Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.12.2018 року у справі №159/488/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 159/488/17

провадження № 61-19024св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Служба у справах дітей Ковельської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2017 року у складі судді Лесика В. О. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 травня 2017 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Ковельської міської ради, про усунення перешкод у вільному спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2016 року шлюб між ним та відповідачем розірвано, неповнолітня донька, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає з відповідачем в житловому будинку, який належить його батькові, ОСОБА_6. Будинок фактично є двоквартирним, з двома відокремленими входами, відповідач з неповнолітньою дочкою проживає в одній із ізольованих частин будинку з окремим входом.

Стосунки між ним та відповідачем є напруженими. ОСОБА_4 виявляє неприязнь відносно позивача та його батьків, близьких родичів.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 відмовилась на встановлення зустрічей з дитиною, усілякими способами перешкоджає йому у спілкуванні з дочкою. На його неодноразові прохання надати можливість систематично та частіше бачитись з дитиною відповідач відмовляється, створює конфліктні ситуації.

За вирішенням спору щодо участі у вільному вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою він звертався до Служби у справах дітей Ковельської міської ради. Рішенням Виконавчого комітету Ковельської міської ради від 09 червня 2016 року ОСОБА_3 визначено спосіб участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою, а саме дозволено до 01 вересня 2016 року зустрічатися та спілкуватися на території м. Ковеля або на іншій території з дочкою, без участі матері, двічі на тиждень: середа та неділя з 10:00 год. до 20:00 год., враховуючи вік та індивідуальні особливості дочки, при цьому завчасно в телефонному режимі за добу повідомляти ОСОБА_4 про можливі зміни у спілкуванні з дитиною; зобов'язано ОСОБА_4 не налаштовувати дочку проти батька та не перешкоджати їх спілкуванню.

Будучи поінформованою про рішення Виконавчого комітету Ковельської міської ради, відповідач виявляє ознаки дискримінації його батьківських прав, перешкоджає особистому спілкуванню з дитиною. Відповідач обмежує не лише його права на спілкування з дитиною, але й законні права та інтереси дитини на спілкування з батьком. Рішення органу опіки та піклування відповідач не виконувала, позивач не мав можливості вільно спілкуватися з дочкою, відповідач не допускала його до помешкання, в якому проживає дочка, закривала на замок двері, відвозила неповнолітню дитину у село до своєї баби, чи до своєї матері, у дні, визначені для спілкування з дочкою, не відповідала на телефонні дзвінки.

Позивач зазначає, що любить свою дочку, виконує батьківські обов'язки, сплачує аліменти, не допускаючи заборгованості, однак, позбавлений права на вільне спілкування та участь у вихованні своєї дитини.

Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_3 з дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визначено спосіб участі ОСОБА_3 у спілкуванні з дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та у її вихованні шляхом надання побачень без участі матері на території міста Ковеля або на іншій території, двічі на тиждень: середа та неділя з 10:00 години до 20:00 години, враховуючи розпорядок дня дитини, її вік, стан здоров'я та індивідуальні особливості малолітньої дитини, при цьому завчасно в телефонному режимі за добу повідомляти ОСОБА_4 про можливі зміни у спілкуванні з дитиною, зобов'язано ОСОБА_4 не налаштовувати дочку проти батька та не перешкоджати їх спілкуванню. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд, враховуючи думку та рішення служби у справах дітей, вважав доцільним визначити час відвідування та спілкування батька з дочкою ОСОБА_5 без участі матері на території міста Ковеля або на іншій території, двічі на тиждень: середа та неділя з 10:00 год. до 20:00 год., враховуючи розпорядок дня дитини, її вік, стан здоров'я та індивідуальні особливості малолітньої дитини, при цьому завчасно в телефонному режимі за добу повідомляти відповідачку, про можливі зміни у спілкуванні з дитиною, зобов'язано відповідача, ОСОБА_4, не налаштовувати доньку проти батька та не перешкоджати їх спілкуванню. Такий спосіб участі позивача у вихованні дитини за висновками апеляційного суду відповідає інтересам малолітньої дочки, дозволяє налагодити психологічний контакт дитини з батьком та не порушує звичайних для дитини умов життя та тижневого розпорядку.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 22 травня 2017 року заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що ОСОБА_4, з якою проживає неповнолітня дитина, своєю поведінкою порушує права позивача як батька дитини на вільне спілкування з нею та позбавляє його можливості брати участь у вихованні неповнолітньої дочки.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ засобами поштового зв'язку у червні 2017 року, ОСОБА_4 просить заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 травня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково, надати ОСОБА_3, право на спілкування з дочкою ОСОБА_5 двічі на тиждень у погоджені дні із ОСОБА_4 за місцем проживання дочки та заявника за адресою: АДРЕСА_1

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, що не отримувала поштових повідомлень із суду про розгляд цієї справи, оскільки працює провідником та була поза межами м. Ковеля, а тому висновки суду першої інстанції про те, що заявник не бажала брати участі у розгляді справи є необґрунтованими. Заявник зазначає, що позивач не бере участь у вихованні дитини, не цікавиться її навчанням тощо. Крім сплати аліментів, як стверджує ОСОБА_4, батько дитини інших батьківських обов'язків не виконує. Заявник не погоджується з висновком служби у справах дітей, зазначає, що не було здійснено допит дитини та не враховано її думку щодо участі батька у її вихованні та спілкуванні з нею. Заявник просила викликати та допитати свідка, яка могла повідомити про поведінку ОСОБА_3, застосування ним насильницьких дій відносно ОСОБА_4 Заявник також просила витребувати матеріали з Ковельського відділення Національної поліції на підтвердження зазначених обставин. Стверджувала, що спілкування батька з дочкою призведе до психічного розладу дитини, негативно вплине на стан її здоров'я. Заявник не заперечує проти спілкування позивача з дочкою за місцем проживання відповідача у її присутності або в іншій кімнаті.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За правилом підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2016 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 У шлюбі у сторін народилася дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_3 попередньо звертався із заявою до Служби у справах дітей Ковельської міської ради з проханням вирішити питання щодо його участі у вихованні та спілкуванні з дочкою. Згідно з рішенням Виконавчого комітету Ковельської міської ради від 09 червня 2016 року № 182 про вирішення спору щодо участі батька у вихованні дитини дозволено позивачу брати участь у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_5 Дозволено позивачу зустрічатись та спілкуватись на території м. Ковеля або на іншій території з дочкою ОСОБА_5 без участі матері, двічі на тиждень: середа та неділя з 10:00 години до 20:00 години, враховуючи вік та індивідуальні особливості дочки, при цьому завчасно в телефонному режимі за добу повідомляти відповідача, ОСОБА_4, про можливі зміни у спілкуванні з дитиною. Зобов'язано ОСОБА_4 не налаштовувати дочку проти батька та не перешкоджати їх спілкуванню.

Між сторонами і надалі існує спір щодо участі позивача ОСОБА_3 у вихованні дочки та зустрічей з нею.

На вимогу апеляційного суду надано висновок служби у справах дітей, затверджений рішенням Виконавчого комітету Ковельської міської ради від 11 травня 2017 року № 164 «Про вирішення спору щодо участі батька у вихованні дитини».

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормами права.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди врахували принцип рівності прав батьків у вихованні дитини.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Верховний Суд врахував, що орган опіки та піклування висловлював свою позицію з приводу дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, з приводу спірних правовідносин Виконавчим комітетом Ковельської міської ради як органом опіки та піклування ухвалювались рішення від 09 червня 2016 року № 82 «Про вирішення спору щодо участі батька у вихованні дитини» та від 11 травня 2017 року № 164 «Про вирішення спору щодо участі батька у вихованні дитини». Зважаючи на наведене, органом опіки та піклування виконано вимоги частин четвертої та п'ятої статті 19 СК України щодо участі у вирішенні спору про участь батьків у вихованні дитини.

В оцінці доводів касаційної скарги суд касаційної інстанції врахував, що відповідач була позбавлена можливості брати участь у розгляді справи у суді першої інстанції, зважаючи на неотримання нею копії позовної заяви, повістки про виклик до суду. У цьому Верховний Суд встановив порушення норм процесуального права. Оцінюючи, чи призвели ці порушення до неправильного вирішення справи, Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цим Кодексом.

Під час підготовки справи до розгляду апеляційним судом протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії: з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (стаття 301 ЦПК України 2004 року).

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 301 ЦПК України 2004 року наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, збирати та досліджувати докази.

Верховний Суд дав оцінку процесуальній поведінці відповідача під час апеляційного розгляду справи. Так, звернувшись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_4 брала участь у апеляційному розгляді справи, мала можливість дати пояснення щодо обставин справи, а також заявляти клопотання, у тому числі щодо витребування доказів.

Натомість клопотання про забезпечення, витребування доказів у суді апеляційної інстанції нею не заявлялись, заявник не просила опитати дочку у судовому засіданні.

Враховуючи, що ОСОБА_4 не заявляла клопотань про забезпечення доказів, вона не скористалася правами, передбаченими статтями 27, 31 ЦПК України 2004 року, перешкод судом апеляційної інстанції у їх реалізації не встановлено, такі доводи касаційної скарги відхилені Верховним Судом.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦПК України 2004 року особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Під час розгляду судами цієї справи надано оцінку рішенням органу опіки та піклування щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Верховний Суд врахував, що ОСОБА_4 не заперечує проти спілкування батька з дитиною, проте просить забезпечити участь її як матері у зустрічах батька з дочкою. Заявник не довела під час розгляду справи апеляційним судом необхідності її участі у зустрічах та спілкуванні батька з дитиною, а також неналежну поведінку позивача, що може вплинути на психічне здоров'я дитини, а також, що спілкування суперечитиме найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення Верховний Суд керується завданням цивільного судочинства. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В іншій частині доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених у статті 400 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик