Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.04.2024 року у справі №947/23578/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 947/23578/20

провадження № 61-15910св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Луняченка В. О., та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою, вселення, розподіл особових рахунків та виселення невідомих осіб.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є відповідальним наймачем квартири АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю, в якій разом з ним зареєстровані, як мешканці, його мати ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 . Однак він та члени його сім`ї, зокрема: син ОСОБА_3 ; дружина ОСОБА_4 ; син дружини ОСОБА_5 , не можуть користуватись своїм правом на проживання у цій квартирі, так як ОСОБА_2 без його згоди здала квартиру в оренду, змінила замки та перешкоджає йому та членам його сім`ї у проживанні в спірній квартирі.

За для ефективного захисту своїх прав він вважав за необхідне встановити порядок користування спірною квартирою між ним, членами його сім`ї та ОСОБА_2 , розділити особовий рахунок квартири для визначення відповідальності за отримані житлово-комунальні послуги кожного з наймачів та поновити його порушене право.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вселенні, проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 ;

- вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_1 ;

- встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у особисте користування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповідно до технічного паспорту від 17 березня 2021 року, житлову кімнату № 5, житловою площею 10,2 кв. м та житлову кімнату № 7, житловою площею 17,4 кв. м., з балконом площею 0,9 кв. м; залишивши у особистому користуванні ОСОБА_2 житлову кімнату № 2 , площею 11,8 кв. м, з лоджією 1,4 кв. м, у загальному користуванні залишити коридор № 1, площею 1,7 кв. м, кухню № 8 площею 9,4 кв. м, комору № 6 площею 0,3 кв. м, туалет № 3 площею 1,2 кв. м, ванну № 4 площею 2,6 кв. м, вбудовану шафу № 6 площею 0,6 кв. м;

- розділити особовий рахунок квартири на два окремих особових рахунка у відповідності з порядком користування, розділивши при цьому оплату за площу особистого користування між особовими рахунками відповідно до частки кожного наймача, закріпивши один особовий рахунок на площу 48,9 кв. м за ОСОБА_1 , а другий особовий рахунок на площу 18,3 кв. м за ОСОБА_2 ;

- виселити з квартири АДРЕСА_1 невідомих осіб, які не зареєстровані у вказаній квартирі та знаходяться у приміщенні незаконно;

- зобов`язати невідомих осіб, що знаходяться у квартирі, не чинити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у особисте користування ОСОБА_1 та його неповнолітньому сину ОСОБА_3 , відповідно до технічного паспорту від 17 березня 2021 року, житлову кімнату № 5, житловою площею 10,2 кв. м та житлову кімнату № 7, житловою площею 17,4 кв. м з балконом площею 0,9 кв. м; залишивши у особистому користуванні ОСОБА_2 житлову кімнату № 2 , площею 11,8 кв. м, з лоджією 1,4 кв. м.

У загальному користуванні мешканців квартири залишено коридор № 1, площею 1,7 кв. м, кухню № 8 площею 9,4 кв. м, комору № 6 площею 0,3 кв. м, туалет № 3 площею 1,2 кв. м, ванну № 4 площею 2,6 кв. м, вбудовану шафу № 6 площею 0,6 кв. м.

Вселено ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 , згідно визначеного порядку користування.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , згідно визначеного порядку користування, ОСОБА_1 та його неповнолітньому сину ОСОБА_3 .

Відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про вселення у дану квартиру інших членів його сім`ї, про виселення із квартири невідомих осіб та про поділ особових рахунків.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що права позивача порушені та підлягають захисту у спосіб, визначений позивачем, а саме шляхом вселення до спірної квартири та зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у здійсненні такого права, встановлення порядку користування квартирою.

Щодо позовних вимог про виселення невідомих осіб та їх зобов`язання не чинити перешкоди, суд вважав дані вимоги необґрунтованими, оскільки вони заявлені до невизначених осіб без урахування правової підстави їх знаходження у квартирі та неможливості застосування в даному випадку втручання у можливе право на проживання третіх осіб, які не залучені до розгляду цієї справи та не мають можливості скористатись правом на справедливий суду у розумінні доведеності суду легітимності їх знаходження у даному приміщенні.

Також суд вважав такими, ще не підлягають задоволенню, вимоги щодо розподілу особових рахунків. Рішенням суду визначений порядок користування квартирою, згідно якому позивачу, який є відповідальним наймачем квартири, у користування виділено значно більша площа квартири із недоведеністю наявності у квартирі інших споживачів послуг, так як сам позивач стверджує, що відповідачка у спірній квартирі не мешкає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що у 2008 році ОСОБА_1 добровільно залишив спірну квартиру, вивіз всі свої речі та тривалий час проживав разом із своєю сім`єю в іншому місці. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 були створені якісь перешкоди для проживання в спірній квартирі, або існували якісь інші причини, у зв`язку з якими він був вимушений переїхати із цієї квартири.

Отже, суди попередніх інстанцій мали можливість зробити висновок про те, що ОСОБА_1 претендує на вселення до житла, право на користування яким він втратив відповідно до вимог статті 71 ЖК України, оскільки протягом більше як шести місяців не проживав у спірній квартирі без поважних причин.

Підставою касаційного оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 01 червня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 515/351/15-ц (провадження № 61-28157св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ричков М. Ю. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У листопаді 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року поновлено ОСОБА_2 процесуальний строк для подачі касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до довідок голови об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Невський 43» від 26 жовтня 2019 року та від 16 листопада 2020 року в квартирі АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю, зареєстровані з 13 лютого 2003 року ОСОБА_1 , як відповідальний наймач, з 27 лютого 2018 року його неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та з 03 червня 1985 року ОСОБА_2 .

З копії контрольного талону до ордера № 209 серії ПР від 18 березня 1977 року, виданого на ім`я ОСОБА_6 на підставі рішення Приморської районної ради від 18 березня 1977 року № 147, та відомостей про смерть ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , вбачається, що ОСОБА_1 , який є онуком ОСОБА_6 , став відповідальним наймачем після зміни договору найма у зв`язку зі смертю колишнього наймача ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 20 грудня 2013 року серії НОМЕР_2 , та разом з ними проживає син дружини - ОСОБА_5 , 2005 року народження.

За результатами розгляду матеріалів за зверненням 10 червня 2020 року ОСОБА_1 щодо неправомірних дій квартирантів, Київським відділом поліції м. Одеси Головного управління Національної поліції в Одеській області складено довідку, що в квартирі АДРЕСА_1 мешкають квартиранти, які знаходяться в цій квартирі за домовленістю із ОСОБА_2 .

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого 17 березня 2021 року ТОВ «Консалт Плюс Інжинірінг», з урахуванням інформації про технічний стан квартири станом на 04 лютого 2016 року, трьохкімнатна квартира, загальною площею 67,2 кв. м, житловою площею 39,4 кв. м, розташована на 9-му поверсі багатоквартирного будинку, складається з: 1) коридору площею 11,7 кв. м; 2) житловою кімнати площею 11,8 кв. м; 3) туалету площею 1,2 кв. м; 4) ванної кімнати площею 2,6 кв. м; 5) житлової кімнати 10,2 кв. м; 6) вбудованої шафи площею 0,6 кв. м; 7) житлової кімнати 17,4 кв. м; 8) кухні площею 9,4 кв. м; 10) лоджії площею 1,4 кв. м, яка примикає до кімнати площею 11,8 кв. м; 11) балкону площею 0,9 кв. м, який примикає до кімнати площею 17,4 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в їх оскаржуваній частині відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Статтею 65 ЖК України визначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання».

За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 645/4988/16-ц (провадження № 61-19079св18).

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК України).

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК України).

Системне тлумачення статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року у справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21).

Статтею 106 ЖК України визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що ОСОБА_1 є відповідальним наймачем квартири АДРЕСА_1 , в якій разом із ним зареєстровані, як мешканці, його мати ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 разом із сином, дружиною та сином дружини, які проживають однією сім`єю, тимчасово залишили квартиру, однак не мають можливості потрапити до місця проживання у зв`язку із тим, що, скориставшись відсутністю ОСОБА_1 і членів його сім`ї, ОСОБА_2 дозволила стороннім особам проживати у зазначеній квартирі.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження доводів ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 втратив право на користування спірною квартирою, зокрема, відсутні судові рішення про визнання його таким, що витратив право користування житлом.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про те, що ОСОБА_1 був обмежений у праві на користування спірною квартирою, що є незаконними та таким, що порушують його права як наймача квартири на вільне проживання у ній.

Суди попередніх інстанцій встановили наявність у позивача ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина права на користування спірною квартирою, тому є доведеними і позовні вимоги про визначення порядку користування цією квартирою, так як саме такий спосіб, як визначення конкретних житлових приміщень, до яких позивач та його неповнолітній син будуть вселені та якими вони матимуть право безперешкодного користування, є ефективним способом захисту оспорюваного права.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на який міститься посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник