013 року зареєстрований за тією ж адресою, що і ОСОБА_3 (том 1, а. с. 52, 59, 73, 244).

10 серпня 2013 року ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року, у задоволенні якої ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06 вересня 2013 року відмовлено (том 1, а. с. 89-105, 109).

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знали про розгляд цієї справи, тому ОСОБА_3 повинен був цікавитися станом її розгляду та, відповідно, міг дізнатися про ухвалення заочного рішення.

Згідно з рішення Європейського суду з прав людини «Смірнов проти України» від 08 листопада 2005 року, відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 Конвенції. Крім того, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 03 квітня 2008 року).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України»).

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України 2017 року незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Суд апеляційної інстанції, встановивши після відкриття апеляційного провадження про зловживання ОСОБА_3 своїми процесуальними правами, оскільки він звернувся із заявою про оскарження заочного рішення через надмірно тривалі строки (більше ніж через сім років) після ухвалення заочного рішення, не обґрунтувавши причини пропуску таких строків, знав про розгляд справи у суді першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження, вказавши про застосування принципу правової визначеності.

Крім того, ОСОБА_3 , звернувшись повторно з апеляційною скаргою на заочне рішення, також порушив принцип правової визначеності, оскільки питання перегляду заочного рішення було вирішено судом апеляційної інстанції в ухвалі від 19 квітня 2021 року, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкриті апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги, що копію заочного рішення поштою ОСОБА_3 не отримував, доказів направлення його рекомендованим листом з повідомленням про вручення у матеріалах справи немає, про рішення дізнався у відділі примусового виконання-рішень управління Державної виконавчої служби в Івано-Франківській області, є безпідставними, оскільки суди встановили, що ОСОБА_3 знав про розгляд справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням з його підписом, але не цікавився рухом розгляду справи, що є його процесуальним обов`язком.

Необґрунтованим є посилання в касаційній скарзі на те, що йому неправильно роз`яснено порядок оскарження рішення з посиланням на тридцятиденний строк, оскільки у заочному рішення в резолютивній частині вказано, що заочне рішення може бути переглянуто Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії, а в ухвалі від 06 листопада 2020 року, якою відмовлено ОСОБА_3 у перегляді заочного рішення зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Посилання ОСОБА_3 щодо нероз`яснення йому строків оскарження заочного рішення свідчить про його суперечливу поведінку та порушення принципу добросовісного користування процесуальними правами, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини про роз`яснення порядку оскарження заочного рішення протягом 30-ти денного строку. Водночас його представник у судовому засіданні 19 квітня 2021 року, що підтверджується аудіо записом судового засідання, вказав на те, що 06 листопада 2020 року отримав лише вступну та резолютивну частини ухвали від 06 листопада 2020 року, тому не пропустив десятиденний строк на звернення до суду з апеляційною скаргою.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 333/7816/14-ц, провадження № 61-16938св20, оскільки у наведеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті апеляційного провадження у справі потрібно було відмовити, проте апеляційне провадження було помилково відкрито, що вказує на необхідність його закриття, оскільки розгляд справи судом зі спливом значного періоду часу не сумісний з приписами процесуального закону (частиною другою статті 358 ЦПК України) і принципом правової визначеності. Хоча стаття 362 ЦПК України не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як помилкове відкриття, за обставин цієї справи висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є загалом правильним.

Тому з урахуванням обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, обґрунтованим є застосування вказаної постанови Верховного Суду.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 2-2062/11, провадження № 61-23154св18, від 15 квітня 2020 року у справі № 760/11781/16-ц, провадження № 61-46818св18, від 09 грудня 2020 року у справі № 2-4889/11, провадження № 61-13760св20, (щодо загального порядку оскарження заочного рішення) та від 15 травня 2018 року у справі № 822/3633/17, адміністративне провадження №К/9901/49254/18, від 15 липня 2019 року у справі № 329/410/18 (2-а/329/7/2018), адміністративне провадження №К/9901/68635/18 (щодо помилковості визначення судом першої інстанції порядку оскарження рішення у зв`язку з чим позбавлено відповідача права на апеляційне оскарження).

Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно.

Посилання в касаційній скарзі на ці постанови Верховного Суду є безпідставним, оскільки у вказаних постановах викладено висновки щодо неправильного роз`яснення порядку оскарження рішення з посиланням на тридцятиденний строк, проте у справі, яка переглядається, в ухвалі від 06 листопада 2020 року взагалі не вказано про те, що рішення може бути оскаржене протягом 30-ти днів з дня постановлення ухвали.

Разом з тим, узагальнені висновки, викладені у наведених заявником постановах, щодо перегляду заочного рішення з урахування норм ЦПК України в різних редакціях не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням, у якому просив зупинити виконання заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року.

Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на те, що заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року не переглядається в касаційному порядку, то немає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення його виконання.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року та від 05 травня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко