Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 357/3132/15-ц

провадження № 61-23801ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4

відповідач - ОСОБА_5

треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко ТетянаАнатоліївна, ОСОБА_7

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів:

Олійника В. І., Березовенко Р. В. Коцюрби О. П. від 20 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору довічного утримання укладеним та його розірвання.

Свій позов ОСОБА_4 мотивувала тим, що 05 жовтня 2011 року між нею та ОСОБА_5 було укладено правочин, який вона розцінювала як договір довічного утримання, однак, довірившись відповідачу, даний правочин вона оформила та підписала як договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Якийсь час після укладення договору ОСОБА_5 приділяла їй увагу, забезпечувала її харчами, проте невдовзі почала вимагати звільнити квартиру.

Посилаючись на те, що вона не розуміла природи договору, оскільки при підписанні зазначеного договору вважала, що укладає договір довічного утримання, грошей за квартиру у розмірі 288 тис. грн. не отримувала та продовжує проживати у даній квартирі, а також на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу їй було 75 років і вона перебувала на диспансерному обліку лікаря-психіатра з приводу розладу психіки,

ОСОБА_4 просила визнати договір купівлі-продажу від 05 жовтня 2011 року удаваним, визнати, що фактично між сторонами було укладено договір довічного утримання та розірвати його у зв'язку з невиконання умов даного договору довічного утримання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі суді Протасової О. М. від 03 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема того, що сторони навмисне уклали договір купівлі-продажу з метою приховання правовідносин за договором довічного утримання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 удаваним. Визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання. Розірвано договір довічного утримання від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_4, виходив із того, що обидві сторони оформили правочин купівлі-продажу, але між ними насправді встановились інші правовідносини з приводу довічного утримання ОСОБА_4 ОСОБА_5, а тому суд визнав спірний договір купівлі-продажу удаваним, визнав, що було укладено договір довічного утримання, та розірвав його з підстав невиконання умов даного договору

ОСОБА_5

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що суд апеляційної інстанції про розгляд справи належним чином її не повідомив, а тому справу розглянув без її участі, що призвело до порушення норм процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений з метою приховання договору довічного утримання суперечать матеріалам справи.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги обставини, встановлені рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року про те, що факт неотримання

ОСОБА_4 коштів за відчужену квартиру не знайшов свого підтвердження.

Зокрема, ОСОБА_5 вказує, що позивачка у позовній заяві зазначила, що проживає не за адресою спірної квартири, що свідчить про передчасні висновки суду апеляційної інстанції щодо проживання ОСОБА_4 у вказаній квартирі після укладення договору купівлі-продажу.

У зв'язку із зазначеним, ОСОБА_5 просила скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року та залишити в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 357/3132/15-ц з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року зупинено дію постанови Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилалася на те, що вона не розуміла природи договору, оскільки при підписанні зазначеного договору вважала, що укладає договір довічного утримання, грошових коштів за квартиру розмірі 288 тис. грн. не отримувала та продовжує проживати у ній, а також на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу їй було 75 років і вона перебувала на диспансерному обліку лікаря-психіатра з приводу розладу психіки.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним та встановлення факту безоплатності договору встановлено, що твердження позивачки щодо неотримання коштів за відчужену квартиру не знайшли свого підтвердження. У задоволені зазначеного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із статтею 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Статтею 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Згідно із пунктом 4 частини п'ятої зазначеної статті суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі, що переглядається, установлено, що матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення відповідачки та її представника про розгляд справи, призначений апеляційним судом на 19 грудня 2017 року, 16 січня 2018 року, 30 січня 2018 року, 20 лютого 2018 року та 20 березня 2018 року.

З матеріалів справи вбачається (т.1,а.с.14), що ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4. Суд апеляційної інстанції на зазначену адресу лише один раз надсилав кореспонденцію, при цьому не вказавши повну адресу - не зазначено номер квартири відповідачки, що вбачається з конверту (т.2,а.с.164).

Так, надіслана судом апеляційної інстанції кореспонденція, адресована ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3, та її представнику - ОСОБА_12, поверталась до суду з відміткою поштової служби «за закінченням терміну зберігання», тобто фіксація отримання відповідачем кореспонденції відсутня.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), зазначене не є належним повідомленням про дату судового засідання.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 130 ЦПК України якщо особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Надіслана судом апеляційної інстанції кореспонденція, яка поверталась до суду з відміткою поштової служби «за закінченням терміну зберігання», може свідчити про те, що ОСОБА_5 не проживає за зазначеною адресою. Матеріали справи містять відомості щодо місця роботи відповідачки (т.2,а.с.144), проте суд, відповідно до вищезазначеної норми, не надсилав судову повістку за вказаною адресою.

Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції вживались заходи щодо розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (т.2,а.с.143,150), проте в силу вимог частини одинадцятої статті 128 ЦПК України таке повідомлення особи є неналежним, оскільки суд повідомляє особу в такий спосіб лише за відсутності відомостей щодо місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи, а такі відомості містяться в матеріалах справи.

Статтею 130 ЦПК України визначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. При повідомленні або виклику до суду телефонограмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку необхідною умовою є забезпечення фіксації такого повідомлення або виклику. Вважається недостатнім наявність у справі лише довідки секретаря судового засідання (чи іншої уповноваженої особи) про повідомлення особи, яка бере участь у справі, так як слід забезпечити фіксацію такого повідомлення та його отримання. Тому телефонограма від 24 листопада 2017 року (т.2,а.с.151) не є належним повідомленням відповідачки про дату, час та місце судового засідання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не вжив всі можливі та допустимі заходи щодо повідомлення відповідачки чим порушив її право знати про час і місце судових засідань, що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня 2017 року).

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_5, щодо якої відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки відповідачки у судове засідання не з'ясував, чим порушив її конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести міркування з приводу позовної заяви та апеляційної скарги, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення апеляційного суду - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта