Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №2-2830/10
Постанова КЦС ВП від 22.10.2025 року у справі №2-2830/10
Постанова КЦС ВП від 09.10.2025 року у справі №2-2830/10
Постанова КЦС ВП від 29.06.2022 року у справі №2-2830/10
Постанова КЦС ВП від 18.09.2025 року у справі №2-2830/10
Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №2-2830/10

Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 2-2830/10

провадження № 61-4403св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М Ю.,

учасники справи:

заявники (боржники): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович,

заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (стягувач), Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О.Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М., заінтересовані особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»), Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.

Скарга мотивована тим, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. перебувають виконавчі провадження (далі - ВП) № № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2830/10, виданого 21 квітня 2011 року Франківським районним судом м. Львова, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ПП «Тур-Ретур» на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованості в сумі 1 369 433,32 грн, судових витрат в розмірі 1 700 грн, 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення, та ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2830/10, виданого 21 квітня 2011 року Франківським районним судом м. Львова, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованості в сумі 964 584,55 грн.

20 серпня 2021 року приватний виконавець виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, згідно з якою описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка на правах власності належить ОСОБА_1

26 серпня 2021 року приватний виконавець виніс постанову, згідно з якою призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ПП «Західний експертно консалтинговий центр».

Вважають, що оскаржувані постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника та про призначення суб`єкта оціночної діяльності є незаконними, оскільки ухвалою суду від 08 вересня 2021 року у справі № 465/6325/21 за їх позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурської Н. В., про визнання договорів про відступлення прав вимоги недійсними, задоволено їх заяву про забезпечення позову й накладено арешт на зазначену квартиру, заборонено ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та іншим фізичним і юридичним особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження арештованим майном, у тому числі здійснювати перереєстрацію прав власності, відчуження у будь-який спосіб, передачу в іпотеку, заставу, продаж, обмін, дарування, передачу в оперативне управління чи до статутних фондів.

Крім цього, сплив строк пред`явлення виконавчих листів до виконання, тому вони повинні бути повернуті стягувачу - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» для приведення їх у відповідність та поновлення пропущеного трирічного строку до виконання.

Посилаючись на наведене, з урахуванням доповнень до скарги, просили суд:

- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. від 13 серпня 2021 року про арешт коштів;

- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. від 20 серпня 2021 року про опис та арешт квартири;

- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. від 26.08.2021 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності для надання висновку про вартість арештованого майна;

- скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. від 13 серпня 2021 року про відкриття виконавчих проваджень № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. повернути матеріали виконавчих проваджень № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 стягувачу для при приведення їх у відповідність до закону.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 07 грудня 2021 року у складі судді Мартинишин М. О. у задоволенні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскаржувані рішення і дії приватного виконавця вчинені відповідно до закону, в межах його повноважень, і право боржників не було порушено, а тому відсутні підстави для задоволення скарги.

13 грудня 2021 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області ОСОБА_4 - адвокат Гринів Т. В. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат, зокрема стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 гривень.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року заяву приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.

Судове рішення аргументовано тим, що із заявників підлягають стягненню на користь приватного виконавця судові витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі по 2 500,00 грн із кожного, що є обґрунтованим та відповідають принципу розумності, є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та підтверджується наданими доказами.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.

Короткий зміст оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року визнано неподаною і повернуто заявникам.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у наданий апеляційним судом строк недоліки апеляційної скарги, вказані в ухвалі суду від 14 лютого 2022 року, не усунуті, зокрема, заявниця не додала документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі відповідно до вимог закону.

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що предметом оскарження у цій справі є ухвала суду першої інстанції від 10 січня 2022 року, а не додаткове рішення. А тому, апеляційний суд урахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15, який є релевантним для цієї справи в аспекті застосування Закону України «Про судовий збір». Зокрема, у цій постанові зазначено, що положеннями підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду першої інстанції у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено цим Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважав помилковими посилання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відсутність обов`язку сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 10 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року й відмовити приватному нотаріусу у задоволенні заяви про стягнення з них витрат на правову допомогу.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при задоволенні заяви.

Зазначають, що предметом апеляційного оскарження була ухвала суду першої інстанції про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а не процесуальна ухвала суду першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд помилково повернув їм апеляційну скаргу, оскільки відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення, тому судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про ухвалення додаткового рішення у справі за результатами розгляду скарги на дії державного/приватного виконавця не справляється, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 240/6150/18.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Франківського районного суду міста Львова від 10 січня 2022 року, оскільки вказане судове рішення не переглядалось апеляційним судом по суті. Поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі в частині оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року.

Витребувано з Франківського районного суду міста Львова справу № 2-2830/10 за заявою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про ухвалення додаткового судового рішення за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на бездіяльність приватного виконавця, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум лігал коллекшн», Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2023 року справу № 2-2830/10 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у вересні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М.

Франківський районний суд міста Львова ухвалою від 07 грудня 2021 року у задоволенні скарги відмовив.

У грудні 2021 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвокат Гринів Т. В. звернувся до суду з заявою про вирішення питання щодо судових витрат, в якій просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою від 10 січня 2022 року Франківський районний суд міста Львова частково задовольнив заяву представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Гриніва Т. В. про ухвалення додаткового рішення.

Стягнув на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. судові витрати у вигляді професійної правничої допомоги з ОСОБА_1 у розмірі 2 500,00 грн та з ОСОБА_2 - 2 500,00 грн.

Не погодившись із зазначеною ухвалою апеляційного суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оскаржили її в апеляційному порядку.

Ухвалою від 14 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 й надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявникам надати клопотання про поновлення строку із зазначенням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження з відповідними доказами та додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

У березні 2022 року до апеляційного суду, на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшла заява, в якій заявниці послалися на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 240/6150/18 щодо відсутності обов`язку зі сплати судового збору в разі оскарження додаткового рішення що стосується розподілу судових витрат

Львівський апеляційний суд ухвалою від 28 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 10 січня 2022 року визнав неподаною та повернув особі, яка її подала, на підставі статей 185 357 ЦПК України.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справ є посилання заявників на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-третьої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 259 ЦПК України передбачено, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною другою, третьою статті 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що узгоджується зі статтею 270 ЦПК України.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 (адміністративне провадження № К/9901/23304/19) наголосила, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).

При апеляційному та касаційному оскарженні додаткових судових рішень, ухвалених відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (схожі положення містяться у статті 270 ЦПК України), а саме: при ухваленні рішень, в яких суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення або судом не вирішено питання про судові витрати, судовий збір не сплачується, оскільки розмір судового збору при поданні позову не залежить від того, який спосіб виконання судового рішення, у випадку задоволення позовної вимоги по суті спору, просить обрати позивач, або від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат. Вказані питання не є самостійними позовними вимогами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не входять до ціни позову, тому не підлягають оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об`єктом справляння судового збору (пункт 44 постанови об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 (адміністративне провадження № К/9901/23304/19)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо правової природи оскаржуваної ухвали Франківського районного суду міста Львова від 10 січня 2022 року, якою вирішено питання щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу. Зазначена процесуальна дія - вирішення питання щодо розподілу судових витрат (витрат на правничу допомогу) здійснювалася судом за заявою представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. - адвоката Гриніва Т. В. про ухвалення додаткового рішення. Результатом розгляду зазначеної заяви відповідно до норм ЦПК України є ухвалення судом додаткового судового рішення.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції надано неправильну оцінку оскаржуваному судовому рішенню районного суду, яке по суті (за своїм змістом, мотивуванням, застосуванням норм процесуального права) є додатковим судовим рішенням, хоча й помилково районним судом названо ухвалою.

Зазначене є проявом надмірного формалізму.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

З огляду на те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по суті є скаргою на додаткове судове рішення щодо розподілу судових витрат, відтак, підстав для стягнення судового збору немає.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, від 13 січня 2022 року у справі № 910/17870/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 2-2830/10 (провадження № 61-4401св22) та від 08 лютого 2023 року у справі 2-2830/10 (провадження № 61-4402св22).

Щодо застосування апеляційним судом у цій конкретній справі норми права з урахуванням висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18), Верховний Суд зауважує, що правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. У господарській справі вирішувалось питання сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що визначено підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Натомість у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 (адміністративне провадження № К/9901/23304/19) Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду навела висновок, що судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги безпосередньо на додаткове судове рішення у справі за скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», не справляється. А отже доводи касаційної скарги щодо застосування у справі, що переглядається, норми права у подібних правовідносинах з урахуванням вказаного висновку Верховного Суду є обґрунтованими.

Отже, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з несплатою судового збору, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов