Історія справи

Постанова

Іменем України

17 травня 2018 року

м. Київ

справа № 159/1752/17-ц

провадження № 61-19863 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представник позивача - ОСОБА_5;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельрембуд»;

представник відповідача - ОСОБА_6;

треті особи: виконавчий комітет Ковельської міської ради Волинської області, центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, Ковельський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову апеляційного суду Волинської області від 31 січня 2018 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В.,

ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельрембуд» (далі - ТОВ «Ковельрембуд»), треті особи: виконавчий комітет Ковельської міської ради Волинської області, центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, Ковельський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі протоколу проведення прилюдних торгів по реалізації рухомого майна, а саме: сукупності будівельних матеріалів незавершеного будівництва арматурного цеху, державним виконавцем 30 грудня 2010 року видано акт, який затверджений начальником відділу державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, про реалізацію рухомого майна.

28 листопада 2012 року вона зареєструвала право власності на об'єкт незавершеного будівництва арматурного цеху по вул. Театральній, 37-а у

м. Ковелі Волинської області. Реєстрація права власності проведена на підставі свідоцтва від 19 липня 2012 року № 1177, виданого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_9 Рішенням апеляційного суду Волинської області від 1 березня 2017 року рішення Ковельського міськрайонного суду від 16 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі № 159/4566/16-ц, яким було визнано недійсним зазначене свідоцтво.

Зазначала, що під час розгляду справи № 159/4566/16-ц було встановлено, що згідно з актом державної приймальної комісії від 8 листопада 2008 року спірне мано було прийнято до експлуатації як розчинно-бетонний вузол, так і арматурний цех, що розташовані за вказаною вище адресою. Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області № 537

від 13 листопада 2008 року затверджено зазначений акт державної приймальної комісії та зареєстрований у інспекції державного архітектурно-будівельного контролю 19 листопада 2008 року за № 367. Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області № 462

від 28 жовтня 2010 року, було вирішено оформити право власності на нерухоме майно, що розташоване за вказаною вище адресою, а саме: розчинно-бетонний вузол (Р - 1), заг. пл. 504, 6 кв. м., арматурний цех (О - 1), заг. пл. 207, 5 кв. м. за ТОВ «Ковельрембуд».

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на арматурний цех загальною площею 207, 5 кв. м., що знаходиться

по АДРЕСА_1

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області

від 20 листопада 2017 року у складі судді Логвинюк І. М. позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на арматурний цех загальною площею

207, 5 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно набуто позивачем як переможцем аукціону і не може вважатись надалі рухомим майном та має ознаки нерухомого майна, так як відповідним документом прийнято до експлуатації і суд керувався положенням статті 331 ЦК України.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Ковельрембуд» задоволено. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із того, що в установленому законом порядку ОСОБА_4 не набула права власності на спірне майно, як нерухоме, тому в судовому порядку зазначене право не підлягає захисту так як на аукціоні позивач придбала рухоме майно, тому підстав для застосування статті 331 ЦК України немає.

У квітні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ТОВ «Ковельрембуд» з 2008 року займалось проектною документацією щодо ведення до експлуатації арматурного цеха (О-1), загальною площею

207, 5 кв. м., що розташований по АДРЕСА_1 Рішенням виконавчого комітету Ковельської міськради Волинської області № 462 від 28 жовтня 2010 року було вирішено оформити право власності на спірне майно за відповідачем, як на нерухоме майно, а хто пізніше перевів приміщення у будівельні матеріали не доведено.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У частині третій статті 331 ЦК України встановлено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 18 Закону України «Про основи містобудування» передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю до експлуатації в порядку, встановленомупостановою Кабінету Міністрів України 13 квітня

2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті до експлуатації у встановленому порядку.

Визнання ж права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, належним чином дослідивши надані сторонами докази, давши їм вірну правову оцінку згідно з вимогами статті 89 ЦПК України, встановивши, що після придбання позивачем сукупності будівельних матеріалів, не надано доказів введення до експлуатації у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об'єкта нерухомого майна як об'єкта цивільного права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені обставини унеможливлюють задоволення позову про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю було прийнято рішення про прийняття до експлуатації спірного майна, є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 на аукціоні придбала сукупність будівельних матеріалів незавершеного будівництва арматурного цеху згідно протоколу № 0-03100/2 від 24 грудня 2010 року та акта державного виконавця про реалізацію рухомого майна від 30 грудня 2010 року. У подальшому рішенням апеляційного суду Вінницької області від 1 березня 2017 року було визнано недійсним свідоцтво від 19 липня 2012 року № 1177, видане приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_9, яким за ОСОБА_4 посвідчено право власності на майно, що складається з сукупності будівельних матеріалів незавершеного будівництва арматурного цеху, а постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_10 від 28 листопада

2012 року про державну реєстрацію прав на незавершений будівництвом арматурний цех, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_4 Отже, підстав для застосування статті 331 ЦК України немає.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на його законність й обґрунтованість не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Волинської області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк