Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.08.2022 року у справі №179/1470/20

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 179/1470/20

провадження № 61-4666св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Новомосковська районна державна адміністрація Магдалинівського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Логойдою Олександром Владиславовичем, на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року у складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новомосковської районної державної адміністрації Магдалинівського району Дніпропетровської області про скасування розпорядження голови Магдалинівської районної державної адміністрації.

Позовна заява мотивована тим, що під час розгляду справи № 179/604/20 їй стало відомо про існування розпорядження голови Магдалинівської районної державної адміністрації № 877-р від 28 листопада 2003 року «Про вилучення земельних ділянок, які були надані ОСОБА_2 для ведення (селянського) фермерського господарства на території Олескандрівської сільської ради».

Зазначала, що 04 листопада 2003 року вона зверталася до голови Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на переоформлення селянського фермерського господарства «Зоря» на неї в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_2 .

У вказаній заяві зазначалося: «В зв`язку зі смертю мого чоловіка, ОСОБА_2 , голови селянського фермерського господарства «Зоря», яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради прошу надати дозвіл на переоформлення селянського фермерського господарства «Зоря» на мене, ОСОБА_1 , як спадкоємицю».

Оскільки Закон України «Про фермерське господарство» не передбачає порядку перереєстрації господарства в разі смерті його голови, однак стаття 23 закону передбачає можливість успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини), вважала дії відповідача щодо прийняття розпорядження саме на підставі її заяви незаконними.

На момент подачі заяви до компетенції відповідача відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, чинній на 04 листопада 2003 року) відносилась державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, але така реєстрація змін могла бути внесена виключно на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 560 ЦК УРСР (в редакції, чинній на 04 листопада 2003 року), спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Отже, вирішення питання спадкування входило до компетенції державної нотаріальної контори а не відповідача, який в свою чергу був зобов`язаний надати їй роз`яснення з приводу порядку спадкування відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», а не приймати оскаржуване рішення всупереч діючому на той час законодавству.

Посилалася на те, що після смерті чоловіка вона фактично вступила в управління та володіння фермерським господарством та здійснює його до сьогоднішнього дня, а тому відповідно до статті 549 ЦК УРСР вона є спадкоємцем, який прийняв спадщину.

Отже, оскаржуване розпорядження порушило її право на спадкування селянського фермерського господарства «Зоря» після смерті її чоловіка.

Оскільки їй не було відомо про існування оскаржуваного розпорядження, вважає, що строк позовної давності для оскарження розпорядження має бути поновленим та рахуватися з 31 липня 2020 року.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- скасувати розпорядження голови Мигдалинівської районної державної адміністрації № 877-р від 28 листопада 2003 року «Про вилучення земельних ділянок, які були надані ОСОБА_2 для ведення (селянського) фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради»;

- визнати державні акти на право постійного користування землею площею 17,49 га серії ДП, виданого на підставі розпорядження голови районної ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 27 березня 2001 року № 84-р та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 690, та площею 5,1 га серії ДП, виданого на підставі розпорядження представника Президента України Магдалинівського району Дніпропетровської області від 07 квітня 1993 року № 124 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 219, чинними.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень у справі, права позивача оскаржуваним розпорядження голови Магдалинівської райдержадміністрації не порушено.

Районний суд зазначив, що у зв`язку зі створенням ОСОБА_2 селянського (фермерського) господарства «Зоря» саме до господарства перейшло право постійного користування земельними ділянками, наданими засновнику господарства. За таких обставин позивач не набула статусу спадкоємця права постійного користування земельними ділянками, які вилучено на підставі оскаржуваного розпорядження голови Магдалинівської райдержадміністрації.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Логойди О. В. залишено без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність у позивача, який звернувся з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто судом встановлювалось, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому апеляційний суд зазначив, що відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ні за ЗК України, в редакції на час набуття права користування, ні нормами діючого законодавства (статті 140-149 ЗК України), смерть особи користувача земельної ділянки не є підставою припинення її права користування земельною ділянкою. Тому, прогалина у законодавстві щодо неврегульованості питання спадкування права постійного користування земельною ділянкою особою, яка правомірно набула такого права на підставі чинного на час набуття законодавства, не може бути перешкодою до захисту права спадкоємця такої особи та його права успадковувати всі належні і не припинені права спадкодавця.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій визнають її право на спадкування фермерського господарства, як цілісного майнового комплексу з усіма його правами та майном, але при цьому стверджують, що її права не порушено оскаржуваним розпорядженням, яке позбавило її можливості спадкування. Крім того, суди не надали жодної оцінки законності дій відповідача при ухваленні розпорядження, скасування якого і є предметом спору.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

На підставі державних актів від 09 квітня 1993 року та від 24 квітня 2001 року ОСОБА_2 належало право постійного користування земельними ділянками площею 5,1 га та 17,490 га, наданих для фермерського господарства (а. с. 7-8).

14 серпня 1993 року зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Зоря», головою якого зазначено ОСОБА_2 (а. с. 10-15).

04 листопада 2003 року ОСОБА_1 звернулась до Магдалинівської райдержадміністрації зі заявою від 03 листопада 2003 року, в якій зазначалось наступне: «В зв`язку зі смертю мого чоловіка, ОСОБА_2 , голови селянського фермерського господарства «Зоря» яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради прошу надати дозвіл на переоформлення селянського фермерського господарства «Зоря» на мене ОСОБА_1 як спадкоємицю» (а. с. 21).

Розпорядженням голови Магдалинівської районної державної адміністрації № 877-р від 28 листопада 2003 року «Про вилучення земельних ділянок, які були надані ОСОБА_2 для ведення (селянського) фермерського господарства на території Олескандрівської сільської ради»:

- вилучено земельні ділянки, які були надані ОСОБА_2 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства площею 22,59 га;

- державні акти на право постійного користування землею видані 09 квітня 1993 року та 24 квітня 2001 року ОСОБА_2 вважати такими, що втратили чинність (а. с. 20).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник (чоловік ОСОБА_1 ), перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадкованим спадкоємцями останнього.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/19 (провадження № 12-205гс19) зроблено висновок, «що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) вказано, що «право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець».

Оскільки після проведення державної реєстрації СФГ «Зоря» як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_2 для ведення такого господарства, набуло останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не призвела до виникнення у ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем засновника, права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє відповідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, чинного на час створення селянського (фермерського) господарства «Зоря» (свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи № 217 від 24 липня 1995 року).

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею як за спадкоємицею засновника селянського (фермерського) господарства «Зоря» права постійного користування спірною земельною ділянкою.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для набуття ОСОБА_1 права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 07 квітня 2021 року в справі № 2-367/2010 (провадження № 61-11926св20).

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах спростовується наведеними вище правовими висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Логойдою Олександром Владиславовичем, залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк