Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.10.2024 року у справі №947/4615/23

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 947/4615/23

провадження № 61-10957св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолета Султанівна,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року в складі судді: Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 рокув складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова В. С., про визнання договору недійсним та витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка в 2007 році на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру, загальною площею - 60,3 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 .

З 2007 року в квартирі мешкала позивачка та її чоловік - ОСОБА_6 . За останні сім років мешкання у квартирі вона підтримувала добрі відносини з сусідами з іншої парадної будинку за адресою - АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 та його дружиною - ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, у зв`язку з чим, а також похилим віком, стан її здоров`я погіршився і вона не могла самостійно підтримувати свою життєдіяльність і потребувала сторонньої допомоги, оскільки вона є пенсіонером, отримує пенсію за віком. Після смерті її чоловіка до неї почали систематично навідуватися її сусіди - ОСОБА_2 та його дружина, які систематично вечеряли разом з позивачкою, розпивали алкогольні напої, допомагали їй та її прикутій до ліжка тітці - ОСОБА_7 у побуті, оскільки останні потребували такої допомоги, а саме - купували продукти харчування, готували або пригощали їжею, виконували інші доручення, у тому числі супровід для зняття готівки з банківського рахунку позивачки, оплату комунальних, тощо.

В процесі спілкування ОСОБА_8 та ОСОБА_2 заволоділи ключами від квартири позивачки та мали до неї вільний доступ. Одразу після похорон чоловіка позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 запропонували їй оформити над нею опікунство, без жодних зобов`язань зі сторони ОСОБА_1 , на що позивачка погодилась, вважаючи, що опікунство ні до чого її не буде зобов`язувати, та крім того вона дійсно потребувала такої допомоги.

На підтвердження наміру в майбутньому укладення між сторонами договору довічного утримання, 05 серпня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 складено у присутності соціального робітника ОСОБА_9 розписку щодо повного забезпечення сім`єю ОСОБА_8 - ОСОБА_1 .

11 серпня 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та соціальна робітниця ОСОБА_9 супроводили позивачку до приміщення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Омарової В. С. за адресою - АДРЕСА_3 , де їй ОСОБА_2 запропонували оформити опікунство, мотивуючи це тим, що її відправлять до психіатричної лікарні, та треба переоформити для цього квартиру, хоча їй ніхто нічим не погрожував. В той день позивачка не брала з собою окуляри, договір не читала, вголос їй ніхто договір не прочитував, суть договору нотаріус не роз`яснювала, лише повідомили, що буде укладений договір про опіку, та дали підписати на жовтому листі паперу текст. Ніяких коштів, зокрема, суми правочину, від ОСОБА_4 та ОСОБА_2 вона не отримувала. Після цього вона повернулась у квартиру, в якій мешкає до сих пір. Подружжя ОСОБА_4 , ОСОБА_2 продовжували після поїздки до нотаріуса до неї ходити та доглядати, але одного разу сказали, щоб вона збирала речі потихеньку та переїзжала.

28 серпня 2020 року за ініціативою ОСОБА_1 та її знайомого - ОСОБА_10 був викликаний наряд поліції та було встановлено, що 11 серпня 2020 року між позивачкою та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме - квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Омаровою В. С., зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за № 6965, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передано у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 60,3 кв. м. Відповідно до умов вказаного договору, квартиру було передано у власність громадянина ОСОБА_2 за - 723 600,00 грн, хоча намірів на продаж даної квартири вона не мала, ніколи і нікому не говорила про намір продажу. Покупців ніколи не підшукувала, нікуди з цього приводу не зверталась, у тому числі до посередників, оскільки квартира є єдиним її житлом. Вказані обставини стали підставою для звернення до Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області.

Під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Дізнавшись про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, що має ознаки злочину визначеного частиною другою статті 190 КК України. Відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 10 вересня 2020 року. В ході досудового розслідування 12 листопада 2020 року, в порядку статті 93 КПК України, від приватного нотаріуса Омарової В. С. слідчим було отримано належним чином завірену копію Договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме - квартири під АДРЕСА_4 , посвідченого 11 серпня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі вчиненні нотаріальних дій за №6965, а також копії документів, що стали підставою для посвідчення зазначеного Договору купівлі-продажу квартири.

Разом з тим, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С. були надані не усі документи, що стали підставою для посвідчення зазначеного Договору, які відповідно до вимог чинного законодавства повинні зберігатися у нотаріуса протягом тривалого часу, через що, по ухвалі слідчого судді Київського районного суду від 20 січня 2021 року, оригінали вказаних документів витребувані від нотаріуса та перебувають в матеріалах кримінального провадження №1202016480002305. Серед документів, що стали підставою для посвідчення вищезазначеного Договору купівлі-продажу квартири, від приватного нотаріуса Омарової В. С. було отримано копію Платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року, видане Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» - в якому платником виступив ОСОБА_2, а отримувачем вона - ОСОБА_11 , але позивач ніколи не була клієнтом банку АТ «ЮНЕКС БАНК». В подальшому слідчим було направлено запит до АТ «ЮНЕКС БАНК», з метою встановлення факту видання Платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року. У відповіді на даний запит Голова Правління АТ «ЮНЕКС БАНК» категорично спростував факт видачі Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року, в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_11 . При цьому, голова правління АТ «ЮНЕКС БАНК» самостійно звернувся 11 листопада 2020 року до ГУ НП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, підробки документа - платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року за статтею 358 КК України.

Надалі ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 28 грудня 2021 року, вочевидь бажаючи уникнути відповідальності, передав своєму знайомому ОСОБА_3 у власність спірну квартиру. Договір посвідчений державним нотаріусом Малиновської державної контори у м. Одесі Мельник Л. В. та зареєстрований у реєстрі за №2- 1182.

ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою - АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С., 11 серпня 2020 року, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 6955;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5 , належну йому на підставі договору дарування від 28 грудня 2021 року, посвідченого державним нотаріусом Малиновської державної контори у м. Одесі Мельник Л. В., зареєстрованого у реєстрі за №2-1182;

встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого рішення є підставою для поновлення запису про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_5 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року:

позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С. 11 серпня 2020 року та зареєстрований за № 6965;

витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)»;

аналізуючи в сукупності надані докази, суд погоджується з доводами представника позивача, що ОСОБА_12 розуміла укладений договір купівлі-продажу від 11 серпня 2020 року як договір довічного утримання (догляду), називаючи та розуміючи його як «опіка», а відтак, помилялася щодо правової природи правочину. При цьому судом враховано, що під час укладення оспорюваного договору, через тиждень після похорон чоловіка, волевиявлення позивачки могло не відповідати її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, фактичної передачі грошових коштів та передачі спірної квартири не відбулося; продовжуючи проживати в квартирі та спілкуватись з родиною ОСОБА_2, та їхню на той час поведінку, позивачка і продовжувала сприймати укладений договір як договір довічного утримання;

відносно позовних вимог в частині витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, суд враховує, що відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Правильним способом захисту прав позивача є визнання недійсними не всіх правочинів, а лише першого, та витребування майна в останнього набувача, що і було зроблено позивачкою та є ефективним і достатнім способом захисту її порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власниці, у якої вибуло майно із володіння поза її волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи;

в матеріалах справи містяться достатні докази, які підтвердили обставини справи, викладені позивачем у своїй позовній заяві та поясненнях, наданих під час розгляду справи, а також поясненях відповідача, щодо наявності законних підстав для задоволення позову в частині визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння. Стосовно заявленої позивачем вимоги встановлення порядку виконання судового рішення, то суд не вбачав підстав для встановлення такого порядку, оскільки він передбачений статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року:

апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 залишено без задоволення;

рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

істотні умови договору купівлі-продажу від 11 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконані, майно не передано, не отримано ОСОБА_2 , грошові кошти ним за майно не сплачені, що не заперечується самими сторонами. Крім того, подружжя ОСОБА_2 стверджують, що останні також вважали вказаний договір купівілі-продажу договором довічного утримання. Останніми грошові кошти за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 сплачено не було;

31 серпня 2020 року ОСОБА_1 зверталась до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, що має ознаки злочину визначеного частиною другою статті 190 КК України, та відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 10 вересня 2020 року. У ході досудового розслідування, згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду від 20 січня 2021 року, оригінали договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме квартири під АДРЕСА_4 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО - Омаровою В.С. 11 серпня 2020 року витребувані від нотаріуса та перебувають в матеріалах кримінального провадження №1202016480002305 Серед документів, що стали підставою для посвідчення вищезазначеного Договору купівлі-продажу квартири, від приватного нотаріуса ОМНО - Омарової В. С. було отримано копію Платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року, видане Одеським відділенням №1 АТ «Юнекс Банк» - в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . Слідчим було направлено запит до АТ «ЮНЕКС БАНК», з метою встановлення факту видання Платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року. У відповіді на даний запит Голова Правління АТ «Юнекс Банк» категорично спростував факт видачі Одеським відділенням №1 АТ «Юнекс Банк» Платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року, в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . При цьому, голова правління АТ «Юнекс Банк» самостійно звернувся 11 листопада 2020 року до ГУ НП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, підробки документа - платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року за ст.358 КК України, що підтверджується копією заяви від 11 листопада 2020 року, зразків печаток та штампів ПАТ АТ «ЮНЕКС БАНК», акту про знищення печаток та штампів від 27 липня 2018 року;

судом враховано, що у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення від 31 серпня 2020 року на ім`я начальника Київського ВП в м.Одеса ГУ НП в Одеській області, ОСОБА_12 просила вжити заходи до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які обманним шляхом заволоділи належною їй квартирою АДРЕСА_5 , привізши до нотаріуса та обманим шляхом замість документів про опікунство підсунули договір купівлі-продажу, незаконно привласнивши квартиру, що підтверджується копією заяви від 31 серпня 2020 року. У своїх поясненнях на ім`я ДОП Київського ВП в м.Одеса ГУ НП в Одеській області від 31 серпня 2020 року ОСОБА_2 зазначав, що він разом зі своєю дружиною доглядали людей похилого віку, сусідів. ОСОБА_12 попросила їх про те, щоб вони її доглядали до смерті, для того, щоб оформити опікунство над нею через погроз колишніх кумовей, та вони погодились та поїхали до нотаріуса, де нотаріус порадила їм підписати договір купівлі-продажу. Вони з дружиною доглядали ОСОБА_12 та її 90-річною тіткою, що підтверджується копією пояснень від 31 серпня 2020 року;

колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_12 довела, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу вона помилилася стосовно правової природи укладеного нею правочину, відповідно існують підстави, які зумовлюють визнання договору купівлі-продажу недійсним. Укладаючи оспорюваний договір, ОСОБА_12 розуміла укладений договір купівлі-продажу від 11 серпня 2020 року як договір довічного утримання (догляду), називаючи та розуміючи його як «опіка», а відтак, помилялася щодо правової природи правочину. При цьому судом враховано, що під час укладення оспорюваного договору, через тиждень після похорон чоловіка, волевиявлення позивачки могло не відповідати її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, фактичної передачі грошових коштів та передачі спірної квартири не відбулося; продовжуючи проживати в квартирі та спілкуватись з родиною ОСОБА_2, та їхню на той час поведінку, позивачка і продовжувала сприймати укладений договір як договір довічного утримання. Суд першої інстанції, врахувавши встановлені обставини щодо віку позивачки на момент укладення договору купівлі-продажу, стану її здоров`я, дійшов обґрунтованого висновку про наявність помилки у діях позивачки під час підписання нею оспорюваного правочину;

доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є недоведеними, а тому вони підлягають залишенню без задоволення.

Аргументи учасників справи

24 липня 2024 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року (повне судове рішення складено 01 липня 2024 року), в якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ОСОБА_4 , як співвласниця спірної квартири, у порушення вимог статті 50 ЦПК України не була залучена до розгляду справи у якості співвідповідача. Оспорювана угода була укладена чоловіком ОСОБА_4 у період зареєстрованого шлюбу. ОСОБА_4 було надано згоду на придбання під час укладання Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. 11 серпня 2020 року та зареєстрований за №6965. Тобто на спірну квартиру розповсюджується режим спільної сумісної власності. Незалучення ОСОБА_4 до розгляду справи у якості відповідача позбавило її права на захист своїх прав та унеможливила здійснити такий захист в суді апеляційної інстанції;

зі слів позивачки подружжя ОСОБА_8 після укладення угоди продовжували до неї ходити та доглядати, але одного разу сказали, щоб вона збирала речі потихеньку та переїзжала. Вказане не відповідає дійсності та обставинам справи. Свідок у справі ОСОБА_10 є другом померлого сина позивачки ОСОБА_13 . З 2012 року він є фігурантом низки кримінальних проваджень, підозрюється у вчинені злочинів передбачених статтею 190 КК України, тривалий час перебував у слідчому ізоляторі. Судом встановлено, що істотні умови договору купівлі-продажу від11 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконані, майно не передано, не отримано ОСОБА_2 , грошові кошти ним за майно не сплачені. Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_9 показала суду, що вона є соціальним робітником та часто навідувалась до родини позивачки, бачила що вона товаришує з родиною ОСОБА_8 . Підтвердила, що підписувала розписку від 05 серпня 2020 року щодо повного забезпечення сім`єю ОСОБА_1 . Про укладення договору знає, оскільки була разом з позивачкою на правочині, але в момент підписання поряд не була. Підтвердила, що ОСОБА_1 розуміла укладений договір таким, з якого випливає, що родина ОСОБА_8 має її доглядати її, кормити, прибирати, купляти все необхідне. Не бачила, чи передавав ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошові кошти. Тобто свідок повністю підтвердила, що укладений сторонами договір купівлі-продажу є насправді договором довічного утримання;

у порушення вимог статті 235 ЦК України суд, встановивши, що оспорювана угода є не договором купівлі продажу а договором довічного утримання не вирішив спір за правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, а просто визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 . У результаті спірна квартира була незаконно витребувана від ОСОБА_14 на користь позивачки. Натомість, суд, встановивши удаваність правочину мав би фактично назвати оспорюваний договір договором довічного утримання та максимум витребувати спірну квартиру на користь ОСОБА_2 , хоча такі вимоги у позовній заяві заявлені не були.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року:

у задоволенні заяв ОСОБА_4 , які підписано представником ОСОБА_5 , про забезпечення позову відмовлено;

у задоволенні заяви ОСОБА_4 , яку підписано представником ОСОБА_5 , про зупинення дії рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року відмовлено.

09 жовтня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 серпня 2024 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 31 січня 2014 року у справі № 760/30720/21; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 19 серпня 2021 року у справі № 677/1893/18; від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19; від 22 травня 2024 року у справі № 760/14371/18; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17; від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15; від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17; від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц; від 20 травня 2024 року у справі № 564/1774/22; від 01 травня 2024 року у справі № 491/838/21; від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19; від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 11 серпня 2020 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме квартири під АДРЕСА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Омаровою В.С. 11.08.2020 р., зареєстрований в реєстрі вчиненні нотаріальних дій за №6965. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передано у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 60,3 кв. м, за 723 600,00 грн.

31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, що має ознаки злочину визначеного частиною другою статті 190 КК України, відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 10 вересня 2020 року.

В ході досудового розслідування, згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду від 20 січня 2021 року, оригінали договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме - квартири під АДРЕСА_4 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО - Омаровою В. С. 11 серпня 2020 року витребувані від нотаріуса та перебувають в матеріалах кримінального провадження №1202016480002305. Серед документів, що стали підставою для посвідчення зазначеного договору купівлі-продажу квартири, від приватного нотаріуса ОМНО - Омарової В. С. отримано копію платіжного доручення № 41 від 11 серпня 2020 року, видане Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» - в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . Слідчим було направлено запит до АТ «ЮНЕКС БАНК», з метою встановлення факту видання платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року. У відповіді на цей запит Голова Правління АТ «ЮНЕКС БАНК» категорично спростував факт видачі Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» Платіжного доручення №41 від 11 серпня 2020 року, в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . При цьому, голова правління АТ «ЮНЕКС БАНК» самостійно звернувся 11 листопада 2020 року до ГУ НП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, підробки документа - платіжного доручення № 41 від 11 серпня 2020 року за статтею 358 КК України, що підтверджується копією заяви від 11 листопада 2020 року, зразків печаток та штампів ПАТ АТ «ЮНЕКС БАНК», акту про знищення печаток та штампів від 27 липня 2018 року.

У заяві про вчинення кримінального правопорушення від 31 серпня 2020 року на ім`я начальника Київського ВП в м. Одеса ГУ НП в Одеській області, ОСОБА_12 просила вжити заходи до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які обманним шляхом заволоділи належною їй квартирою АДРЕСА_5 , привізши до нотаріуса та обманним шляхом замість документів про опікунство підсунули договір купівлі-продажу, незаконно привласнивши квартиру.

У поясненнях на ім`я ДОП Київського ВП в м. Одеса ГУ НП в Одеській області від 31 серпня 2020 року ОСОБА_2 зазначав, що він разом зі своєю дружиною доглядали людей похилого віку, сусідів. ОСОБА_12 попросила їх про те, щоб вони її доглядали до смерті. Для того, щоб оформити опікунство над нею через погрози колишніх кумів вони погодились та поїхали до нотаріуса, де нотаріус порадила їм підписати договір купівлі-продажу. Вони з дружиною доглядали за ОСОБА_12 та її 90-річною тіткою.

Позиція Верховного Суду

Щодо постанови апеляційного суду в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18 (провадження № 61-14888св20) зазначено, що:

«право подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано в статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Законодавець у вказаній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження спільного майна, але не був стороною договору, у разі розгляду справи про визнання договору відчуження (дарування, міни, купівлі-продажу) майна недійсним і позовних вимог до нього не пред`явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року в справі № 522/14240/15-ц (провадження № 61-14305св21) зазначено, що:

«переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції на зазначені положення законодавства увагу не звернув, не врахував, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 та з її письмової згоди. ОСОБА_2 приймав участь в якості відповідача у справі, яка протягом 2015 - 2018 років розглядалась судами чотирьох інстанцій, при цьому він діяв в інтересах добросовісних набувачів спірної земельної ділянки, у тому числі й ОСОБА_4, з якою перебував і перебуває у зареєстрованому шлюбі. Спір між подружжям відносно поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій був відсутній. Правова визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Оскарження судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Необхідно зазначити, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті13 ЦК України). При цьому учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. ОСОБА_2 реалізував право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, а також право на його перегляд Верховним Судом України у порядку, який був передбачений ЦПК України 2004 року. Так, ОСОБА_2 звертався до апеляційного суду з апеляційною скаргою, до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, а також до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення суду касаційної інстанції. Процесуальні дії ОСОБА_2 були спрямовані на захист права добросовісного набувача щодо спірної земельної ділянки. Отже відповідач ОСОБА_2 діяв у цій справі в спільних інтересах: своїх та своєї дружини ОСОБА_4, як добросовісних набувачів земельної ділянки, у спорі з власником майна про його витребування. Щодо цієї земельної ділянки спору між подружжям на час розгляду справи в судах не існувало. Вказані обставини залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції. Оскільки розгляд цієї справи тривав з 2015 року, ОСОБА_4, яка перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , що приймав активну участь у розгляді цієї справи, не могла не знати про те, що стосовно спірної земельної ділянки існує судовий спір. Враховуючи обставини цієї справи, є достатні підстави вважати, що ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 діють очевидно недобросовісно, подавши у 2020 році, після перегляду справи Верховним Судом України, від імені ОСОБА_4 апеляційну скаргу на остаточне рішення суду першої інстанції».

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 22 лютого 2022 року у справі № 307/3081/17 (провадження № 61-4059св21), від 04 травня 2022 року у справі № 274/4134/15-ц (провадження № 61-806св22), від 22 грудня 2023 року у справі № 303/4749/14-ц (провадження № 61-6572св23).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року як особа, яка не брала участі у справі, з підстав того, що суд вирішив питання про її права та інтереси;

в апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначала, що: 1) внаслідок дружніх стосунків з позивачкою, постійної її підтримки з її боку та чоловіка, позивачка запропонувала укласти договір довічного утримання, про що 05 серпня 2020 року склала розписку щодо повного її забезпечення та утримання. Фактично вказана розписка є попереднім договором довічного утримання. Гроші за квартиру сплачено не було. Таким чином, договір купівлі-продажу від 11 серпня 2020 року є удаваним, оскільки сторони мали на увазі укладення договору довічного утримання. Саме з вказаної причини позивачка продовжила проживати у спірній квартирі; 2) ОСОБА_4 , як співвласник спірної квартири не була залучена до участі у справі як співвідповідач; 3) щодо укладення договору дарування квартири, апелянт зазначила, що останній був укладений з метою уникнення переслідування та тиску з боку ОСОБА_10 , який є другом померлого сина позивачки, який і ініціював звернення позивачки до поліції (Т. 1, а. с. 214 - 221);

апеляційний суд не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті;

апеляційний суд не врахував, що права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження спільного майна, але не був стороною договору, у разі розгляду справи про визнання договору відчуження (дарування, міни, купівлі-продажу) майна недійсним і позовних вимог до нього не пред`явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі

апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позову, вирішив питання про її права та інтереси;

за таких обставин апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 , переглянувши по суті рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Щодо постанови апеляційного суду в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:

«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.

Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:

«131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

У справі, що переглядається:

особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_4 не погоджується з оскарженою постановою апеляційного суду у частині залишення без змін апеляційної скарги ОСОБА_2 ;

відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; не скористалися своїм правом подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідчить про повну їх згоду з оскарженою постановою апеляційного суду;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що особа, яка не брала участі і у справі ОСОБА_4 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржена постанова апеляційного суду у частині залишення без змін апеляційної скарги ОСОБА_2 , порушує її права та інтереси, за умови, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; не оскаржили постанову апеляційного суду в цій частині, тобто, погодилися з цим судовим рішенням;

тому оскаржену постанову апеляційного суду у частині залишення без змін апеляційної скарги ОСОБА_2 належить залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова частково ухвалена без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду в частині залишення апеляційної скарги ОСОБА_4 скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій частині постанову апеляційного суду належить залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в частині залишення апеляційної скарги ОСОБА_4 без задоволення скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко