Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.04.2024 року у справі №459/2984/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 459/2984/22

провадження № 61-1727св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення через систематичні порушення правил співжиття.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 02 листопада 1982 року виконавчим комітетом Червоноградської міської ради народних депутатів Львівської області її чоловікові ОСОБА_3 видано ордер № 28435 про право на зайняття житлового приміщення, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 16,74 кв. м.

Позивачка проживала у вказаній квартирі як член сім`ї наймача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер.

Вищевказана квартира до цього часу не приватизована.

Разом із позивачкою у цій квартирі зареєстрований та проживає ії син - ОСОБА_2 .

Також у квартирі фактично проживають дружина відповідача - ОСОБА_4 та їх донька - ОСОБА_5 , незважаючи на те, що вони обоє зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 липня 2018 року.

Позивачка вказує, що в спірній однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 , житловою площею 16,74 кв.м, фактично проживає чотири особи, при тому, що норма жилої площі на одну особу встановлено у розмірі 13,65 кв.м.

Зазначає, що з моменту смерті її чоловіка, відповідач вживає заходи, спрямовані на унеможливлення її проживання з ним в одній квартирі, створює нестерпні умови проживання, що призводить до погіршення стану її здоров`я.

ОСОБА_2 постійно розпочинає безпричинні сварки, ображає її нецензурними словами, погрожує фізичною розправою, шарпає її, обмежує у користуванні речами домашнього вжитку, чим вчиняє відносно неї психологічне та фізичне насильство, що негативно відображається на її здоров`ї.

За результатами її неодноразових звернень відносно відповідача були прийняті термінові заборонні приписи, складалися протоколи про адміністративні правопорушення, а постановами судуОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП.

Однак, не зважаючи на це, відповідач своєї поведінки не змінив та продовжує вчиняти протиправні дії.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення на підставі частини першої статті 116 Житлового кодексу України через систематичні порушення правил співжиття, які роблять неможливе проживання з ним в одній квартирі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 25 квітня 2023 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 через систематичні порушення правил співжиття, які роблять неможливе проживання з ним в одній квартирі, без надання іншого житлового приміщення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неодноразове притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, численні звернення позивачки до поліції щодо вчинення відповідачем відносно неї психологічного та фізичного насильства, заява про вчинення відповідачем відносно неї кримінального правопорушення передбаченого статтею 126-1 КК України, винесення відносно відповідача термінових заборонних приписів та покази свідків свідчать про систематичне порушення правил співжиття відповідачем.

Суд зауважив, що систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом тривалого проміжку часу, при цьому суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.

При ухваленні рішення суд також врахував, що позивачка є особою похилого віку, іншого житла у неї немає, вона неодноразово була потерпілою від домашнього насильства від дій відповідача. Матеріальної можливості орендувати інше житло позивачка не має, а продовження проживання з її сином може призвести до непоправних наслідків.

Разом із цим, суд першої інстанції встановив, що відповідач продовжує свою протиправну поведінку і під час розгляду справи.

Суд також урахував, що відповідач був власником іншого житла - квартири АДРЕСА_2 , проте під час розгляду цієї справи відчужив його своїй неповнолітній доньці, у зв`язку із чим суд вважав, що такі дії відповідача були свідомо спрямовані на негативний результат розгляду даної справи.

При цьому зазначив, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідача, оскільки він може проживати із своєю сім`єю у вищевказаній квартирі АДРЕСА_2 .

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 квітня 2023 року скасовано.

Ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обставин систематичного порушення відповідачем правил співжиття, а також вжиття щодо нього заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів саме внаслідок систематичного порушення правил співжиття, не встановлено, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги

29 січня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

11 березня 2024 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

27 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю відповідача ОСОБА_2

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою, виданою відділом реєстрації Червоноградської міської ради Львівської області № 3924 від 24 жовтня 2022 року.

З копії ордеру № 28435 від 02 листопада 1982 року вбачається, що квартира, площею 16,74 кв.м, по АДРЕСА_3 надана відповідно до рішення Червоноградської міської ради народних депутатів № 359 від 21 жовтня 1982 року чоловікові позивачки (батьку відповідача) ОСОБА_3 . У даному ордері зазначено склад сім`ї: ОСОБА_1 (дружина).

Відповідач зареєстрований та проживає у вказаній квартирі від народження.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 20 квітня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Червоноградського міського управління юстиції Львівської області, вбачається, що ОСОБА_3 (чоловік позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що протягом тривалого часу між сторонами мають місце конфлікти.

15 березня 2020 року відносно відповідача ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонний припис серії АА № 080577 відносно постраждалої особи ОСОБА_1 (позивачки).

Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 12 жовтня 2020 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП за те, що 15 вересня 2020 року близько 11:20 год ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем спільного проживання за адресою: АДРЕСА_4 , вчинив сварку зі своєю матір`ю ОСОБА_1 , в ході якої ображав її нецензурною лайкою, чим вчинив психологічний тиск.

Із довідок про результати проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 від 15 вересня 2020 року, 17 вересня 2020 року та від 12 жовтня 2020 року, установлено, що за результатами таких звернень відносно ОСОБА_2 було складено протоколи про адміністративні правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП та за статтею 183 КУпАП відповідно.

15 лютого 2022 року відносно відповідача ОСОБА_2 повторно було винесено терміновий заборонний припис серії АА № 202771 відносно постраждалої особи ОСОБА_1 (позивачки) про заборону у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою (позивачкою).

З відповіді Червоноградського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області № 1473 від 21 лютого 2022 року вбачається, що з приводу вчинення 15 лютого 2022 року домашнього насильства з ОСОБА_2 працівниками поліції проведено профілактичну бесіду.

Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 28 квітня 2022 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП за те, що 15 лютого 2022 року о 18:21 год ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_4 , ображав свою матір нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, шарпав за одяг, чим вчинив психологічне та фізичне насильство.

30 листопада 2022 року у Червоноградському РВП ГУ НП у Львівській області була зареєстрована заява ОСОБА_1 про вчинення домашнього насильства відповідачем відносно позивачки за таких обставин: відповідач 30 листопада 2022 року вчинив з позивачкою конфлікт, під час якого вдарив її по обличчю, що встановлено судом з талону-повідомлення єдиного обліку № 9219.

Із копії довідки, виданої КП «ЦМЛ ЧМР», вбачається, що 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 зверталася в приймальне відділення КП «ЦМЛ ЧМР» з діагнозом забій м`яких тканин обличчя.

Також з матеріалів справи вбачається, що 17 березня 2023 року у Червоноградському РВП ГУ НП у Львівській області була зареєстрована заява ОСОБА_1 про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України, що встановлено судом із такої заяви та з талону-повідомлення єдиного обліку № 2317. Позивачка повідомляла, що відповідач ОСОБА_2 систематично вчиняє відносно неї домашнє насильство, агресивно ставиться до неї, що призводить до фізичних та психологічних страждань та розладів її здоров`я, у зв`язку із чим просила внести відповідні відомості до ЄРДР.

Із інформаційної довідки № 313124803 від 24 жовтня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна установлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Під час розгляду цієї справи, квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_2 своїй доньці ОСОБА_5 , на підтвердження чого суду надано договір дарування квартири від 14 квітня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Червоноградського районного нотаріального округу Франгуловою Л. О.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер (частина перша, друга статті 61 ЖК України).

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з частиною першою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (стаття 157 ЖК України).

Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення (частина перша статті 116 ЖК України).

При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, необхідно виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року

у справі № 308/3560/21(провадження № 61-3381св23).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України», заява № 17496/19, зазначено про те, що там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів. Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя. Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому.

Крім того, у пунктах 83-86 вказаного рішення ЄСПЛ у справі «Левчук проти України» зазначено про те, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8, може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»). У контексті статті 2 Суд зазначив, що у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема на фізичну та психологічну недоторканість (рішення ЄСПЛ у справах «Опуз» та «Талпіс»). Стаття 116 ЖК УРСР є ефективним засобам захисту прав позивача, у цій справі, з погляду на положення Конвенції, суди, з огляду на те, що заявник періодично піддавалася фізичному і психологічному насиллю, а вжиті заходи офіційного застереження не призвели до припинення такого насилля, що підтверджується копією вироку, за яким дійшли правильного висновку для задоволення позову та наявності ризику в майбутньому (насильства) якщо сторони продовжуватимуть проживати під одним дахом.

Разом із тим, головним завданням для суду є визначення того, чи досягнуто цим рішенням справедливий баланс між протилежними інтересами, про які йдеться.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , площею 16,74 кв.м.

Між сторонами у справі існують неприязні відносини, протягом тривалого часу між ними постійно виникають конфлікти, що призвело до звернення до суду із цим позовом.

Наявні у справі докази свідчать про те, що упродовж тривалого часу відповідач систематично порушує правила співжиття з позивачкою, принижує її гідність, вчиняє сварки, агресивно ставиться до неї, застосовує психологічне і фізичне насилля, а також погрожує нанесенням тілесних ушкоджень позивачці і завдає їх, що робить неможливим проживання з ним в одному житловому приміщенні.

Докази, які містяться у матеріалах справи, зокрема постанови суду, термінові заборонні приписи, численні звернення позивачки до органів поліції та покази свідків, вказують саме на систематичне порушення правил співжиття відповідачем.

Заходи запобігання і громадського впливу стосовно відповідача, зокрема профілактичні бесіди і попередження, виявилися безрезультатними та не привели до припинення насильства щодо позивачки.

Отже, вжиті до відповідача заходи запобігання (попередження) не дали позитивних результатів.

З огляду на викладене, а також на необхідність запобігти подальшим випадкам насильства з боку відповідача відносно позивачки, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку, про наявність правових підстав для припинення права користування відповідачем спірним житловим приміщенням шляхом його виселення.

При вирішенні спору Червоноградським міським судом Львівської області правильно прийнято до уваги, що на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом відповідач був власником іншого житла - квартири АДРЕСА_2 , яку під час розгляду справи судом першої інстанції відчужив своїй неповнолітній доньці, яка є його членом сім`ї.

Такі дії ОСОБА_2 є очевидно недобросовісними, оскільки він при відчуженні належного йому житла усвідомлював можливі наслідки своєї поведінки.

Разом з цим, суд першої інстанції правильно врахував, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідача, оскільки він надалі може проживати зі своєю сім`єю у зазначеній квартирі АДРЕСА_2 , яка до початку розгляду цієї справи в суді належала йому на праві власності.

При таких обставинах, оцінюючи такий крайній захід як виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири АДРЕСА_1 на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, ураховуючи вказані обставини, суд першої інстанції правильно вважав, що припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом його виселення відповідає такому критеріюта переслідує легітимну мету.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Позивачкою заявлено одну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 841 грн.

Таким чином, сума судового збору, яка підлягала сплаті при звернення до суду першої інстанції з позовною заявою, дорівнювала 992,40 грн (2 481 х 0,4).

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Отже, розмір судового збору, який підлягав сплаті при подачі касаційної скарги становив 1 984,80 грн (200% від 992,40 грн).

З огляду на те, що суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив в силі, на користь ОСОБА_1 за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 1 984,80 грн, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року скасувати.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 квітня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 984 (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов