Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.01.2020 року у справі №635/7151/15ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 635/7151/15-ц

провадження № 61-4866св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 6,

відповідачі: Циркунівська сільська рада Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації, Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Березовської І. В., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Бездітка В. М., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року заступник керівника Харківської міжрайонної прокурори Харківської області, правонаступником якої є Харківська місцева прокуратура № 6,діючи в інтересах держави, звернувся з позовом до Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області і ОСОБА_1., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації, Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначив, що при проведенні прокуратурою перевірки дотримання вимог земельного законодавства виявлено факт передачі у 2012 році Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1091 га, кадастровий номер 6325185001:00:017:0144.

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 6 зазначає, що вказана земельна ділянка розташована поза межами села Циркуни Харківського району Харківської області, тому сільська рада не мала права розпоряджатися нею і прийняла відповідні рішення із перевищенням своїх повноважень.

За таких обставин позивач просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення Х сесії VI скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 6 липня 2011 року «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 »;

- визнати незаконним і скасувати рішення ХХІІІ сесії VI скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 17 серпня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку»;

- визнати недійсним державний акт серії ЯМ №970722 від 14 листопада 2012 року, виданий ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 632518501009058 від 14 листопада 2012 року;

- визнати відсутнім право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144 площею 0,1091 га та витребувати її із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування своїх повноважень на подання цього позову заступник Харківського міжрайонного прокурора Харківської області послався на те, що орган, уповноважений здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, - Державна інспекція сільського господарства України, з 2015 року перебуває у стані припинення, а також в силу законодавства не наділена правом звертатися з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування про розпорядження землею.

Державна екологічна інспекція України, на яку згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року покладаються функції Державної інспекції сільського господарства України у зв`язку з її ліквідацією, не може здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель, так як відповідні зміни до її повноважень не внесені.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення Х сесії VI скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 6 липня 2011 року «Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ».

Скасовано рішення ХХІІІ сесії VI скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 17 серпня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку».

Визнано недійсним державний акт серії ЯМ №970722 від 14 листопада 2012 року, виданий ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 632518501009058 від 14 листопада 2012 року.

Витребувано із володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1091 га із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 і Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області у дохід держави судовий збір по 1 827 гривень з кожного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передача ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки відбулася неправомірно, оскільки Циркунівська сільська рада Харківського району Харківської області прийняла відповідні рішення з перевищенням своїх повноважень, тому земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову і повернення земельної ділянки у державну власність, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що містобудівним обґрунтуванням № 174, затвердженим рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 27 липня 2010 року, підтверджується входження спірної земельної ділянки до меж с. Циркуни Харківського району Харківської області.

Вказує, що земельна ділянка має адресу - по АДРЕСА_1 , яка відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» могла бути присвоєна лише у разі знаходження такої ділянки у населеному пункті і згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144 має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Вважає, що витребування у неї земельної ділянки матиме ознаки непропорційного втручання у право на мирне володіння майном і призведе до порушення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На думку заявника, позовна заява не відповідає вимогам процесуального законодавства, так як у ній не зазначено найменування, поштового індексу та адреси органу, який уповноважений державою здійснювати функції з контролю за додержанням законодавства у сфері земельних правовідносин, в інтересах якого звернувся до суду прокурор.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2017 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 6подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що містобудівне обґрунтування № 174, на яке посилається заявник у касаційній скарзі, усупереч вимогам законодавства не пройшло обов`язкової державної експертизи і на час його розроблення АДРЕСА_1 узагалі не було.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 15 травня 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням X сесії VI скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 6 липня 2011 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,1090 га по АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення Приватне підприємство «Бюро землевпорядного проектування» на замовлення ОСОБА_1 виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням XXIII сесії VI скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 17 серпня 2012 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1091 га по АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення 14 листопада 2012 року ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯМ № 970722 на право власності на вказану земельну ділянку із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144.

Рішенням XLI сесії VI скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської областівід 12 лютого 2014 року «Про присвоєння назви вулиці в с. Циркуни» присвоєно назву «АДРЕСА_1» масиву земель індивідуальної житлової забудови біля АДРЕСА_1. Цим же рішенням сільська рада вирішила внести АДРЕСА_1 до словників Єдиних та Державних реєстрів інформаційної мережі Міністерства юстиції України.

З листів управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області від 28 травня 2015 року № 2312 і від 26 січня 2016 року № 10-20.06-0.5-272/2-16, листа виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 15 березня 2016 № 262 суди встановили, що у 2011 році Харківська регіональна філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» розробила нормативну грошову оцінку с. Циркуни, затверджену рішенням XXII сесії VI скликання Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 26 червня 2012 року, відповідно до якої спірна земельна ділянка не увійшла до оціночної території с. Циркуни, де проведена нормативна грошова оцінка. Дана земельна ділянка межує з с. Циркуни, але знаходиться за межами населеного пункту.

Оцінивши лист Управління Держземагентства у Харківському районі від 28 травня 2015 року № 2312, суди встановили, що за даними Державної статистичної звітності (форма 6-зем) ОСОБА_1 відведено земельну ділянку за рахунок земель державної власності, які розташовані за межами населеного пункту, на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Згідно з листом Управління Держземагентства у Харківському районі від 8 липня 2015 року № 2831 та доданим до нього викопіюванням із планово картографічних матеріалів (проект формування території та встановлення меж Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, розроблений Харківською філією Інституту землеустрою Української академії аграрних наук та затверджений рішенням ХІІІ сесії ХХІ скликання Харківської районної Ради народних депутатів від 21 вересня 1993 року) відведена у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована за межами населеного пункту - с. Циркуни Харківського району Харківської області.

З листа Відділу містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації від 24 лютого 2016 року № 17 суди встановили, що генеральний план с. Циркуни розроблений проектною організацією «Харківпроект» в 1974 році. У відділі містобудування та архітектури відсутній актуальний генеральний план с. Циркуни. На даний час розпочата робота з розроблення нових генеральних планів населених пунктів Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області. Після затвердження нового генерального плану відповідно до чинного законодавства розроблятиметься проект землеустрою щодо встановлення меж населеного пункту.

Згідно з повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект» від 10 березня 2016 року № 01-01/7 генеральний план с. Циркуни Харківського району Харківської області з інвентарним номером № 1395, розроблений у 1974 році, знищений 8 грудня 1987 року як такий, що втратив наукову, історико-культурну та практичну цінність.

Відповідно до листа Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 15 березня 2016 року № 262 даних щодо землевпорядної/містобудівної документації, якою визначені межі с. Циркуни, в Циркунівській сільській раді Харківського району Харківської області немає; на даний час сільською радою розробляється актуальний генеральний план сіл Циркунівської сільської ради, відповідно до якого встановлюватимуться межі с. Циркуни. Після розробки генерального плану с. Циркуни Циркунівська сільська рада набуде право комунальної власності на землі Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Оцінивши зазначені докази у взаємному зв`язку, суди встановили, що на час прийняття Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області оскаржуваних рішень містобудівна та будь-яка інша, передбачена законодавством, документація щодо встановлення меж с. Циркуни була відсутня.

Також з поданих ОСОБА_1 доказів суди встановили, що згідно з виготовленим на її замовлення кадастровим планом на спірну земельну ділянку та експлікацією земельних угідь в межах земельної ділянки, яка запропонована відповідачу для відведення, земельна ділянка із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144 знаходиться по АДРЕСА_1 і має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з містобудівним обґрунтуванням № 174 від 29 грудня 2010 року, затвердженим рішенням XLI сесії V Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 27 липня 2010 року, заплановано розміщення індивідуальної житлової забудови по вулицях Зоотехнічна, Агрономічна, Інженерна та Механізаторська у с. Циркуни Харківського району Харківської області.

Згідно з цим містобудівним обґрунтуванням для розташування індивідуальної житлової забудови обстежені наступні земельні ділянки: земельна ділянка № 1 орієнтовною площею 0,2 га, земельна ділянка № 2 орієнтовною площею 0,2 га, земельна ділянка № 3 орієнтовною площею 0,88 га (на земельній ділянці № 3 передбачається розташування 8-ми земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га кожна, яким запропоновано присвоїти поштові адреси вул. Механізаторська, 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14 і 16).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Стаття 80 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, визначає, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (стаття 116 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом «б» частини першої статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (стаття 83 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень).

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень).

Статтями 173, 175, 176 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що сільська рада уповноважена розпоряджатися, у тому числі передавати у приватну власність, землями у межах відповідного населеного пункту.

Визначальним для віднесення питання розпорядження земельною ділянкою до повноважень саме органу місцевого самоврядування є розташування такої ділянки у межах населеного пункту, а не її цільове призначення та будь-які інші характеристики.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суди попередніх інстанцій з поданих сторонами доказів встановили, що Циркунівська сільська рада Харківського району Харківської області надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1090 га по АДРЕСА_1 та у подальшому передала у приватну власність цю земельну ділянку, яка розташована поза межами населеного пункту і відноситься до державної власності.

Оскільки дійсний власник земельної ділянки - держава в особі відповідного органу виконавчої влади - не мала волевиявлення на передачу земельної ділянки із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144 у власність ОСОБА_1 і її відчуження відбулося поза волею власника, а Циркунівська сільська рада Харківського району Харківської області при вирішенні питання щодо розпорядження спірною земельною ділянкою перевищила свої повноваження, висновок судів попередніх інстанцій про скасування рішень Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 6 липня 2011 року та від 17 серпня 2012 року, а також визнання недійсним виданого на їх підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, є правильним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Стаття 1 Першого протоколу до цієї Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель державної власності, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи, передбачене чинним законодавством України.

Відповідні приписи національного законодавства щодо порядку набуття земельних ділянок у власність і підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння у разі порушення зазначеного порядку є доступними, чіткими та передбачуваними.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося відповідно до вимог законодавства.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі і тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки із земель державної власності позбавляє Український народ правомочностей власника цієї землі у первинному обсязі. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Заволодіння приватними особами земельними ділянками державної форми власності всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на землю.

Судами встановлено, що на момент прийняття Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки АДРЕСА_1 не існувало, а індивідуальна житлова забудова у відповідному кварталі була відсутня.

В силу встановлених обставин і характеристик місця розташування земельної ділянки, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ця земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту - с. Циркуни Харківського району Харківської області.

За таких обставин загальний суспільний інтерес у контролі за правомірним використанням і розпорядженням землями державної власності з метою забезпечення рівності усіх громадян України при реалізації права на землю переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

За таких обставин касаційний суд приходить до висновку, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном та є належним і ефективним способом захисту права власника земельної ділянки та його інтересу на повернення цієї ділянки у державну власність, тому висновки судів попередніх інстанцій про задоволення відповідної позовної вимоги є правильними.

Доводи заявника про те, що містобудівним обґрунтуванням № 174, затвердженим рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 27 липня 2010 року, підтверджується входження спірної земельної ділянки до меж с. Циркуни Харківського району Харківської області, касаційний суд відхиляє.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про планування і забудову територій», чинного на час розроблення і затвердження містобудівного обґрунтування № 174, містобудівним обґрунтуванням є вид містобудівної документації, в якому відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації визначаються містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (об`єкта будівництва), обов`язкові для врахування при відведенні земельної ділянки та/або проектуванні цього об`єкта.

У разі відсутності місцевих правил забудови або при намірах забудови за межами населених пунктів містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок встановлюються рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування на підставі містобудівного обґрунтування, яке підлягає громадському обговоренню (частина третя статті 23 Закону України «Про планування і забудову територій», чинного на час розроблення і затвердження містобудівного обґрунтування № 174).

Відповідно до статті 23-1 Закону України «Про планування і забудову територій», яка врегульовувала особливості вирішення питань забудови територій, пов`язаних із набуттям права на земельні ділянки державної та комунальної власності, підставою для розроблення містобудівного обґрунтування розміщення об`єкта містобудування у випадках, передбачених частиною третьою статті 23 цього Закону, є дозвіл відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що може бути наданий одночасно із дозволом на розроблення проекту відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності.

Таким чином, у разі планування розміщення об`єкта містобудування за межами населених пунктів на землях державної форми власності розроблення містобудівного обґрунтування ініціюється відповідним органом державної влади, а не органом місцевого самоврядування, як має місце у цій справі.

Крім того, стаття 3 Закону України «Про планування і забудову територій», чинного на час розроблення і затвердження містобудівного обґрунтування № 174, вимагала проведення експертизи містобудівної і проектної документації, яка здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (Порядок проведення державної експертизи містобудівної документації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 522).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про планування і забудову територій» вимога щодо проведення державної експертизи спрямована на забезпечення врахування державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні; такі інтереси полягають у визначенні потреби в територіях, необхідних для розташування та утримання об`єктів загальнодержавного значення, а також вирішенні інших завдань реалізації державної політики щодо використання територій.

Стаття 19 Закону України «Про планування і забудову територій», чинного на час розроблення і затвердження містобудівного обґрунтування № 174, передбачала, що розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно з встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством. Містобудівна документація затверджується відповідною місцевою радою з визначенням строку її дії та переліку раніше прийнятих рішень, що втрачають чинність, а також тих рішень, до яких необхідно внести відповідні зміни.

Таким чином, затвердження містобудівної документації, у тому числі містобудівного обґрунтування, здійснюється не раніше проведення державної експертизи у визначеному законодавством порядку. Про необхідність проведення експертизи відповідно до Порядку проведення державної експертизи містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 522, також зазначено у висновках містобудівного обґрунтуванням № 174.

Проте усупереч зазначеним вимогам законодавства державна експертиза містобудівного обґрунтуванням № 174 не проводилася і його затвердження рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 27 липня 2010 року відбулося без дотримання передбаченої Законом процедури.

За таких обставин доводи заявника про те, що розташування переданої їй у власність земельної ділянки у межах с. Циркуни Харківського району Харківської області беззаперечно підтверджується містобудівним обґрунтуванням № 174, є безпідставними, оскільки ця містобудівна документація не пройшла державну експертизу, а її розроблення ініційовано Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області з перевищенням повноважень.

Посилання заявника на те, що земельна ділянка має адресу -АДРЕСА_1 , яка відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» могла бути присвоєна лише у разі знаходження такої ділянки у населеному пункті, касаційний суд відхиляє, так як встановлено, що офіційно назву «АДРЕСА_1» масиву земель для запланованої індивідуальної житлової забудови присвоєно лише у лютому 2014 року.

Твердження заявника про те, що згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144 має цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій по часткове задоволення позову.

Закон України «Про Державний земельний кадастр» прийнятий 7 липня 2011 року і набрав чинності (крім окремих положень) 1 січня 2013 року; Порядок ведення Державного земельного кадастру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року, а чинності він набрав (крім окремих положень) 1 січня 2013 року.

Тобто як на час прийняття Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області оскаржуваних рішень, так і на час видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку, автоматизоване ведення Державного земельного кадастру не здійснювалось.

Відомості щодо земельної ділянки із кадастровим номером 6325185001:00:017:0144 внесені до Публічної кадастрової карти України на підставі виданих ОСОБА_1 правовстановлюючих документів, тому саме по собі зазначення у Державному земельному кадастрі про віднесення спірної земельної ділянки до земель із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), не свідчить про її розташування у межах с. Циркуни Харківського району Харківської області.

Крім того, абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, визначальною умовою розмежування повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади щодо розпорядження землями вказує саме розташування відповідних земельних ділянок в межах або поза межами населеного пункту, а не їх цільове призначення.

Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Доводи заявника про те, що витребування у неї земельної ділянки матиме ознаки непропорційного втручання у право на мирне володіння майном і призведе до порушення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційний суд відхиляє.

Принцип «належного урядування», на який посилається заявник, не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», з метою забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини. Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи.

У цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла і повинна була дізнатися, що передана їй земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту і відноситься до державної власності (про це зазначено у складових документах виконаної на її замовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу, перевірили наявність розумного співвідношення (пропорційності) між метою, для досягнення якої поданий цей позов, та наслідками, що настануть для особи-набувача, і дійшли висновку, що загальний суспільний інтерес у контролі за правомірним використанням і розпорядженням землями державної власності переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку; касаційний суд із таким висновком погоджується.

Посилання заявника на те, що позовна заява не відповідає вимогам процесуального законодавства, так як у ній не зазначено найменування, поштового індексу та адреси органу, що уповноважений державою здійснювати функції з контролю за додержанням законодавства у сфері земельних правовідносин і в інтересах якого звернувся до суду прокурор, касаційний суд вважає помилковими.

Заступник Харківського міжрайонного прокурора Харківської області, подаючи позов, зазначив, що діє в інтересах держави, оскільки орган, на який державою покладено обов`язок з контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності- Державна інспекція сільського господарства України, з 2015 року перебуває у стані припинення і в силу вимог законодавства не наділена правом звертатися з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування про розпорядження землею.

Відповідний територіальний орган Державної інспекції сільського господарства України - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області - має у справі процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і у позовній заяві вказано її найменування, поштовий індекс та адреса.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик