Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.06.2018 року у справі №395/746/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 395/746/17

провадження № 61-36231св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Черній Михайло Андрійович»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Новомиргородська районна державна адміністрація Кіровоградської області в особі Сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Черній Михайло Андрійович» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня

2017 року у складі судді Орендовського В. А. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року у складі колегії суддів:

Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Фермерське господарство «Черній Михайло Андрійович» (далі - ФГ «Черній Михайло Андрійович») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області в особі Сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про витребування земельної ділянки та зобов`язання скасувати запис у реєстрі про реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 11 січня 2006 року між ФГ «Черній Михайло Андрійович» та Новомиргородською районною державною адміністрацією Кіровоградської області було укладено договір оренди землі, згідно якого він є орендарем земельної ділянки загальною площею 106,65 га, яка складається із земельної ділянки кадастровий номер 3523885200:02:000:9008 площею 83,2965 га та земельної ділянки кадастровий номер 3523885200:02:000:9100 площею 23,3472 га. Вказана земельна ділянка знаходилася на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії згаданого договору становив 10 років. Рішенням господарського суду Кіровоградської області від

25 травня 2016 року у справі № 912/1198/16 цей договір оренди землі від 11 січня 2006 року визнано поновленим на тих самих умовах і на той самий строк та визнано укладеною додаткову угоду до нього. Таким чином, позивач має речове право оренди земельних ділянок загальною площею 106,65 га. Однак, після набрання судовим рішенням законної сили він дізнався, що частину орендованих земельних ділянок передано у власність третім особам без відома господарства. Так у травні 2016 року земельну ділянку 3523885200:02:000:9100 поділено на дві земельні ділянки за кадастровими номерами 3523885200:02:000:5082 площею 2,00 га та 2523885200:02:000:9999 площею 21,3472 га. На підставі наказу в. о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 03 червня

2016 року № 11-5259/14-16-СГ новоутворена земельна ділянка з кадастровим номером 3523885200:02:000:5082 площею 2,00 га передана у власність

ОСОБА_2 , який 10 червня 2016 року зареєстрував право власності на неї. Цей наказ визнано недійсним рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2017 року у справі № 912/629/17. Звертає увагу суду на те, що зазначеним рішенням господарського суду було встановлено, що спірна земельна ділянка протиправно перейшла у власність ОСОБА_2 , чим порушено його права. Також цим рішенням було встановлено, що на час його ухвалення власником земельної ділянки є ОСОБА_1 , який набув право власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 . Наголошував на тому, що вказаними судовими рішеннями господарських судів було встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з його володіння поза його волею, тому в відповідно до положень статей 388, 396 ЦК України він має право на захист цього права шляхом витребування земельної ділянки у її добросовісного набувача ОСОБА_1 та скасування внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на витребувану земельну ділянку.

У зв`язку з викладеним позивач просив витребувати у ОСОБА_1 та передати йому земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,00 га кадастровий номер 3523885200:02:000:5082, розташовану на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області та зобов`язати Новомиргородську районну державну адміністрацію Кіровоградської області в особі Сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Новомиргородської районної державної адміністрації скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності земельної ділянки кадастровий номер 3523885200:02:000:5082 площею 2,00 га за ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від

14 грудня 2017 року позов ФГ « Черній Михайло Андрійович » задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 та передано ФГ « Черній Михайло Андрійович» земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, у тому числі: 2,00 га - рілля, кадастровий номер 3523885200:02:000:5082, яка знаходиться на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право користування земельною ділянкою загальною площею 106,65 га на підставі договору оренди, а відповідач ОСОБА_1 перешкоджає йому користуватися частиною земельної ділянки площею 2,00 га, яка є складовою загальної площі орендованої позивачем земельної ділянки, тому порушене право позивача підлягає захисту. Посилання позивача на норму статті 388 ЦК України, як підставу пред`явленого ним позову є безпідставними, оскільки вказана норма захищає права неволодіючого власника, яким позивач не є. Вказано, що спірні правовідносини, які виникли між ФГ « Черній Михайло Андрійович » і ОСОБА_1 регулюються нормами частини другої статті 95, частини другої статті 152 ЗК України, частинами першою, другою статті 27 Закону України «Про оренду землі». Позовна вимога про зобов`язання скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є необґрунтованою так, як позивачем не оспорюється законність правочину на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на цю землю, що унеможливлює здійснення судом оцінки законності здійснення реєстрації права.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю, апеляційну скаргу ФГ «Черній Михайло Андрійович» задоволено частково, рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ФГ «Черній Михайло Андрійович» до ОСОБА_1 , Новомиргородської районної державної адміністрації у Кіровоградській області в особі Сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про витребування земельної ділянки та зобов`язання скасувати реєстрацію права власності відмовлено повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги позивача застосував до спірних правовідносин не правильні норми матеріального права, а саме положення статей 95, 152 ЗК України та статті 27 Закону України «Про оренду землі», оскільки вказані норми права лише встановлюють право землекористувача на захист свого права та його відновлення, однак вони не передбачають конкретних способів захисту. Зазначено, що позивач звертаючись до суду з позовом правильно визначив норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки віндикаційний позов, який пред`явив позивач у справі є позовом власника чи титульного володільця, який фактично не володіє майном, до його володільця про повернення майна в натурі. Разом з тим, судом вказано, що задоволення пред`явленого позивачем віндикаційного позову з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України є неможливим, оскільки наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача титульним володільцем право на майно якого є похідним від права власника. За наявності волі власника на відчуження майна відсутність волі володільця майна самостійного правового значення не має. Зокрема судом зазначено, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2017 року у справі № 912/629/17, яким визнано недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру від 03 червня 2016 року

№ 11-5259/14-16-СГ, не спростовано наявність волі власника, держави в особі відповідного органу, на вибуття спірної земельної ділянки з його власності на користь третьої особи. Судом також вказано, що земельна ділянка, яка була предметом укладеного між позивачем і Новомиргородською РДА договору оренди від 11 січня 2006 року і який визнано рішенням господарського суду поновленим, припинила своє існування у якості об`єкта цивільних прав з часу її поділу та внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру, а відповідно припинилися всі права щодо неї. При цьому правомірність поділу земельної ділянки, яка була об`єктом оренди, ніким оспорено не було, тому витребувана у справі земельна ділянка є відмінною від тієї, право володіння якою належало позивачу. Також зазначено, що оскільки пред`явлена позивачем вимога про віндикацію задоволенню не підлягає, то не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога позивача про скасування реєстрації відповідачем права власності на майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФГ «Черній Михайло Андрійович» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ФГ «Черній Михайло Андрійович», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі. Також просило передати справу за їх касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та обґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій не було належним чином встановлено всіх обставин у справі. Звертає увагу на те, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку стосовно того, що позивач у справі не може захистити свої порушені права на підставі статей 388, 396 ЦК України та статті 27 Закону України «Про оренду землі». Зокрема вказує, що ними, як особою, яка має діюче речове право, яке захищається нарівні із правом власності, має право витребувати спірне майно з будь-якого незаконного володіння та користування, у тому числі й в порядку віндикації (стаття 388 ЦК України). Також вказує на те, що є неправильними посилання суду апеляційної інстанції на ту обставину, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника на підставі волі власника нерухомого майна, оскільки такий висновок суперечить нормам матеріального права та судової практики, висловленій Верховним Судом України в постановах від 21 грудня 2016 року у справі

№ 6-2233цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 та Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 1515/2001/12 (провадження

№ 61-4413св18), від 18 квітня 2018 року у справі № 152/1830/12-ц (провадження

№ 61-11382цс18). Зокрема у вказаних судових рішеннях зазначено, що якщо майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду або акту органу, уповноваженого розпоряджатися цим майном, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Таким чином, на його думку, суд апеляційної інстанції поставив під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили. Наголошує на тому, що єдиним, визначеним на законодавчому рівні, можливим способом захисту їх прав з урахуванням принципу верховенства права є саме витребування спірної земельної ділянки. Також вважає, неправильним висновок апеляційного суду про відсутність спірної земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, поновленого на підставі рішення суду, оскільки по-перше вказана обставина не оспорюється жодною стороною у справі, а по-друге вказана обставина встановлена в рішенні господарського суду від 10 травня 2017 року у справі

№ 912/629/17, яке набрало законної сили, тому є преюдиційним у цій справі. Зазначає також про те, що необґрунтованими є висновки судів обох інстанцій про відмову у задоволенні його похідної вимоги про зобов`язання скасувати запис про проведену державну реєстрацію прав, оскільки відповідно до частини другої статті 393 ЦК України він має законне право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. Також просили передати справу відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у вказаній справі виникла правова проблема щодо застосування судами норм статті 388 ЦК України разом із нормами статті 27 Закону України «Про оренду землі» та статті 396 ЦК України. Також вказує, що розгляд цієї справи має суспільний резонанс, оскільки існує значна кількість аналогічних справ, які перебувають у провадженні судів, у зв`язку з незаконною передачею земельних ділянок у приватну власність, які перебувають в оренді фізичних чи юридичних осіб.

Доводи інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_1 на касаційну скаргу ФГ «Черній Михайло Андрійович» зазначено, що рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі

№ 912/629/17, якими було визнано недійсним наказ від 03 червня 2016 року

№ 11-5259/14-16-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 », які було підставою для звернення позивача у цій справі з позовом про витребування земельної ділянки перебувають на розгляді у Верховному Суді у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Також вказує, що у двох справах № 912/630/17, № 912/2528/17, які є аналогічними справі № 912/629/17 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду були прийняті постанови, якими судові рішення господарських судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій були скасовані, а провадження у справі припинені. Зазначає також про те, що суди обох інстанцій не звернули належної уваги на норму статті 32 Закону України «Про оренду землі», у якій вказано, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. На його думку поданий ФГ «Черній Михайло Андрійович» позов до суду першої інстанції є безпідставним, оскільки він поданий без наявності будь-якого спору між сторонами. Вказує, що позов у цій справі мав би бути залишеним без розгляду на підставі статті 44 ЦПК України. Звертає також увагу на той факт, що з вказаним позовом про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України може звернутися лише власник нерухомого майна, а не його користувач. У зв`язку з викладеним відповідач просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Новомиргородського районного суду Кіровоградської області.

У задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року відмовлено.

У липні 2018 року справу № 395/746/17 передано до Верховного Суду.

16 квітня 2020 року на підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1123/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням голови Новомиргородської РДА від 20 травня 2005 року № 424 р ФГ « Черній Михайло Андрійович» надано в оренду земельну ділянку площею 106,65 га, яка складається з двох окремих земельних ділянок площею 83,2965 га кадастровий номер 3523885200:02:000:9008 та площею 23,3472 га кадастровий номер 3523885200:02:000:9100 відповідно, на території Оситнязької сільської ради строком на 10 років (а. с. 19 том 1).

На підставі вказаного розпорядження між Новомиргородською РДА та ФГ «Черній Михайло Андрійович» укладено договір оренди землі від 11 січня 2006 року строком на 10 років, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 березня 2006 року за №3 (а. с. 16-18 том 1).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 25 травня 2016 року, яке набрало законної сили 10 жовтня 2016 року, у справі № 912/1198/16 задоволено позов ФГ «Черній Михайло Андрійович» про визнання переважного права на поновлення договору оренди, визнання укладеною додаткової угоди.

Визнано поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договір оренди землі від 11 січня 2006 року, укладений між Новомиргородською РДА та ФГ «Черній Михайло Андрійович», а також визнано укладеною додаткову угоду до Договору оренди землі у редакції викладеній в резолютивній частині цього рішення (а. с. 28-38 том 1).

Земельна ділянка 3523885200:02:000:9100 була поділена у травні 2016 року на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3523885200:02:000:5082 площею 2,00 га та 2523885200:02:000:9999 площею 21,3472 га (а. с. 40-42 том 1).

У подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 3523885200:02:000:5082 га передана у власність ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 03 червня 2016 року

№ 11-5259/14-16-СГ (а. с. 44 том 1).

10 червня 2016 року ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на надану йому земельну ділянку.

10 травня 2017 року рішенням Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/629/17 задоволено позов ФГ «Черній Михайло Андрійович» про визнання недійсним наказу.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 03 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».

Вирішено питання щодо судових витрат у справі (а. с. 53-58 том 1).

Вказаним судовим рішенням встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області без припинення у встановленому законом порядку права користування позивача, в порушення вимог частини п`ятої статті 116 ЗК України передало земельну ділянку 3523885200:02:000:5082, яка є частиною ділянки 3523885200:02:000:9100, у власність ОСОБА_2 , чим порушило права позивача на користування відповідною земельною ділянкою. Крім того, вказаним рішенням господарського суду встановлено, що на момент розгляду справи власником земельної ділянки 3523885200:02:000:5082 є ОСОБА_1 , який набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від

28 липня 2016 року, укладеним між останнім та ОСОБА_2 . Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 3523885200:02:000:5082 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 перешкоджає позивачу користуватися частиною земельної ділянки в розмірі 2,00 га, яка є складовою від земельної ділянки, яку орендує позивач. Вказані обставини підтверджені поясненнями свідка і не спростовані ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина перша статті 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Про це зазначається й у частині першій статті 3 ЦПК України 2004 року.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

Звертаючись до суду з позовом, ФГ «Черній Михайло Андрійович» посилався на те, що ОСОБА_1 порушуються його права щодо користування земельною ділянкою, яка перебуває у його володінні та користуванні на підставі договору оренди землі.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Договір оренди укладається у письмовій формі та набирає чинності після його державної реєстрації (частина перша статті 14, стаття 18 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон).

Відповідно до статті 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства

Згідно з частини першої, другої статті 27 Закону орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями.

Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

У пункті 40 договору оренди земельної ділянки від 11 січня 2006 року вказано, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судами обох інстанцій було встановлено, що 11 січня 2006 року, між позивачем та Новомиргородською РДА було укладено договір оренди земельної ділянки, який позивачем було зареєстровано у Державному реєстрі земель 02 березня 2006 року за № 3 строком на 10 років, а рішенням господарського суду від 25 травня 2016 року у справі № 912/1198/16 було поновлено строк договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк.

Тобто судами було встановлено, що на момент звернення позивача до суду договір оренди спірної земельної ділянки був чинним.

Також судами було встановлено, що ОСОБА_1 , як новий власник частини земельної ділянки, якою користувався позивач, чинив останньому перешкоди в користування земельною ділянкою розміром 2,00 га, яку орендує позивач.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи дійшов помилкового висновку стосовно того, що порушені права позивача, як законного користувача спірною земельною ділянкою не підлягають судовому захисту з огляду на таке.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. (частина друга статті 152 ЗК України).

Землекористувач майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Отже, правовідносини щодо витребування земельної ділянки, які виникли між сторонами є правовідносини з користування земельною ділянкою та їх розгляд як пов`язане з позбавленням володіння порушення майнового права. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Титульний володілець спірної земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права користування цією ділянкою, зокрема вимагаючи повернути таку ділянку.

Судами обох інстанцій було встановлено, що позивач у справі є законним орендарем земельної ділянки (титульним володільцем), тому відповідно до положень статті 27, частини другої статті 152 ЗК України він має право звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою навіть від власника цієї земельної ділянки для захист свого майнового права.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд відмовляючи у задоволенні позову ФГ «Черній Михайло Андрійович », тобто титульного володільця спірної земельної ділянки не врахував, що позивачем пред`явлено саме негаторний позов щодо захисту порушеного права законного володільця та користувача відповідної земельної ділянки.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, не призведе до не правильного вирішення спору, тому суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме негаторний позов, а не віндикаційний позов, як помилково той зазначав.

Також помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_1 не може порушувати право користування позивача, оскільки йому у власність перейшла не та земельна ділянка, яку було виділено позивачу в оренду, а земельна ділянка, яка була сформована в якості самостійного об`єкту в результаті поділу земельної ділянки, якою користувався позивач з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 110 Закону у редакції, чинній на час поділу спірної земельної ділянки, вказано, що поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням аналізу вказаної статті вбачається, що на спірну земельну ділянку поширюються обтяження встановлені договором оренди землі, оскільки незалежно від того, що така земельна ділянка була сформована в якості самостійного об`єкта цивільних прав, вона була сформована саме, у зв`язку з поділом земельної ділянки, якою користувався позивач.

Отже виходячи з аналізу вищевказаних норм матеріального права та змісту умов самого договору оренди на ОСОБА_1 , як нового власника спірної земельної ділянки перейшли всі права та обов`язки орендодавця цієї землі визначені договором оренди, який на час звернення позивача до суду та на даний час є чинним.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що судами обох інстанцій неправильно було застосовано положення статті 388 ЦК України, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Позивач звертаючись до суду з позовом та просячи застосувати до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України, посилався на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника та його користування на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру від 03 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ про передачу у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , який було визнано недійсним рішенням Господарського суду Кіровоградської області від

10 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 червня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 листопада 2017 року, у справі № 912/629/17.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2017 року, яке було залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 червня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 листопада 2017 року, у справі № 912/629/17, яким було визнано недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру від 03 червня 2016 року № 11-5259/14-16-СГ, було скасоване постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 листопада 2018 року, а провадження у справі

№ 912/629/17 припинено.

Таким чином, з урахуванням того, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 листопада 2018 року були скасовані судові рішення, які були підставою для звернення позивача до суду з віндикаційним позовом, то відсутні й правові підстави для застосування до спірних правовідносин, як положень статті 388 ЦК України так і для задоволення позовних вимог ФГ «Черній Михайло Андрійович» в частині зобов`язання скасувати запис про реєстрацію права власності спірної земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги ФГ «Черній Михайло Андрійович» стосовно того, що суд першої інстанцій неправильно застосував норми матеріального права не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тобто, суд вправі сам застосувати норми права, які регулюють ті, чи інші правовідносини, оскільки згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи суд має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Апеляційний суд на наведені норми матеріального права та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилково висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду справи, тому рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року підлягає залишенню в силі.

Щодо вирішення клопотання ФГ «Черній Михайло Андрійович» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У касаційній скарзі ФГ «Черній Михайло Андрійович» просило передати дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у ній виникла правова проблема щодо застосування судами норм статті 388 ЦК України разом із нормами статті 396 ЦК України та статті 27 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У клопотанні заявника не наведено підстав, які б вказували на те, що розгляд вказаної справи містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, тому клопотання не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Щодо судових витрат

За змістом підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Оскільки вимоги касаційної скарги ФГ «Черній Михайло Анрійович» підлягають частковому задоволенню, то з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 200,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Фермерського господарства «Черній Михайло Андрійович» про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Фермерського господарства «Черній Михайло Андрійович» до ОСОБА_1 , Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області в особі Сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про витребування майна у добросовісного набувача та зобов`язання вчинити певні дії.

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Черній Михайло Андрійович» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року скасувати, рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Черній Михайло Андрійович» судовий збір у розмірі 3 200,00 грн (три тисячі двісті гривень).

Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик