Історія справи

Постанова

Іменем України

19 червня 2018 року

м. Київ

справа №760/5652/17

провадження № 61-7082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - адвокат ОСОБА_4,

відповідач - Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року в складі судді Шереметьєвої Л. А. та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року в складі колегії суддів Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи).

Ухвали судів попередніх судових інстанцій мотивовані тим, що набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року, ухвалене у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У січні 2018 року представник ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвали першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач зверталась до Шевченківського районного суду з аналогічним позовом до відповідача, у задоволенні якого відмовлено. Підставою для звернення до суду стала наявність рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, яким скасовано наказ Генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про скорочення чисельності і штату працівників концерну, відповідно до якого прийнято наказ про її звільнення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу апеляційного суду Київської області, якою було залишено без змін зазначене рішення міськрайонного суду, скасовано, у зв'язку з чим відпали підстави для оскарження й рішення Шевченківського районного суду м. Києва. Під час повторного перегляду апеляційний суд Київської області залишив у силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, що стало підставою для повторного звернення позивача до суду з аналогічним позовом.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

13 березня 2018 року від Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який мотивований тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

01 березня 2018 року справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що у березні 2017 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення та просила: визнати незаконними та скасувати накази Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 12 листопада 2014 року № 92/ок та від 26 листопада 2014 року № 524 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу маркетингу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України»; поновити її на посаді начальника відділу маркетингу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення; стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 листопада 2014 року й до моменту ухвалення судом рішення про поновлення на посаді; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 та стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

З аналогічних підстав і вимог до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ОСОБА_3 подавала позов до Шевченківського районного суду м. Києва, який рішенням від 21 жовтня 2016 року відмовив їй у задоволенні позову. Вказане рішення залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року та набрало законної сили.

В обґрунтування позову, поданого до Шевченківського районного суду м. Києва, ОСОБА_3 посилалась на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, яким визнано протиправним та скасовано наказ Генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 12 серпня 2014 р. № 378 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення», який став підставою для прийняття наказу про її звільнення.

З аналогічних підстав ОСОБА_3 звернулась і з позовом у даній справі.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, правильним є висновок судів попередніх судових інстанцій про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили, ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Доводи касаційної скарги про те, що підставою для звернення до суду стала наявність рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, яким скасовано наказ Генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про скорочення чисельності і штату працівників концерну, відповідно до якого прийнято наказ про її звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки ту саму підставу позову до Шевченківського районного суду м. Києва позивач заявляла під час звернення до суду у справі між тими самими сторонами та про той самий предмет.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи порушені норми процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.І. Крат