Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №753/18089/20
Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №753/18089/20

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 753/18089/20

провадження № 61-4043св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Сьома Київська державна нотаріальна контора, Київська міська рада,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Миклуш Марини Ігорівни на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О., та касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сьомої Київської державної нотаріальної контори, Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила суд:

- встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати спільним сумісним майном її та ОСОБА_3 гаражний бокс № НОМЕР_1 у Гаражно-будівельному кооперативі «Первомайський» на вул. Уманській, 12-а в м. Києві, площею 16,80 кв. м, та автомобіль «Lioncel Soueast», номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску;

- визнати за нею 1/2 частку в праві власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 у Гаражно-будівельному кооперативі «Первомайський» на вул. Уманській, 12-а в м. Києві та 1/2 частку на автомобіль «Lioncel Soueast», номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , з яким вона проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з кінця 1998 року і до дня його смерті. Їх шлюб не був зареєстрований, однак між ними склалися сімейні відносини, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та побут, піклувалися один про одного, за спільні кошти та спільною працею придбали нерухоме та рухоме майно.

Так, за час її спільного проживання з ОСОБА_3 , ними було придбано майно, яке зареєстровано на праві власності за померлим, зокрема: гаражний кооператив з погребом в Гаражно-будівельному кооперативі «Первомайський» (далі - ГБК «Первомайський») на вул. Уманській, 12-а в м. Києві, площею 16,80 кв. м., вартість якого відповідно до договору купівлі-продажу становила 4 501,00 грн; автомобіль «Lioncel Soueast», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , що підтверджує договір купівлі-продажу від 16 квітня 2008 року, вартість якого згідно з умовами договору, становила 70 650,00 грн.

Крім того, на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради від 15 листопада 2006 року, ОСОБА_3 набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 вона звернулася до Сьомої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, однак постановою від 04 вересня 2020 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки вона проживала з померлим без реєстрації шлюбу.

Враховуючи, що майно було придбано під час її спільного проживання з померлим за спільні кошти, було оформлено на його ім`я, воно є спільним майном.

ОСОБА_1 вважала, що вона має право на визнання за нею права власності на 1/2 частину майна, набутого ОСОБА_3 під час їхнього спільного проживання, однак для цього їй необхідно в судовому порядку встановити факт її проживання із ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Також встановлення цього факту їй необхідне для визнання її спадкоємцем четвертої черги для спадкування іншого майна, належного ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, оскільки спір щодо права власності на майно існує між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року у даній справі скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року до дати смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться в ГБК «Первомайський» на АДРЕСА_2 , (гаражний бокс з погребом - під літ. «А», цегляний, площею 16,8 кв. м, та на 1/2 частку автомобіля «Lioncel Soueast», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Київська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації положень статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та переходу спірного майна у власність територіальної громади. Київська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на неї, покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.

Отже, за відсутності спадкоємців, які можуть претендувати на майно спадкодавця, ОСОБА_1 правильно визначила відповідачем Київську міську раду, оскільки задоволення даного позову виведе частину майна, яке належало на час смерті ОСОБА_3 із спадкової маси.

Крім того, вказане рішення буде підставою для отримання ОСОБА_1 в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 як спадкоємцем четвертої черги.

Разом із тим, Сьома Київська державна нотаріальна контора не є належним відповідачем за таким позовом, оскільки між ОСОБА_1 та державною нотаріальною конторою відсутній спір про право, до Сьомої Київської нотаріальної контори не пред`явлені матеріально-правові вимоги.

Також не може бути належним відповідачем в даному спорі і ОСОБА_2 , як на це послався у своєму рішенні суд першої інстанції. ОСОБА_2 є племінником ОСОБА_3 і відноситься до спадкоємців п`ятої черги. Однак у визначений статтею 1270 ЦК України строк заяву про прийняття спадщини не подав, отже, відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, вважається таким, що спадщину не прийняв. Отже на час пред`явлення позову ОСОБА_1 він не являвся спадкоємцем ОСОБА_3 і у них не існувало спору щодо майна, титульним власником якого був ОСОБА_3 .

Наданими до суду ОСОБА_1 доказами у їх сукупності доводиться той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_3 . Між ними існували відносини чоловіка та жінки, оскільки вони разом подорожували, а також всі допитані в судді свідки підтвердили, що між ними існували взаємовідносини, пронизані повагою та любов`ю. Отже, відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були сімейними, оскільки вони несли спільні витрати на купівлю техніки та оплату відпочинку, купівлю продуктів, турбувались один про одного, ОСОБА_1 доглядала ОСОБА_3 в лікарні під час його хвороби, ОСОБА_3 , в свою чергу, автомобілем возив ОСОБА_1 на роботу і з роботи, до її дітей.

Разом із тим, оскільки матеріалами справи доводиться набуття в період спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки автомобіля та гаражного боксу, вказане майно за життя ОСОБА_3 набуло статусу спільного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , отже вона має право на 1/2 частину такого майна і це право має бути захищене в обраний нею спосіб шляхом визнання права власності на вказану частку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У березні 2023 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Миклуш М. І., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року і залишити в силі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Миклуш М. І., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 обрала неналежний, неефективний спосіб захисту своїх прав. ОСОБА_1 сама зазначала в позові, що вона зареєстрована за іншою адресою ніж померлий ОСОБА_3 , отже, можна зробити висновок про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 завжди проживали за різними адресами і ніколи не проживали разом.

Також, з матеріалів справи вбачається, що все належне ОСОБА_3 майно є його особистою власністю, тому не може вважатися спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_3 , вела з ним спільне господарство та мали спільний бюджет, оскільки зазначене не може підтверджуватися показаннями свідків.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13 (провадження № 61-23286св18), від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц (провадження № 61-48153св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження № 61-28343св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15 (провадження № 61-18588св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18 (провадження № 61-48440св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16 (провадження № 61-44809св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16 (провадження № 61-44641св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16 (провадження № 61-28377св18), від 23 березня 2020 року у справі № 367/7855/16 (провадження № 61-40032св18), від 19 травня 2020 року у справі № 237/4652/17 (провадження № 61-11364св19), від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15 (провадження № 61-5362св19), від 28 липня 2021 року у справі № 346/5216/18 (провадження № 61-3050св21), від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21), від 03 листопада 2021 року у справі № 520/10426/18 (провадження № 61-18086св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), від 27 липня 2022 року у справі № 766/16332/20 (провадження № 61-603св22), від 14 листопада 2022 року у справі № 450/3887/19 (провадження № 61-2336св22).

У березні 2023 року Київська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга Київської міської ради мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на доведення факту спільного проживання ОСОБА_1 і померлого ОСОБА_3 як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявності між ними взаємних прав і обов`язків у період з травня 2015 року до травня 2020 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції прийняв рішення на недопустимих доказах, оскільки було прийнято до уваги показання свідків, які є зацікавленими особами, на стороні ОСОБА_1 та містять лише абстрактну і загальну інформацію, що не є належними доказами у справі про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17 (провадження № 61-47044св18), від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 398/3202/19 (провадження № 61-17364св20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначила, що ОСОБА_2 не має права для прийняття спадщини після смерті померлого ОСОБА_3 , оскільки пропустив строк для прийняття спадщини, а в поновленні цього строку йому було відмовлено. Отже, вирішення даного спору та оскаржуване судове рішення не впливають на його права, свободи, інтереси та обов`язки, тому просила суд закрити касаційне провадження у справі на підставі статей 395 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У травні 2023 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Миклуш М. І., подав до суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якому зазначив, що відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 не містить жодних обґрунтованих заперечень стосовно доводів та вимог касаційної скарги.

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Київської міської ради, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвоката Миклуш М. І., на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У березні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвоката Миклуш М. І., на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У квітні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , видане 26 травня 2020 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради від 15 листопада 2006 року; гаражний бокс № НОМЕР_1 (гаражний бокс з погребом - під літ. «А», цегляний, площею 16,8 кв. м), що знаходиться в ГБК «Первомайський» на АДРЕСА_2 ; автомобіль «Lioncel Soueast», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , придбаний ним на підставі договір купівлі-продажу від 16 квітня 2008 року.

01 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Сьомої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Цією ж заявою просила видати їй свідоцтво про право власності на 1/2 частину майна, набутого нею з померлим за час спільного проживання без реєстрації шлюбу в порядку статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

11 липня 2020 року Сьомою київською державною нотаріальною конторою за заявами ОСОБА_1 заведено спадкову справу № 351/2020.

Постановою державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Шапченко О. А. від 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії в частині видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки нею не подані документи, які підтверджували би перебування у шлюбі із спадкодавцем ОСОБА_3

05 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єдігарова Е. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом Сьомої Київської державної нотаріальної контори від 06 серпня 2021 року № 2635/02-14 ОСОБА_2 повідомлено, що його заява не може бути прийнята до уваги, оскільки була надана вже після спливу строку для прийняття спадщини.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року у справі № 760/22643/21 позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Сьома Київська державна нотаріальна контора, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, задоволено.

Визначено ОСОБА_2 в порядку спадкової трансмісії після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у місті Санкт-Петербурзі додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у місті Києві.

Постановлено обчислювати перебіг зазначеного строку з моменту набрання рішення законної сили.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року скасовано і постановлено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Миклуш М. І. залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року залишено без змін (провадження № 61-10244св22).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Предметом позову у цій справі є вимога ОСОБА_1 про встановлення факту сумісного проживання із спадкодавцем та визнання права власності у порядку спадкування за законом відповідно до статті 1264 ЦК України.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що відповідно до довідки Обслуговуючого кооперативу «Маяк» від 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з 1999 року проживала у квартирі ОСОБА_3 до 26 травня 2020 року (дня смерті ОСОБА_3 ), а також і на даний час продовжує проживати, за адресою: АДРЕСА_3

Також, показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтверджено те, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловік та жінка, вели спільне господарство, разом подорожували, мали спільний бюджет, проводили спільні витрати, придбавали майно в інтересах сім`ї.

Отже, між ними були наявні подружні взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, що також підтверджується наданими документами, зокрема, фотографіями; договорами про туристичні послуги від 13 липня 2010 року, від 21 серпня 2016 року № 21/08; товарними чеками та квитанціями на придбання побутової техніки; квитанціями про оплату послуг з енергопостачання і газопостачання; договором про надання послуг з утеплення стін від 23 червня 2015 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що наданими ОСОБА_1 доказами у їх сукупності доводиться той факт, що вона та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_3 , також вони разом подорожували. Між ними існували відносини чоловіка та жінки, вони турбувались один про одного, ОСОБА_1 доглядала ОСОБА_3 під час його хвороби, ОСОБА_3 , в свою чергу, возив на автомобілі ОСОБА_1 на роботу, забирав з роботи, що підтверджується показами свідків. Також, вони несли спільні витрати на купівлю техніки, оплату відпочинку, купівлю продуктів.

Разом із тим, оскільки матеріалами справи доводиться набуття в період спільного проживання однією сім`єю автомобіля та гаражного боксу, вказане майно за життя ОСОБА_3 набуло статусу спільного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , отже остання має право на 1/2 частину такого майна і це право має бути захищене в обраний нею спосіб шляхом визнання права власності на вказану частку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Однак колегія суддів Верховного Суду не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 як племінник ОСОБА_3 відноситься до спадкоємців п`ятої черги, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Частина третя статті 1266 ЦК України передбачає спадкування за правом представлення, зокрема племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що 05 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єдігарова Е. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом Сьомої київської державної нотаріальної контори від 06 серпня 2021 року № 2635/02-14 ОСОБА_2 повідомлено, що його заява не може бути прийнята до уваги, оскільки була надана вже після спливу строку для прийняття спадщини.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року у справі № 760/22643/21 позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, задоволено.

Визначено ОСОБА_2 в порядку спадкової трансмісії після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 в місті Санкт-Петербурзі додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в місті Києві.

Постановлено обчислювати перебіг зазначеного строку з моменту набрання рішення законної сили.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року скасовано і постановлено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Миклуш М. І. залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року залишено без змін (провадження № 61-10244св22).

Отже, ОСОБА_2 пропустив строк подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, неправильний висновок суду апеляційної інстанції щодо черговості спадкування ОСОБА_2 не впливає на правильність прийнятого судового рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Миклуш Марина Ігорівна, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник